ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 16/526
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Подоляк О.А., Семчук В.В.,
За участю представників позивача - Зенкова І.О.,
відповідача - Руденко А.В., Михайлюк О.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу ТОВ “НК “Альфа-Нафта”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 02.03.2005 року
у справі № 16/526
за позовом державного підприємства Придніпровська
залізниця
до ТОВ “НК “Альфа-Нафта”
про стягнення 103 490 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.12.2004 року у
справі № 16/526 (суддя Ярмак О.М.) в задоволенні позовних вимог
державного підприємства “Придніпровська залізниця” до ТОВ “НК
“Альфа-Нафта” про стягнення 103 490 грн. штрафу за неправильне
зазначення у накладній адреси одержувача вантажу, відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
02.03.2005 року (судді: Капацин Н.В., Ковтонюк Л.В., Зубець
Л.П.) рішення господарського суду м. Києва від 17.12.2004 року
скасоване, позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь
позивача 103 490 грн. штрафу.
Не погоджуючись із прийнятою у даній справі постановою
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову
скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при
винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанцій не
правильно застосовані та порушені норми матеріального і
процесуального права, неправомірно скасоване рішення суду першої
інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними
постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13
( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і
змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення
повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх
доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це
обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також
посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права,
на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних
правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні
висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин
викладених у його мотивувальній частині, та відповідати
застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним вимогам
не відповідають.
Відмовляючи у позові господарський суд першої інстанції дійшов
висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних
вимог, а також про те, що строк позовної давності закінчився до
пред'явлення позову.
Проте, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому
засіданні доказів установить, що право позивача, про захист
якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення
про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через
пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право
позивача порушено і строк позовної давності пропущено без
поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
за заявою сторони у спорі про застосування
позовної давності ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у
зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини
пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Що стосується відповідності оскаржуваної постанови вимогам
закону то слід зазначити, що дослідивши належним чином обставини
щодо покладення відповідальності на ТОВ “НК “Альфа-Нафта” за
неправильне зазначення адреси вантажоодержувача у накладній, суд
апеляційної інстанції припустився помилки у застосуванні строку
позовної давності до спірних правовідносин.
Так в оскаржуваній постанові апеляційний господарський суд
робить висновок про те, що до спірних правовідносин повинен
застосовуватися передбачений пунктом 6 частини 2 ст. 258
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
строк позовної давності в
один рік.
Однак судом апеляційної інстанції як і судом першої інстанції не
враховані наступні норми закону.
Згідно ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, для
окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна
позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із
загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
особливості регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання визначаються цим кодексом.
Частиною 1 ст. 223 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що при реалізації в судовому порядку
відповідальності за правопорушення у сфері господарювання
застосовуються загальний та скорочений строки позовної давності
передбачені Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо інші
строки не встановлено Господарським кодексом України.
Виходячи із змісту наведених норм вбачається, що вони регулюють
співвідношення загальної (ст. 258 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
) та спеціальної норми (ст. 315 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 137 Статут залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
).
Згідно п. 5 ст. 315 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 137 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, для
пред’явлення перевізником до вантажовідправників та
вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення,
встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною
у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає
поважними причини пропущення позовної давності, порушене право
підлягає захисту.
Виходячи з наведеної норми закону, у випадку пропуску позивачем
строку позовної давності, господарський суд повинен встановити
причини такого пропуску та оцінити їх поважність. Якщо буде
встановлено, що право позивача порушене і строк позовної
давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за заявою сторони у спорі
про застосування позовної давності ухвалює рішення, яким
відмовляє в позові в зв’язку із закінченням строку давності, а
при визнанні причини пропуску цього строку поважною, порушене
право має бути захищене.
Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, всупереч
власного висновку про застосування до спірних правовідносин
строку позовної давності в один рік, апеляційний господарський
суд одночасно дійшов висновку про поважність пропуску позивачем
шестимісячного строку на пред’явлення позову до державного
підприємства “Придніпровська залізниця”.
Однак, обставини пов’язані із пропуском позивачем строку
позовної давності, а також поважність причин пропуску вказаного
строку суд апеляційної інстанції у даній справі не встановлював,
у зв’язку з чим висновок про задоволення позовних вимог є
передчасним та необґрунтованим.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що
викладені в рішенні та постанові висновки не ґрунтуються на
повному і всебічному з'ясуванні господарськими судами фактичних
обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм
матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин усі ухвалені у справі рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “НК “Альфа-Нафта” задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 17.12.2004 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.03.2005 року у справі № 16/526 скасувати, справу передати на
новий розгляд господарському суду м. Києва.
Головуючий, суддя С.Щотка
Судді О.Подоляк
В.Семчук