ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 14/278-04-8462
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Волковицької Н.О.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Київському районі м. Одеси
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р.
у справі № 14/278-04-8462 Господарського суду Одеської області
за позовом Приватного підприємця Тамаріна С.М.
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси
про визнання частково недійсним податкового повідомлення-
рішення,
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець Тамарін С.М. звернувся до Господарського
суду Одеської області з позовом до Державної податкової
інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання частково
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Київському районі м. Одеси від 07.07.2004р. №
0002142303/0.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.01.2005р.
(суддя Н.О.Горянчук), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 16.02.2005р. (судді:
В.Б.Туренко, Л.І.Бандура, Л.В.Поліщук), позовні вимоги
приватного підприємця Тамаріна С.М. задоволено, визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Київському районі м. Одеси від 07.07.2004р. №
0002142303/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі
2634,80 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси подала
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Одеської області від 06.01.2005р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у
задоволені позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Київському районі м. Одеси мотивує тим, що
господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно
застосовано норми матеріального права, а саме: Закону України
“Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
,
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
.
Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо участі їх представників у судовому засіданні.
Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Київському районі м. Одеси підлягає
задоволенню частково.
Як встановлено господарським судом, відповідачем була проведена
перевірка бару “Сан”, що належить позивачу, з питань контролю за
здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та
безготівкового обігу, про що 27.06.2004р. було складено акт.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
а саме: при здійсненні покупки на загальну суму 57,60 грн.
розрахункова операція не була проведена через реєстратор
розрахункових операцій; п. 12 ст. 3 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
а
саме: позивачем здійснена реалізація не облікованого товару на
загальну суму 1317,40 грн., книга обліку доходів та витрат за
формою № 10 відсутня; п. 13 ст. 3 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
а
саме: невідповідність готівкових коштів в сумі 17,40 грн. на
місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній в денному
“Х” звіті; ст. 10 Закону України “Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
а саме:
реалізація алкогольних напоїв без наявності сертифіката
відповідності або сертифіката про визнання, чи копій засвідчених
постачальником. За результатами перевірки відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 07.07.2004р. № 0002142303/0
про визначення податкового зобов’язання зі сплати штрафних
санкцій за порушення розрахунків із споживачами в загальній сумі
3349,80 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, штрафні
санкції, встановлені Законом України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є
податковим зобов’язанням, у зв’язку з чим податкові органи не
мають права визначити та стягувати штрафні санкції за порушення
вимог вищезазначеного закону за процедурою, передбаченою Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
і
направляти податкові повідомлення; по-друге, відсутність на
місці реалізації Книги обліку доходів та витрат за формою № 10
не є порушенням п. 12 ст. 3 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а тому підстав
для застосування штрафної санкції, передбаченої ст. 20
зазначеного Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
відсутні.
Однак, вищезазначені висновки господарського суду не є такими,
що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
огляду на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
попередніх інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини
справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не
дали оцінки всім доказам у справі.
Даючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню
–рішенню, суди встановили, що штраф, нарахований за порушення
вимог Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не є податковим зобов'язанням позивача
відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з чим відповідач
вийшов за межі своїх повноважень, визначивши розмір
вищезазначеного штрафу.
Проте, такий висновок зроблено без належного правового аналізу
положень Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, оскільки відповідно до
ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та ч. 1 ст. 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи
наділені повноваженнями щодо нарахування і стягнення штрафів,
передбачених ст. 17 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених чинним
законодавством, є правомірним у разі вчинення суб’єктом, по
відношенню до якого застосовані ці санкції, правопорушення, за
яке останні встановлені законом як міра відповідальності, а
також у разі застосування санкцій уповноваженим законом органом,
що діє в межах наділеної його компетенції, та з дотриманням
встановленого порядку.
Пунктом 2.6 Порядку направлення органами державної податкової
служби України податкових повідомлень платниками податків,
затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 № 253
( z0567-01 ) (z0567-01)
(в редакції наказу ДПА України від 27.05.2003 №
247), визначено, що податкове повідомлення –рішення –це рішення
керівника податкового органу (його заступника), зокрема, щодо
обов’язку платника податків сплатити суми застосованих штрафних
(фінансових) санкцій, в т.ч. пеню за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, за порушення податкового
законодавства та інших нормативно –правових актів, що
приймаються за результатами перевірок платника податків (в т.ч.
камеральних).
При відсутності в чинному законодавстві встановлених вимог щодо
форми і змісту рішення органу державної податкової служби про
застосування до суб’єктів підприємницької діяльності фінансових
санкцій, передбачених Законом України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, викладення
такого рішення в податковому повідомленні, яке, як випливає з
пункту 6.1 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, за своєю суттю є рішенням
контролюючого органу, не суперечить повноваженням цього органу
та не може бути підставою для визнання застосованих санкцій
незаконними при встановлені факту порушення.
Дійшовши правильного висновку про те, що суми штрафних санкцій,
встановлені ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є сумою податкового зобов’язання,
оскільки протилежне суперечило б положенням ст.ст. 14, 15 Закону
України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, господарський
суд, однак, помилково вважав, що зазначене може бути підставою
для визнання оспорюваного податкового повідомлення-рішення
недійсним.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування
судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з
цим постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду
справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському
районі м. Одеси задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.01.2005р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. у справі № 14/278-04-8462 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської
області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Волковицька Н.О.