ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 12/132
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Волковицької Н.О.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Глухман М.П. , Лукашин Є.В.
від відповідача: Бухта Н.А.
розглянувши касаційну скаргу Рівненської об’єднаної державної
податкової інспекції
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
21.12.2004р.
у справі № 12/132 Господарського суду Рівненської області
за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк
“ПриватБанк” в особі Рівненської філії
до Рівненської об’єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Закрите акціонерне товариство КБ “ПриватБанк” звернулося до
Господарського суду Рівненської області з позовом до Державної
податкової інспекції у м. Рівне про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень від 06.06.2003р. за №
0002442341/2/23-127, № 00027П1743/2/17-115, № 0002452341/2/23-
127, № 0002432341/2/23-127.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від
12.08.2003р. (суддя В.М.Шарапа), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2003р.
(судді: Т.С.Процик, Л.Л.Давид, Я.О.Юрченко), позовні вимоги
Закритого акціонерного товариства КБ “ПриватБанк” задоволено
частково: визнані недійсними: податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у м. Рівне від 06.06.2003р. №
00027П1743/2/17-115 про нарахування пені по прибутковому податку
з громадян у сумі 3164,24 грн., податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у м. Рівне від 06.06.2003р. №
0002442341/2/23-127 в частині донарахування податку на прибуток
у сумі 4770грн. та фінансових санкцій по податку на прибуток у
сумі 1192,50 грн. визнані недійсними; у задоволенні решти
позовних вимог –відмовлено.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими
рішеннями, Державна податкова інспекція у м. Рівне подала
касаційну скаргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2004р.
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне
задоволено частково, рішення Господарського суду Рівненської
області від 12.08.2003р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 12.11.2003р. у справі № 12/132
скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського
суду Рівненської області.
В процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги та
просить визнати недійсними податкове повідомлення №
00027П1743/2/17-115 від 05.06.2003р. та податкове повідомлення-
рішення № 0002442341/2/23-127 від 06.06.2003р.
За новим розглядом справи, рішенням Господарського суду
Рівненської області від 02.09.2004р. у справі № 12/132 (суддя
Г.І.Савченко), залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 21.12.2004р. (судді:
Т.Б.Бонк, М.В.Юркевич, М.І.Городечна), здійснено заміну
відповідача Державної податкової інспекції у м. Рівне
правонаступником Рівненською об'єднаною державною податковою
інспекцією та задоволено позовні вимоги ЗАТ “ПриватБанк” в особі
Рівненської філії та визнано недійсним податкове повідомлення
Державної податкової інспекції у м. Рівне від 06.06.2003р. №
00027П1743/2/17-115 про нарахування пені по прибутковому податку
з громадян в сумі 3164,24 грн., а також податкове повідомлення-
рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від
06.06.2003р. № 0002442341/2/23-127 в частині донарахування
податку на прибуток в сумі 4770 грн. та фінансової санкції по
податку на прибуток в сумі 1192,50 грн.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими
рішеннями, Рівненська об’єднана державна податкова інспекція
подала касаційну скаргу, в якій просить дані судові рішення
скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову
відмовити. Свою вимогу Рівненська об’єднана державна податкова
інспекція мотивує тим, що апеляційним господарським судом
неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права, а саме ст.ст. 101, 104, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п.
п. 16.1.1, 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та п. 1.11 ст. 10
Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” ( 13-92 ) (13-92)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Рівненської об’єднаної державної податкової інспекції не
підлягає задоволенню.
Відповідачем здійснено планову комплексну документальну
перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період 01.07.2000р. по 31.12.2001р.,
про що 03.03.2003р. складено акт. За результатами перевірки
відповідачем прийнято податкове повідомлення від 06.06.2003р. №
00027П1743/2/17-115 про визначення суми податкового зобов'язання
щодо пені з прибуткового податку громадян у розмірі 3164,24 грн.
та податкове повідомлення-рішення від 06.06.2003р. №
0002442341/2/23-127 про визначення суми податкового зобов'язання
щодо податку на прибуток у розмірі 7440,00 грн. –основний платіж
та 4737,50 грн. –штрафні (фінансові) санкції.
Господарським судом встановлено, що податкове повідомлення від
06.06.2003р. № 00027П1743/2/17-115, яким позивачу нараховано
пеню по прибутковому податку з громадян у розмірі 3164,24грн.,
прийнято попереднього прийняття рішення. Підставою для
нарахування пені стало порушення позивачем п. 1 ст. 7 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
, оскільки позивач під час обчислення прибуткового
податку з громадян за період жовтень 2001р. по січень 2002р.
місячний сукупний оподатковуваний доход зменшував не на розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а на суму
мінімальної заробітної плати. Проте, позивачем 09 та
10.04.2002р. до початку здійснення перевірки доутримано та
перераховано до бюджету прибутковий податок з громадян за
зазначений період.
Згідно п. п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли платник
податків до початку його перевірки контролюючим органом
самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та
погашає його, пеня не нараховується. Враховуючи, що позивачем
самостійно виявлено факт заниження податкового зобов’язання з
прибуткового податку з громадян та погашено дане зобов’язання,
то нарахувавши позивачу пеню, відповідач порушив приписи
вищенаведеної правової норми.
Крім того, відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове
повідомлення –письмове повідомлення контролюючого органу про
обов'язок платника податків сплатити суму податкового
зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках,
передбачених цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
. Отже, податкове
повідомлення це є письмове попередження платника податків про те
що до надіслання повідомлення йому було нараховано податкове
зобов’язання.
Правила щодо податкового повідомлення встановлені ст. 6 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, п.
6.1 якої визначено, що у разі коли сума податкового зобов'язання
розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, такий контролюючий орган надсилає платнику
податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава
для такого нарахування, посилання на норму податкового закону,
відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок
податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового
платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх
наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження
про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні
строки, передбачені законом для оскарження нарахованого
податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Таким чином, як випливає з приписів даної норми Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, надсиланню податкового повідомлення передує
нарахування контролюючим органом податкового зобов’язання
платнику податків відповідно до ст. 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Правовий
порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законами України.
Права органів Державної податкової служби визначені у ст. 11
Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
. Згідно п. 1 ч. 1 вищезгаданої норми Закону
( 509-12 ) (509-12)
органи державної податкової служби в установленому
законом порядку мають право здійснювати на підприємствах, в
установах і організаціях незалежно від форм власності та у
громадян, в тому числі громадян - суб'єктів підприємницької
діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг,
звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників
електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем,
що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та
інших документів незалежно від способу подання інформації
(включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою
податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних
дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також
одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі
пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час
перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що
посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань
оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень
щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків,
інших платежів, а також проводити перевірки достовірності
інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру
фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових
платежів. Відповідно до ч. 2 вищезгаданої норми Закону
( 509-12 ) (509-12)
права передбачені вищезгаданим пунктом надаються
посадовим особам державної податкової служби.
Відповідно до п. 7, 8 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби в установленому законом порядку мають право
застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян
фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом;
стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми
недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому
законом. Права, передбачені вищенаведеними пунктами, відповідно
до ч. 2 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в
Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, надаються головам державних податкових
адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх
заступникам. Оскільки право щодо застосування фінансових санкцій
та стягнення до бюджетів та державних цільових фондів сум
недоїмки, пені та штрафних санкцій надано головам державних
податкових адміністрацій, начальникам державних податкових
інспекцій та їх заступникам, то акт перевірки, що здійснена
посадовими особами відповідача не є підставою для застосування
та стягнення фінансових санкцій з платника податків. Таким
чином, рішення щодо застосування фінансових санкцій позивачу мав
приймати начальник відповідача або його заступник.
Проте, як вже було зазначено, відповідачем прийняла податкове
повідомлення від 06.06.2003р. № 00027П1743/2/17-115 без
попереднього прийняття рішення у відповідності до ст. 4 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, що
є порушенням ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 11
Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
та ст. 4 та 6 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Господарським судом встановлено, що підставою донарахування
відповідачем податкових зобов’язань з податку на прибуток стало
порушення позивачем, на погляд відповідача, п. п. 12.2.2 та п.
п. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з врахуванням обмежень
встановлених п. п. 12.2.3 п. 12. ст. 12 зазначеного Закону
( 509-12 ) (509-12)
. Позивачем, на погляд відповідача, завищено суму
страхового резерву, шляхом включення до складу валових витрат
суми страхового резерву, який сформовано під заборгованість за
стандартними кредитами. Окрім цього, перевіркою встановлено, що
сума сформованого страхового резерву за нестандартними кредитами
не перевищує суми, яка становить 30% від сукупної суми
заборгованості (як стандартної так і нестандартної), як
передбачено п. п. 12.2.3 ст. 12 вказаного Закону ( 509-12 ) (509-12)
.
Внаслідок зазначеного порушення позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4230,00
грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі
1057,50 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції
про необґрунтованість висновку відповідача щодо порушення
позивачем п. п. 12.2.2 та п. п. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону
( 509-12 ) (509-12)
з огляду на таке.
Згідно підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових
резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відповідно до пунктів 12.2.1, 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 цього
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
будь-який банк, а також будь-яка
небанківська фінансова установа, крім страхових компаній,
зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування
можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за
всіма видами кредитів та інших активних операцій, які
відносяться до їх господарської діяльності згідно з
законодавством.
Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення
валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для
комерційних банків 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме:
сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками,
фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на
останній робочий день звітного періоду.
При цьому пунктом 22.13 ст. 22 названого Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що на 2000 та 2001 рік норматив формування
страхового резерву відносно сукупного розміру боргових вимог
банків згідно з підпунктом 12.2.3 становить 30 відсотків.
Одночасно підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 ст. 12 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що банки з урахуванням положень підпункту 12.2.3
цієї статті самостійно створюють страховий резерв у розмірі,
достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного
боргу за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними
нестандартними за методикою, встановленою Національним банком
України, а також за кредитами (іншими видами заборгованості),
визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Аналіз наведених правових норм дає підстави для
висновку, що базою, від якої розраховується розмір страхового
резерву, що відноситься до складу валових витрат платника
податку, є сума всіх боргових вимог, в тому числі за всіма
видами кредитів, фактично наданих (виставлених на користь)
дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.
При цьому розмір страхового резерву повинен бути достатнім для
повного покриття ризиків неповернення основного боргу за
нестандартними кредитами (іншими видами заборгованості) та
кредитами, визнаними безнадійними.
Як встановлено господарським судом, перевіркою виявлено, що
віднесена до валових витрат сума страхового резерву не перевищує
30% від загальної суми боргових вимог позивача у звітному
періоді, отже в такому випадку віднесення суми страхового
резерву до складу валових витрат позивачем здійснено
обґрунтовано. Тому, донарахування податку на прибуток в сумі
4230,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в
розмірі 1057,50 грн. є безпідставним.
Також господарським судом встановлено, що під час перевірки
виявлено заниження валового доходу платника податку в результаті
невключения до валового доходу вартості безоплатно наданих
послуг, що на думку відповідача суперечить п. 1.31. ст. 1, п. п.
4.1.1 п. 4.1 ст. 4 та п. 11.3 ст. 11 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. За вказані
порушення відповідачем донараховано позивачу податк на прибуток
в сумі 540,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у
розмірі 135,00 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції
про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності
не включення до складу валових доходів вартості безоплатно
наданих послуг.
Відповідно до п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход
включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у
вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої
платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,
послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді,
крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11
статті 7 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та у межах таких операцій
між платником податку та його відокремленими підрозділами, які
не мають статусу юридичної особи. Аналіз даної норми дає
підстави зробити висновок про те, що вартість товарів (робіт,
послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді
включаються до валових доходів саме отримувача таких безоплатних
товарів (робіт, послуг). А як встановлено перевіркою, позивач
надавав безоплатні послуги, а не отримував.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом норми матеріального та
процесуального права порушено не було, то підстави для
скасування даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Рівненської об’єднаної державної податкової
інспекції залишити без задоволення, постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 21.12.2004р. у справі №
12/132 –без змін.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Волковицька Н.О.