14/265 Про укладення договору в редакції постачальника - Текст документа

11.01.2005р. господарським судом м. Києва частково задоволено позов ВАТ “Акціонерна компанія “Київводоканал” про укладення договору № 04730-2-09 від 18.08.04 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в редакції позивача.

Суд визнав вказаний договір укладеним на умовах, запропонованих позивачем, виключивши із нього п.п. 2.1.7, 3.3.3 та 4.5 та виклавши п. 4.2 в наступній редакції: “У разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги. Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу”.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з даною постановою відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій просить її скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановили попередні судові інстанції та зазначив в своїй постанові апеляційний господарський суд, що згідно ст.ст. 1, 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” (2918-14) споживач питної води це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ст. 19 цього Закону (2918-14) ВАТ “АК “Київводоканал” та КП по УЖГ Солом'янського району міста Києва повинен бути укладений договір про надання послуг з питного водопостачання.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.04 позивач надіслав на адресу відповідача проект договору № 04730/2-09, який було повернуто з протоколом розбіжностей.

В цьому протоколі КП по УЖГ Солом'янського району міста Києва просило змінити пункти 1.1, 2.1.3, 2.2.2, 3.2.3, 3.2.4, 3.2.5 договору, виключити з тексту договору пункти 2.1.7, 2.2.4, 3.2.6, 3.3.2, 3.3.3, 3.3.4, 4.2, 4.5, 5.8 та додати пункти 2.2.6,3.1.8,3.4.5,3.4.6.

Порядок укладання договорів, що породжують майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, регулюються Господарським кодексом України.

Виходячи зі змісту глави 20 Господарського кодексу України (436-15) , в основу формування договірних зобов'язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливе лише за спільною згодою усіх сторін. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) , сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його. В цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Винятком з цього правила є порядок укладання договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки, в даних випадках, укладення договору є обов'язковим, незалежно від згоди другої сторони, спір, що виникає при укладанні договору, вирішується і судом (ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України (436-15) ).

Існування прямої вказівки закону щодо обов'язкового формування майнових правовідносин у сфері питного водопостачання на підставі договору колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що споживачами, з якими, відповідно до ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” (2918-14) укладається договір на послуги питного водопостачання, є підприємства, установи та організації, у повному господарському віданні або оперативному управлінню яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Як вбачається з матеріалів справи, метою діяльності позивача є найбільш повне задоволення потреб споживачів у водопостачанні та водовідведення (п. 2.2 статуту), а предметом основної діяльності позивача, є централізоване водопостачання і водовідведення та очистка стоків (п. 2.2 статуту).

Положенням Статуту Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району міста Києва встановлено, що відповідач є підприємством, заснованим на комунальній власності.

Пунктом 4.1 Статуту відповідача передбачено, що майно підприємства належить до комунальної власності і закріплюється за підприємством на праві повного господарського віддання.

Згідно п. 2.1 Статуту відповідач виконує роботи та надає послуги в жилих і нежилих будинках комунальної власності, в тому числі, по наданню громадянам, організаціям, установам та суб'єктам підприємницької діяльності (наймачам, орендарям, власникам будинків жилих і нежилих приміщень) комунальних та інших послуг. Комунальні послуги, у відповідності до п. 1 ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (1875-15) це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовід веденням.

Пункт 1 ст. 1 вищезазначеного Закону (1875-15) передбачає, що виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Отже, виходячи з положень статуту, безпосереднє забезпечення відповідачем надання послуг з водопостачання та водовідведення споживачам - мешканцям квартир і нежилих приміщень, які перебувають на балансі останнього, є господарською потребою останнього, пов'язаною з виконанням статутних зобов'язань і цілей.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що відповідач є споживачем в розумінні ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” (2918-14) і виконавцем в розумінні ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (1875-15) .

Посилання заявника на те, що спірний договір не може бути укладений в редакції позивача, оскільки умови, які за законом є необхідними для договорів даного виду не можуть бути ні викладені в даному договорі, ні тим більше виконані, не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки згідно п.п. 3 п. 2 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (1875-15) відповідач, як виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем (в розумінні цього Закону (1875-15) ) договір на надання житлово-комунальних послуг, а споживачі питної води, згідно ст. 22 цього Закону (1875-15) , зобов'язані своєчасно вносити відповідачу оплату за використану питну воду.

Підпунктом 4 пункту 4 ст. 22 вищезазначеного Закону (1875-15) позивач, як виробник має право вимагати від відповідача як виконавця своєчасної і в повному обсязі оплати наданих йому послуг.

Відповідно до ст. 22 цього Закону (1875-15) відповідач, як споживач зобов'язаний своєчасно вносити оплату за використану питну воду.

Отже, твердження відповідача про те, що він не є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення і не повинен за них сплачувати, а також, що він є повіреним і не може мати обов'язку стягувати за отриману споживачами воду, як це передбачено умовами проекту договору є безпідставним.

Також слід зазначити, що Правилами надання населенню послуг з водотеплопостачання та водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1497 від 30.12.1997 (1497-97-п) , визначено, що виконавцями послуг споживання є підприємства і організації, які безпосередньо надають послуги споживачу.

Посилання заявника на те, що вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України, а саме Правила (1497-97-п) якими передбачено, що обов'язок надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення покладено на позивача і він є виконавцем цих послуг не приймаються судом до уваги, оскільки зазначені Правила (1497-97-п) визначають наймача (власника) квартири, якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях.

ВАТ “АК Київводоканал” є підприємством централізованого водопостачання та водовідведення для споживачів, які безпосередньо приєднані до комунальних централізованих водопровідних та каналізаційних мереж.

Внутрішньобудинкові водопровідні та каналізаційні мережі знаходяться на балансі відповідача та ним експлуатуються.

За таких обставин, позивач не може безпосередньо надати послуги квартиронаймачам та власникам квартир і відповідно не може бути виконавцем.

Крім того пунктом 6 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 року № 1261 (ra1261017-99) передбачено, що житлово-експлуатаційні організації та підприємства, незалежно від форми власності та їх підпорядкування повинні забезпечувати, на підставі укладених з ВАТ “АК Київводоканал” договорів, транспортування холодної і гарячої води, стоків, теплової енергії та опалення до споживачів по внутрішньо будинкових інженерних мережах.

Заперечення Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району міста Києва стосовно того, що договір, який вимагає укласти позивач, буде суперечити поняттю правочин викладеному в главі 16 Цивільного кодексу України (435-15) не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки цей договір спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених у ньому, а саме: абонент отримує послуги з водопостачання і водовідведення на власні потреби, а також потреби орендарів, мешканців квартир тощо. Постачальнику від абонемента згідно договору надходить оплата за надані послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що в процесі розгляду справи в достатній мірі з'ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи. Постанова прийнята судом у повній відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування.

Крім того, згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.