ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 7/417А
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В.
Мачульського Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної Державної
податкової інспекції
на постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 23.05.2005р.
у справі № 7/417а
господарського Донецької області
суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Внешпромпоставка”
до Красноармійської об’єднаної Державної
податкової інспекції
третя особа Державна податкова адміністрація у Донецькій
області
Про визнання недійсними рішення про застосування фінансових
санкцій та податкових повідомлень-рішень
За участю представників
- позивача: не з’явився
- відповідача: Божко О.В. (за довіреністю від 25.07.2005р.)
Чернеги І.М. (за довіреністю від 25.07.2005р.)
-третьої особи Гужва І.Г. (за довіреністю № 12414/10/23413-5
від 01.08.2005р.)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням місцевого господарського суду від 08.02.2005р. (суддя
Малашкевич С.А.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 23.05.2005р. (колегія
суддів у складі: головуючого –судді Калантай М.В., суддів
Волкова Р.В., Української Р.М.) позовні вимоги задоволено.
Постановлено визнати недійсним рішення Красноармійської
об’єднаної Державної податкової інспекції № 0000112343/0 від
14.15.2004р. про застосування фінансових санкцій у сумі 4 559
грн., податкові повідомлення-рішення Красноармійської об’єднаної
Державної податкової інспекції від 14.05.2004р. № 0000122343/0
про застосування фінансових санкцій в сумі 9 грн., від
14.05.2004р. № 0000102343/0 про застосування фінансових санкцій
в сумі 7 215 грн. Також постановлено стягнути з відповідача на
користь позивача витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн.,
витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у
сумі 118 грн.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Донецького апеляційного господарського суду повністю, та
постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні
позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права, а саме –п. п. 1, 2 ст. 3
Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, ст. 15 Закону України “Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, ст.ст.
3, 8 Закону України “Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, п. 22 Порядку заняття
торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування
населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 08.02.1995р. № 108 ( 108-95-п ) (108-95-п)
, ст.ст. 32, 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу не подано.
Позивач не використав наданого законом права на участь своїх
представників у судовому засіданні.
Заслухавши представників відповідача та третьої особи,
перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду
справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами
перевірки позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових
операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами
підприємницької діяльності, співробітниками третьої особи був
складений акт від 02.04.2004р. № 001371, зареєстрований в
подальшому відповідачем за № 05990282/234, в якому встановлено
порушення позивачем: п. п. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, ст.
3 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, ст. 15 Закону України “Про державне
регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і
плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”
( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
. На підставі цього акту заступником керівника
відповідача були прийняті податкові повідомлення-рішення №
0000102343/0 від 14.05.2004р. про застосування фінансових
санкцій в сумі 7 215 грн., № 0000112343/0 від 14.15.2004р. про
застосування фінансових санкцій у сумі 4 559 грн., №
0000122343/0 від 14.05.2004р. про застосування фінансових
санкцій в сумі 9 грн., податкове повідомлення-рішення №
0000112343/0 від 14.15.2004р. про застосування фінансових
санкцій у сумі 4 559 грн. яке було скасовано рішенням ДПА у
Донецькій області від 02.08.2004р., прийнятим за результатами
розгляду скарг позивача, а інші рішення залишені без змін, а
також рішення № 0000112343/0 від 14.15.2004р. про застосування
фінансових санкцій у сумі 4 559 грн. за здійснення роздрібної
торгівлі алкогольними напоями без придбання ліцензії.
Рішення місцевого господарського суду про задоволення позову,
залишене без змін постановою апеляційного господарського суду,
мотивовано тим, що надані відповідачем документи не можуть
підтверджувати факт реалізації позивачем алкогольних напоїв,
оскільки, як вбачається з самої назви, наряд-заказ, на який
посилається відповідач, може доводити лише намір чи пропозицію
заінтересованої особи замовити та отримати який-небудь товар, та
не підтверджує факт відпуску цього товару. Крім того, вказаний
документ не можна вважати належним доказом, оскільки в ньому
відсутні такі реквізити, як дата складання та видачі, назва
покупця, сума вартості товару. Посилання відповідачем на прайс-
лист, начебто отриманий перевіряючими від позивача при другій
реалізації не може служити належним доказом реалізації
алкогольних напоїв, оскільки у вказаному документі відсутні
відомості про надання його саме в ході проведення перевірки та
не вказане місце реалізації зазначених в ньому товарів. Вказаний
лист може підтверджувати лише перелік асортименту товарів
позивача.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що сума штрафних
санкцій за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями
без ліцензії обчислювалась відповідачем відповідно до вартості
отриманої партії алкогольних напоїв, що за даними акту перевірки
складає 2 279, 40 грн., при цьому документального підтвердження
цієї суми (накладних, сертифікатів та інших документів, що
підтверджували б наведений в акті показник) не надано.
Крім того, суд першої інстанції послався на те, що відповідачем
не надано документальне підтвердження порушень позивачем вимог
Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
. Фінансові санкції за порушення Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”
( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
відповідач визначив як податкове зобов’язання із
застосуванням форми податкового повідомлення-рішення,
розробленої для застосування фінансових санкцій за Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, а
одною з підстав прийняття податкового повідомлення-рішення
відповідач вказав п. 4.2.2 ст. 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
,
однак, як зазначено судами, визначення позивачу податкових
зобов’язань з фінансових санкцій за порушення норм із
застосування реєстраторів розрахункових операцій спірним
податковим повідомленням рішенням є неправомірним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
судами попередніх інстанцій щодо факту здійснення позивачем
02.04.2004р. роздрібної торгівлі алкогольними напоями без
ліцензії не повно встановлено обставини справи, не надано
належної правової оцінки наявним в справі доказам та неправильно
застосовано норми матеріального права. Так, пославшись на те, що
наряд-заказ та прайс-лист не можуть бути доказами, що
підтверджують факт реалізації алкогольних напоїв позивачем,
оскільки в них зазначені лише асортимент та ціна товару, судами
попередніх інстанцій не було враховано приписи ст. 1 Закону
України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, відповідно до яких роздрібна
торгівля –це діяльність по продажу товарів безпосередньо
громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого
некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у
тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших
підприємствах громадського харчування.
Також судами попередніх інстанції при мотивуванні своїх судових
рішень зроблено невірне посилання на факт наявності у позивача
відповідної ліцензії та не з’ясовано фактичне місце здійснення
торгівельної діяльності позивачем. Так, судами встановлено, що
торгівля здійснювалась позивачем за адресою: Донецька обл., м.
Красноармійськ, вул. Тургенєва, 1. Разом з тим, відповідно до
рішення про застосування фінансових санкцій від 14.05.2004р. №
0000112343/0, прийнятого відповідачем, адресою здійснення
позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями без ліцензії
зазначено: м. Димитров, вул. Артема, 43. Таким чином, судами
попередніх інстанцій були неповно встановлені фактичні обставини
справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, як місцевий, так і апеляційний господарський суди в
порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшли до висновку щодо необгрунтування
податковим органом визначеної суми штрафних санкцій та
ненаведення в акті перевірки доказів щодо дійсної вартості
партії закупленого в ході перевірки товару, оскільки суди не
перевірили доводи відповідача, викладені в акті перевірки, не
витребували у сторін, в тому числі у позивача, таких доказів, не
дослідили їх, та не надали їм належної правової оцінки.
Що стосується епізоду застосування відповідачем штрафних санкцій
на підставі ст. 17 п. 1 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, колегія суддів
Вищого господарського суду України зазначає, що судами
попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень також неповно
з’ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для
правильного вирішення спору. Так, посилаючись на проведення
контрольної закупки на суму 140, 20 грн., суди не зазначили в
судових рішеннях про те, за яких обставин ними відхилено
посилання в акті перевірки на проведення податковим органом
такої закупки. Також судами попередніх інстанцій неповно
з’ясовано обставини справи щодо відомостей, зазначених в
складеному податковим органом акту інвентаризації, не надано
належної правової оцінки тій обставині, що працівником позивача
Глушаковою О.О. підписано ту частину акту інвентаризації, в якій
містяться відомості щодо фактичного залишку готівкових коштів у
сумі 1 443 грн. Разом з тим судами не з’ясовано походження цих
коштів, що були виявлені на місці проведення перевірки і на суму
яких нараховано штрафну санкцію у розмірі 7 215 грн. з
посиланням на ст. 17 п. 1 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Також судами попередніх інстанцій в своїх судових рішеннях не
описано зазначених в акті перевірки податкового органу порушень
вимог законодавства за кожним з прийнятих спірних рішення та
податкових повідомлень-рішень, а відтак знову ж неповно
з’ясовані фактичні обставини справи, що мають значення для
правильного вирішення спору.
Крім того, з висновків судів щодо неправомірності застосування
податковим органом до спірних правовідносин (щодо податкових
повідомлень-рішень № 0000102343/0 від 14.05.2004р. та №
0000122343/0 від 14.05.2004р.) норм Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-
III, із змінами та доповненнями, вбачається, що сам факт
застосування вказаних норм закону до таких правовідносин вже є
достатньою підставою для визнання недійсними спірних податкових
повідомлень-рішень. Однак вказана обставина господарськими
судами достатньо не обґрунтована судами не встановлено обставин
та норм матеріального права, які є перешкодою для визнання
недійсним спірного податкового повідомлення-рішення в частині,
відповідно до ч. 5 ст. 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до вимог ст. 84 ч. 1 п. 3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в
рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст. 101 цього
кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та
за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно
розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість
рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення
суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вказані
невідповідності не обґрунтував, протиріччя не усунув, у зв’язку
з чим суд касаційної інстанції, з врахуванням вимог ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позбавлений можливості усунути вказану
неповноту та неправильність застосування норм матеріального і
процесуального права в зазначених частинах відповідно до вимог
ст. 111-5 ч. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
,
суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і
обґрунтованість рішення, обґрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, які мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому,
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, ст. 111-10 ч. 1 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної Державної
податкової інспекції задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
23.05.2005р. та рішення Господарського суду Донецької області
від 08.02.2005р. у справі № 7/417а Господарського суду Донецької
області скасувати, справу передати на новий розгляд до
Господарського суду Донецької області.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і К.Грейц
Г. Мачульський