ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 7/150-7/210(6/85-4/53)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Ткаченко Н.Г.
Суддів – Стратієнко Л.В.
Грека Б.М.
За участю ЗАТ “Автолізінг України”- Литвина І.О.,
представників сторін: арбітражного керуючого Завірюхи Р.М., УПФ
м. Дрогобич –Міріб”ян А.В., представника
керуючого санацією ВАТ “Галол” Машевського
В.Є. –Новосад О.П.
розглянувши у Арбітражного керуючого Завірюхи Р.В. та
відкритому судовому Закритого акціонерного товариства
засіданні в м. Києві “Автолізинг Україна”
касаційні скарги
господарського суду Львівської області від
16.05.2005р.
на ухвалу Львівського апеляційного господарського
суду України від 29.06.2005р
та постанову
по справ? № 7/150-7/210 (6/85-4/53)
УПФ України в місті Дрогобичі Львівської
за заявою області
до ВАТ “Галол”, м. Дрогобич
про банкрутство,-
В С Т А Н О В И В :
У провадженні господарського суду Львівської області знаходиться
справа 150-7/210 (6/85-4/53) про банкрутство ВАТ „Галол”.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.08.2002р.
було затверджено мирову угоду від 22.08.2002р. як таку, що
відповідає інтересам сторін та не суперечить закону.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
19.12.2002р ухвала від 28.08.2002 р. залишена без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 9.03.2005р.
було скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від
28.08.2002р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 19.12.2002р. в частині розгляду ухвали
господарського суду Львівської області від 28.08.2002р. про
затвердження мирової угоди у справі № 7/150-7/210 (6/85-4/53), а
справа в частині розгляду мирової угоди направлена на новий
розгляд до господарського суду Львівської області.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.05.2005р.
було призначено керуючим санацією ВАТ „Галол” арбітражного
керуючого Машевського В.Є. (ліцензія серії: АБ № 116211) та
відмовлено у затвердженні мирової угоди від 22.08.2002р.,
укладеної у справі про банкрутство.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. було залишено без змін ухвалу господарського суду
Львівської області від 16.05.2005р. по справі № 7/150-7/210
(6/85-4/53), а апеляційну скаргу ЗАТ „Автолізинг Україна” –без
задоволення.
В касаційних скаргах Закрите акціонерне товариство „Автолізинг
Україна” та арбітражний керуючий Завірюха Р.В. просять скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. та ухвалу господарського суду Львівської області
від 16.05.2005р., а справу направити на новий розгляд
посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм
матеріального та процесуального права, зокрема з порушенням
вимог ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.ст.
35-37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників
сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, та проаналізувавши застосування судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до
висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню виходячи з
наступного.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
В супереч вимог закону ні судом першої інстанції, не апеляційним
судом не були належним чином виконані вказівки, які містяться в
Постанові вищого господарського суду України від 9.03.2005 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України „Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі –Закон ( 2343-12 ) (2343-12)
), в редакції Закону України
від 07.03.2002р. № 3088-ІІІ, мирова угода набирає чинності з дня
її затвердження господарським судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України ( 2343-12 ) (2343-12)
при
затвердженні мирової угоди господарський суд зобов'язаний
перевірити порядок укладення мирової угоди, встановлений Законом
( 2343-12 ) (2343-12)
та відповідність умов мирової угоди чинному
законодавству.
Згідно ч. 2 ст. 36 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
, у разі, коли умови
мирової угоди, укладеної згідно з правилами ст. 35 цього Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення
(списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний
погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів
(обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою
забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При
цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом
повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення
справи про банкрутство до господарського суду, визнається
безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи
податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх
перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до
господарського суду календарних років, розстрочується
(відстрочується) або списується на умовах мирової угоди.
Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного
податкового органу за місцезнаходженням боржника. ( Частина
друга статті 36 в редакції Закону N 2181-III /2181-14/ від
21.12.2000 ( 2181-14 ) (2181-14)
- чинний з 1.04.2001р.
Дрогобицька ОДПІ у справі є кредитором, а рішення про укладення
мирової угоди від імені кредиторів приймалось більшістю голосів
кредиторів - членів комітету кредиторів.
Зазначеним вище обставинам та вимогам закону суди попередніх
інстанцій не дали належної оцінки.
Судами першої та апеляційної інстанції було зроблено висновок,
що в порушення вимог ч. 1 ст. 38 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
до заяви
арбітражного керуючого не було додано списку кредиторів із
зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує
платника податків, та суми заборгованості; зобов'язань боржника
щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у
першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, крім
вимог кредиторів, забезпечених заставою; письмових заперечень
кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення
мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за
їх наявності.
Але з такими висновками суду повністю погодитись не можна, так
як саме згідно ст.ст. 35-38 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
та відповідно до Постанови Вищого господарського
суду України від 09.03.2005р. господарський суд першої інстанції
повинен був повторно розглянути питання про затвердження мирової
угоди від 22.08.2002р. та витребувати у арбітражного керуючого
документи, які не були подані, а саме: список кредиторів із
зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує
платника податків, та суми заборгованості, відомості щодо
зобов'язань боржника по відшкодуванню усіх витрат, відшкодування
яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
з'ясувати питання щодо кількості голосів, якими було прийняте
рішення про укладання мирової угоди згідно до ч. 3 ст. 35 Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
та у разі повторного затвердження мирової угоди
припинити провадження у справі про банкрутство згідно до вимог
ч. 6 ст. 38 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Судами попередніх інстанцій належним чином не було з'ясовано
причин неподання керуючим санації відомостей щодо зобов'язання
боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких
передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою. Не
було встановлено чи здійснювався продаж майна банкрута станом до
укладання мирової угоди і які грошові кошти знаходились в
розпорядженні боржника оскільки ч. 1 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
встановлює черговість задоволення вимог кредиторів за рахунок
коштів, одержаних від продажу майна банкрута.
Судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено чи в
процедурі банкрутства ВАТ „Галол” в процесі реалізації плану
санації здійснювався продаж майна банкрута станом на
22.08.2002р. (дату підписання мирової угоди).
Крім того, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена
з порушенням вимог ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при
прийнятті рішення щодо кандидатури арбітражного керуючого у
справі про банкрутство.
Відповідно до ст. 4-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно вимог ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судочинство у
господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
В порушення вимог закону, судом першої інстанції не було
належним чином повідомлено арбітражного керуючого Завірюху Р.В.
про день та час розгляду справи.
Таким чином арбітражний керуючий був позбавлений судом права
приймати участь в судовому засіданні та подавати необхідні
докази (доводи) щодо провадженні у справі про банкрутство, чим
були порушені його процесуальні права, як учасника судового
процесу.
В порушення вимог 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний суд на
зазначені вище порушення закону уваги не звернув і розглянув
справу у відсутності арбітражного керуючого Завірюхи Р.В. не
повідомивши його про день та час розгляду справи.
Згідно до ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм
процесуального права України є в будь-якому випадку підставою
для скасування рішення місцевого чи постанови апеляційного
господарського суду, якщо: 2) справу розглянуто судом за
відсутністю будь-якої з сторін, не повідомленої належним чином
про час та місце засідання суду.
Крім того, стаття 1 Закону України “про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
чітко визначає критерії, якими повинен керуватись
суд при кваліфікації (визначенні) того чи іншого учасника
(сторони) у справі про банкрутство як “заінтересованої особи”.
Згідно ст. 1 вищезазначеного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
заінтересованими
осабами стосовно боржника є юридична особа, створена за участю
боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів
управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у
тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження
у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у
родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем
(фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти,
батьки, брати, сестри, онуки. “Заінтересованими особами”, згідно
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
стосовно керуючого санацією чи кредиторів
визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи
стосовно боржника.
Так, згідно матеріалів справи профспілковим комітетом ВАТ
"Галол” 18.04.2005р. було подано звернення щодо кандидатури
арбітражного керуючого Завірюхи Р.В. Також 18.04.2005р.
арбітражним керуючим Завірюхою Р.В. було подано заяву
арбітражного керуючого на участь у справі № 7/150-7/210 (6/85-
4/53) про банкрутство ВАТ “Галол”. В зазначених документах
вміщувалась інформація про той факт, що арбітражний керуючий
управління боржником раніше не здійснював та не є
заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів
відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Однак, судами попередніх інстанцій зроблений висновок, що
арбітражний керуючий є заінтересованою собою по відношенню до
кредиторів та боржника, зважаючи на те, що Завірюха Р.В. 21 та
22.08.2002р. брав участь у засіданні комітету кредиторів ВАТ
“Галол” як юрисконсульт ЗАТ „Автолізинг Україна”, а 9.03.2005р.
брав участь у засіданні ВГСУ як представник керуючого санацією
ВАТ “Галол” за дорученням.
Даний висновок суду щодо заінтересованості арбітражного
керуючого Завірюхи Р.В. не відповідає фактичним обставинам
справи та нормам чинного законодавства України. і у суду не було
підстав відносити кандидатуру арбітражного керуючого Завірюхи
Р.В. до категорії заінтересованих осіб, так як згідно матеріалів
справи, дану кандидатуру не можна віднести до жодної з осіб
перелічених в ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Разом з тим, при призначенні арбітражного керуючого Машевського
В.Є. керуючим санацією ВАТ “Галол” судом було порушено вимоги ч.
8 ст. 16 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
, згідно до якої до компетенції
комітету кредиторів належить прийняття рішення про припинення
повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна,
керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового
арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора).
В матеріалах справи відсутнє рішення комітету кредиторів ВАТ
“Галол” про призначення нового арбітражного керуючого
–Машевського В.Є. керуючим санацією ВАТ “Галол” станом на
16.05.2005р. (дату винесення ухвали суду про призначення
керуючого санацією).
Матеріали справи (арк.12 т.7) містять лише витяг з протоколу
засідання комітету кредиторів ВАТ “Галол”, яке було проведене
07.06.2005р. тобто через 21 день після призначення керуючим
санацією арбітражного керуючого Машевського В.Є. Крім того, як
вбачається із матеріалів справи, в даному засіданні комітету
кредиторів не приймав участь представник кредитора - ЗАТ
„Автолізинг Україна”, який має, 61,95% від загальної кількості
голосів. Згідно чинного законодавства, у випадках коли судом
касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги
(подання) буде встановлено, що судом першої або апеляційної
інстанції неповно з'ясовані фактичні обставини справи, що мають
значення для правильного вирішення спору, і прийняте судове
рішення у зв'язку з цим недостатньо обґрунтоване, суд касаційної
інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і постанову
апеляційної інстанції та передає справу на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані
ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної
інстанції прийняті з порушенням процесуального права України та
неправильним застосуванням норм матеріального права України а
отже підлягають скасуванню а справа направленню на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду належить врахувати вище
викладене, більш повно та всебічно дослідити фактичні обставини
справи, зібрані по справі докази, доводи та заперечення сторін,
дати їм належну оцінку і в залежності від встановленого та вимог
закону постановити законне та обгрунтоване рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7-111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги арбітражного керуючого Завірюхи Р.В та
Закритого акціонерного товариства “АвтолізингУкраїна”
задовольнити.
Ухвалу господарського суду Львівської області від 16.05.2005р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. по справі № 7/150-7/210 (6/85-4/53) скасувати,
справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції, в іншому складі суду.
Головуючий - Ткаченко Н.Г.
Судді- Стратієнко Л.В.
Грек Б.М.