ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 2/183
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.,
розглянувши у Дочірнього підприємства “РАЙЗ-ІНВЕСТ”
відкритому судовому закритого акціонерного товариства компанія
засіданні касаційну “Райз”
скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.01.2005 р.
у справі № 2/183
господарського суду Рівненської області
за позовом Дочірнього підприємства “РАЙЗ-ІНВЕСТ”
закритого акціонерного товариства компанія
“Райз”
до Рівненської об'єднаної державної податкової
інспекції
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: Хватова В.С., дов. № 515-юр INV від
05.04.2005 р.;
відповідача: Бухта Н.А., дов. № 17740/10-210 від
11.05.2005 р.;
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2004 р. Дочірнє підприємство “РАЙЗ-ІНВЕСТ” закритого
акціонерного товариства компанія “Райз” (далі –Підприємство)
звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом
до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції про
скасування (визнання недійсним) податкового повідомлення рішення
№ 0005882341/0/23-127 від 23.10.2003 р., яким йому визначено
суму податкового зобов'язання у розмірі 1 988 800,00 грн.
(994 400,00 грн. –основний платіж, 994 400,00 грн. –штрафні
(фінансові) санкції) за платежем “Податок на прибуток”.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що воно в силу
існуючої колізії правових норм не могло виконати вимоги пп.
12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та звернутись до арбітражного суду
із заявою про визнання банкрутом покупця, який протягом тридцяти
днів після прийняття рішення про стягнення не повертає суму
заборгованості, визнаної судом, а тому правомірно не збільшило
валовий дохід на суму відповідної заборгованості покупця. Крім
того, суми, сплачені у складі вартості транспортних послуг,
послуг телефонного зв'язку та витрат на відрядження правомірно
віднесено до складу валових витрат відповідно до Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
оскільки ці суми були сплачені в процесі здійснення
господарської діяльності.
Рішенням господарського суду Рівненської області від
29.06.2004 р. (суддя Савченко Г.І) в задоволенні позовних вимог
Підприємства відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 р. (колегія суддів: Бойко С.М., Кузь В.Л., Марко
Р.І.) рішення господарського суду Рівненської області від
29.06.2004 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що за змістом пп. 12.1.5 п.
12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
Підприємство мало право не
збільшувати валові доходи лише в разі подачі заяви до суду про
порушення справи про банкрутство покупців, які не повернули суму
заборгованості, визнаної судом. Витрати на транспортні послуги
та послуги телефонного зв'язку не пов'язані з господарського
діяльністю Підприємства, а витрати на відрядження не
підтверджені документально.
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.01.2005 р., в якій просить зазначену
постанову і рішення господарського суду Рівненської області від
29.06.2004 р. скасувати та направити справу на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції. Касаційна скарга
мотивована тим, що апеляційним господарським судом при вирішенні
спору порушено ст. ст. 22, 43 та 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не
застосовано пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У зв'язку зі змінами у складі Судової палати з розгляду справ,
що виникають з податкових та інших відносин, пов'язаних з
державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів за
розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України від 02.08.2005 р. справу передано до розгляду Вищим
господарським судом України у складі колегії суддів:
Кравчука Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників Підприємства та Інспекції матеріали справи та
доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі та
доповненнях до неї, перевіривши правильність юридичної оцінки
встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарським судом першої інстанцій норм матеріального та
процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
Підприємства підлягає частковому задоволенню, враховуючи
наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(тут і надалі –у редакції,
яка була чинною на момент віднесення Підприємством до складу
валових витрат вартості міжнародних телефонних розмов) валові
витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-
яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат,
сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3 –5.8 цієї статті.
У пунктах 5.3 –5.8 ст. 5 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відсутні обмеження щодо включення до складу валових витрат,
пов'язаних зі сплатою міжнародних телефонних розмов.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що платник податку має право відносити до
складу валових витрати, пов'язані зі сплатою міжнародних
телефонних розмов, але за умови, що такі витрати пов'язані з
його господарською діяльністю.
У п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зазначено, що господарська
діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання
доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у
разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої
діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під
безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи
через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші
відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента
або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої
особи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Підприємства,
Львівський апеляційний господарський суд виходив з того, що
Підприємство не надало доказів, які б свідчили про те, що
міжнародні телефонні розмови здійснювались ним саме з метою
господарської діяльності, а саме: контрактів, договорів,
укладених з контрагентами відповідних країн, доказів
взаєморозрахунків з такими контрагентами.
Проте колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що з таким висновком господарського суду апеляційної інстанції
погодитись не можна, оскільки він зроблений з порушенням ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
(який був чинним на момент віднесення Підприємством
до складу валових витрат вартості міжнародних телефонних розмов)
підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на
власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню
робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка
здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як
суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством.
З визначення господарської діяльності, наведеного у п. 1.32 ст.
1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та визначення підприємництва, наведеного у ст. 1
Закону України “Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
, вбачається, що
підприємництво є одним з видів господарської діяльності,
направлено на отримання прибутку і здійснюється на власний
ризик.
З наведеного випливає, що здійснення платником податку (у даному
випадку –Підприємством) підприємницької (господарської)
діяльності має бути направлено на отримання прибутку (отримання
доходу), проте, враховуючи, що така діяльністю здійснюється ним
на власний ризик, не завжди у кінцевому результаті призводить до
його отримання шляхом, зокрема, укладання контрактів, договорів
тощо та їх виконання.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що відсутність у Підприємства контрактів,
договорів, укладених з контрагентами країн, з якими відбувались
міжнародні телефонні розмови, доказів взаєморозрахунків з такими
контрагентами не є беззаперечним доказом того, що відповідні
переговори відбувались з метою, яка не пов'язана з господарською
діяльністю Підприємства.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає за необхідне зазначити, що Львівський апеляційний
господарський суд, в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якої сторони та інші особи, які беруть участь у
справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду
доказами, при вирішенні спору виходив лише з висновків
Інспекції, викладених в акті перевірки Підприємства від
12.10.2003 р., не розглядаючи при цьому відповідних заперечень
Підприємства щодо цих висновків.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України,
викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовід носин.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені
ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові
докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що рішення господарського
суду Рівненської області від 29.06.2004 р. та постанова
Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2005
підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду Рівненської області.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно
всебічно та повно встановити обставини справи в їх сукупності та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “РАЙЗ-ІНВЕСТ” закритого
акціонерного товариства компанія “Райз” на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 13.01.2005 р. у справі №
2/183 господарського суду Рівненської області задовольнити
частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 р. та рішення господарського суду Рівненської області
від 29.06.2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд
до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя К.В. Грейц
Суддя Г.М. Мачульський