ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2005 Справа N 1/407н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів : Грейц К.В., Мачульського Г.М.,
розглянувши у Дочірнього підприємства “Торвуд Консалтінг
відкритому судовому Україна”
засіданні касаційну компанії “Торвуд Трейдінг Л.С.”
скаргу
на рішення господарського суду Луганської області від
28.02.2005 р.
у справі № 1/407н
господарського суду Луганської області
за позовом Дочірнього підприємства “Торвуд Консалтінг
Україна”
компанії “Торвуд Трейдінг Л.С.”
до Ленінської міжрайонної державної
податкової інспекції у м. Луганську
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: —не з'явились;
відповідача: —не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 р. Дочірнє підприємство “Торвуд Консалтінг
Україна” компанії “Торвуд Трейдінг Л.С.” (далі –Підприємство)
звернулось до господарського суду Луганської області з позовом
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.
Луганську (далі –Інспекція) про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0000252600/0 від 24.10.2002 р., яким йому
визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 489 168,75
грн. (391 335,00 грн. –основний платіж, 97 833,75 грн. –штрафні
(фінансові) санкції) за платежем “Податок на додану вартість”.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що Інспекція
здійснила його перевірку з питання дотримання податкового
законодавства України при здійсненні взаєморозрахунків з МПП
“Гюенос” за період з 01.01.1999 р. по 01.04.2001 р. з порушенням
вимог законодавства України, а тому акт перевірки № 20/Д/22/26-
86 від 17.09.2002 р. та податкове повідомлення-рішення №
0000252600/0 від 24.10.2002 р., прийняте на підставі вказаного
акту, також є такими, що не відповідають вимогам законодавства.
Рішенням господарського суду Луганської області від
28.02.2005 р. (суддя Мінська Т.М.) позовні вимоги Підприємства
задоволено частково: податкове повідомлення-рішення №
0000252600/0 від 24.10.2002 р. визнано недійсним в частині
визначення суми податкового зобов'язання у розмірі 43 161,00
грн. (34 529,00 грн. –основний платіж, 8 632 грн. –штрафні
(фінансові) санкції); в задоволенні решти позовних вимог
відмовлено. Рішення мотивовано тим, що:
— МПП “Гюенос” не зареєстровано в установленому порядку як
платник податку на додану вартість, а тому не мало право
складати податкові накладні, на підставі яких Підприємство
протягом 1999 –2002 рр. відносило до складу податкового кредиту
суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості
товару, придбаного у МПП “Гюенос”;
— визначення податковим повідомленням-рішенням № 0000252600/0
від 24.10.2002 р. суми податкового зобов'язання у розмірі
489 168,75 грн. здійснено з порушенням 1095-ти денного терміну,
встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
В апеляційному порядку рішення господарського суду Луганської
області від 28.02.2005 р. не переглядалось.
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на рішення господарського суду Луганської
області від 28.02.2005 р., в якій просить зазначене рішення
скасувати та направити справу на новий розгляд. Касаційна скарга
мотивована тим, що місцевим господарським судом при вирішенні
спору було порушено ст. 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 7 ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
шляхом нездійснення фіксації
судового процесу технічними засобами.
Інспекція не скористалась правом, наданим ст. 111-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та відзив на касаційну скаргу не надіслала, що не
перешкоджає касаційному перегляду рішення місцевого
господарського суду, що оскаржується.
У зв'язку зі змінами у складі Судової палати з розгляду справ,
що виникають з податкових та інших відносин, пов'язаних з
державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів за
розпорядженням в.о. голови судової палати Вищого господарського
суду України від 02.08.2005 р. справу передано до розгляду Вищим
господарським судом України у складі колегії суддів:
Кравчука Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та
доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі, перевіривши
правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини
справи, застосування господарським судом першої інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню,
враховуючи наступне.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(тут і надалі –у редакція, яка
була чинною на момент віднесення Підприємством до складу
податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість)
не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг)
– актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг).
Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та складання податкових накладних
надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у
порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
З наведених норм вбачається, що платник податку може включити до
складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану
вартість лише за умови, що ці витрати підтверджені податковими
накладними, складеними особами, яки належним чином зареєстровані
як платники податку на додану вартість.
Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи
підтверджується, що МПП “Гюенос” у 1999 –2002 рр. не було
зареєстровано як платник податку на додану вартість.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що Підприємство протягом 1999 –2002 рр. неправомірно
відносило до складу податкового кредиту суми податку на додану
вартість, сплачені у складі вартості товару, придбаного у МПП
“Гюенос”, оскільки останнє не було зареєстровано як платник
податку на додану вартість, і, відповідно, не мало право
складати податкові накладні.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що рішення господарського суду
Луганської області від 28.02.2005 р. у цій частині є законним і
обгрунтованим.
Крім того, колегія судів Вищого господарського суду України
погоджується з зазначеним рішенням місцевого господарського суду
і у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 0000252600/0 від 24.10.2002 р. в частині визначення суми
податкового зобов'язання у розмірі 43 161,00 грн. (34 529,00
грн. – основний платіж, 8 632 грн. –штрафні (фінансові)
санкції), з огляду на таке.
Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
за винятком
випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий
орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань
платника податків у випадках, визначених цим Законом
( 2181-14 ) (2181-14)
, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за
останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а
у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, – за
днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку
податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань,
платник податків вважається вільним від такого податкового
зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає
розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пп. 15.1.2 п. 15.1 ст. 15 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у
справі про стягнення такого податку може бути розпочате без
дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього
пункту, у разі коли:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове
зобов'язання, не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника
податків або фізичною особою –платником податків щодо умисного
ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та
вбачається з матеріалів справи, Інспекцією не доведено того, що:
— Підприємство не подало податкові декларації з податку на
додану вартість за лютий, березень та вересень 1999 р.;
— судом встановлено скоєння злочину посадовими особами
Підприємства щодо умисного ухилення від сплати зазначеного
податкового зобов'язання.
Відповідно, Інспекцією податковим повідомленням-рішенням №
0000252600/0 від 24.10.2002 р. безпідставно (за межами 1095-ти
денного строку) визначено Підприємству суму податкового
зобов'язання за лютий, березень та вересень 1999 р.
Щодо тверджень Підприємства в касаційній скарзі про те, що
місцевим господарським судом при вирішенні спору було порушено
ст. 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 7 ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
шляхом нездійснення фіксації судового процесу
технічними засобами, то вони є необґрунтованими та
спростовуються матеріалами справи: формулярами (протоколами)
судового засідання від 24.02.2005 р. (Т. ІІ, а. с. 50) та від
28.02.2005 р. (Т. ІІ, а. с. 55), з яких вбачається, що розгляд
судової справи здійснювався та фіксувався за допомогою технічних
засобів, а саме –програмно-апаратного комплексу “Діловодство
суду”, про що було повідомлено секретарем судового засідання.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
рішення господарського суду Луганської області від
24.10.2004 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному
розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення
спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права,
доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого
господарського, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з
чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Торвуд Консалтінг
Україна” компанії “Торвуд Трейдінг Л.С.” на рішення
господарського суду Луганської області від 28.02.2005 р. у
справі № 1/407н залишити без задоволення, а вказане рішення –без
змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя К.В. Грейц
Суддя Г.М. Мачульський