Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого у засіданні (доповідач),

Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.

розглянувши приватного підприємства “Соверен-2000”,

касаційну скаргу м. Нікополь

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р.

у справі № 32/354 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом закритого акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”

До приватного підприємства “Соверен-2000”, м. Нікополь

третя особа, яка не

заявляє самостійних

вимог на предмет

спору на стороні товариство з обмеженою відповідальністю

відповідача “Обрій-1”

Про стягнення 69402,76 грн.

за участю представників:

- Позивача: Дорош Г.О. (дов. від 26.11.2004р., № 1640), Кравченко Н.Г. (дов. від 28.04.2005р., № 2239);

- Відповідача: Дурасова Ю.В. (дов. від 04.09.2004р., б/н);

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” в особі Нікопольської філії Закритого акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” м. Нікополь (надалі –“Позивач”) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з приватного підприємства “Соверен-2000”, м. Нікополь (надалі –“Відповідач) 69402,76грн. заборгованості за кредитним договором від 21.03.2003р. № 1375 (надалі –“Договір”).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2004р. провадження у справі у справі № 32/354 припинено на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (надалі –“ГПК України (1798-12) ”) у з'вязку з тим, що є рішення (виконавчий напис нотаріуса) іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Не погодившись з ухвалою, Позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2004р. у справі № 32/354 як таку, що винесена внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованості у сумі 68650,81грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі № 32/354 апеляційну скаргу Позивача задоволено частково. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2004р. у справі № 32/354 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі № 32/354, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2005р. у даній справі залишити в силі.

В обґрунтування поданої скарги, Відповідач посилається на те, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом під час перегляду в апеляційному порядку справи № 32/354 не застосовано п. 2 ст. 80 ГПК України (1798-12) , ст. ст. 181, 583 Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003р. № 435-IV (надалі - “ЦК України (435-15) ”) та положень Закону України від 02.10.1992р. № 2654-XII“Про заставу” (2654-12) (надалі –“Закон про заставу” (2654-12) ).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення знаходить, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України (1798-12) , апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено Дніпропетровським апеляційним господарським судом під час перегляду справи в апеляційному порядку, 21.03.2003р. між Позивачем та Відповідачем укладено кредитний договір № 1375, відповідно до умов якого Відповідачу на строк до 22.03.2004р. відкрита відновлювана кредитна лінія з загальним лімітом 60 000,00грн. та сплатою 25% річних (надалі –“Кредитний договір”), а також Додаткова угода до Кредитного договору, що продовжувала його дію до 21.05.2004р.

Дніпропетровським апеляційним господарським судом також встановлено, що з метою забезпечення виконання Відповідачем зобов'язання за Кредитним договором, між Позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю “Обрій-1” (надалі –“Товариство”) укладено договір застави транспортного засобу.

Відповідно до умов Договору застави Товариство, як майновий поручитель Відповідача за Кредитним договором, надало у заставу автомобіль “Мерседес Бенц-1838” та напівпричіп “Кроне” (надалі –“заставлене майно”), вартість якого сторони узгодили в розмірі 100 900,00грн. (надалі –“Договір застави”).

Як вбачається з матеріалами справи, 09.07.2004р. приватним нотаріусом Романенко С.О. вчинено виконавчий напис, згідно з яким запропоновано звернути стягнення заставне майно, яке належать на праві власності Товариству та заставлене ним відповідно до Договору застави в якості забезпеч виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором (надалі –“Виконавчий напис”).

На підставі Виконавчого напису Позивач звернувся до Відділу Державної виконавчої служби Нікопольського міського управління юстиції (надалі –“ВДВС”) про відкриття із заявою виконавчого провадження.

З матеріалів справи також вбачається, 20.07.2004р. під час проведення виконавчих дій державним виконавцем ВДВС встановлено, що заставлене майно відсутнє, відтак, реалізувати його для погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем неможливо. Постановою державного виконавця ВДВС від 22.09.2004р. виконавче провадження зупинено у зв'язку з оголошенням розшуку заставлених транспортних засобів.

Зважаючи на те, що порушення умов Кредитного договору було допущене після набрання чинності ЦК України (435-15) , колегія суддів, вважає, що до спірних відносин повинні застосовуватись положення ЦК України (435-15) .

Відповідно до п. 1 ст. 583 ЦК України (435-15) заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 11 Закону про заставу, (2654-12) проте, зазначеними нормативними актами не врегульовано відносини між кредитором, боржником та майновим поручителем.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України (435-15) встановлено, що у випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, (435-15) іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, (435-15) інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, колегія суддів вважає, що до спірних відносин повинні застосовуватись норми ЦК України (435-15) , які регулюють правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. Так, відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України (435-15) , у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 1 ст. 543 ЦК України (435-15) , у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому, п. 2 цієї ж статті встановлено, що кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що Позивач мав законне право на звернення до Відповідача з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі № 32/354 прийнята з додержанням вимог чинного ГПК України (1798-12) , а підстав для її скасування не вбачається.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Соверен-2000”, м. Нікополь залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі у справі № 32/354 залишити без змін.