ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2005 Справа N 17/125
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Усенко Є.А. - головуючого, Глос О.І., Бакуліної С.В., розглянувши
у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новомосковської
ОДПІ Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.11.2004 у справі N 17/125
господарського суду Дніпропетровської області за позовом
Орлівщинської сільської ради до Новомосковської ОДПІ
Дніпропетровської області про визнання недійсними податкового
повідомлення-рішення від 04.02.2004 N 0000062603/0, першої
податкової вимоги від 19.02.2004 N 1/85 та рішення від 10.04.2004
N 237/240 в судовому засіданні взяли участь представники: від
позивача - не з'явився; від відповідача - Старостенко В.М.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
05.08.2004 у справі N 17/125 (суддя Стрелець Т.Г.), залишеним без
змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 11.11.2004 (судді Кузнєцова І.Л., Ільєнок Т.В.,
Чимбар Л.О.) позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Новомосковської ОДПІ Дніпропетровської
області від 04.02.2004 N 0000062603/0, яким позивачу визначено
податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у
сумі 70534,80 грн. та штрафні санкції у сумі 28857,15 грн., всього
на суму 99391,95 грн. Визнано недійсною першу податкову вимогу
Новомосковської ОДПІ Дніпропетровської області від 19.02.2004
N 1/85. Визнано недійсним рішення Новомосковської ОДПІ
Дніпропетровської області від 10.04.2004 N 237/240 про стягнення
коштів та продаж активів платника податків в рахунок погашення
його податкового боргу. Стягнуто з Новомосковської ОДПІ
Дніпропетровської області на користь позивача витрати по сплаті
державного мита у розмірі 85 грн. та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі Новомосковська ОДПІ Дніпропетровської
області просить скасувати постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.11.2004 у справі N 17/125
у повному обсязі та прийняти нове рішення у справі, посилаючись на
порушення господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 93,
ст.ст. 123, 124, 126 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, ст. 1
Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98 N 161-XIV
( 161-14 ) (161-14)
, ст. 1, п. 2 ст. 3 Закону України "Про фінансовий
лізинг" від 16.12.97 N 723/97-ВР ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, пп. 3.1.1 п. 3.1
ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97
N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(згідно з яким об'єктом оподаткування є
операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України, в т. ч. операції з оплати вартості
послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарським судом апеляційної
інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що Новомосковською ОДПІ Дніпропетровської області
було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2004
N 0000062603/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за
платежем податок на додану вартість у сумі 70534,80 грн. та
штрафні санкції у сумі 28857,15 грн., всього на суму 99391,95 грн.
19.02.2004 Новомосковською ОДПІ Дніпропетровської області було
прийнято податкову вимогу N 1/85 на таку ж суму, а 10.04.2004 -
рішення N 237/240 про стягнення коштів та продаж активів платника
податків в рахунок погашення його податкового боргу.
Підставою для прийняття оспорюваних рішень Новомосковської
ОДПІ Дніпропетровської області став акт перевірки від 04.02.2004
N 02341 "Про результати позапланової документальної перевірки
правильності обчислення та своєчасності внесення та перерахування
до бюджету сум податку на додану вартість Орлівщанською селищною
радою за період з 01.01.2003 по 31.12.2004, якою встановлено, що
позивач надає послуги з оренди земельних ділянок, та має обсяг
оподатковуваних операцій з оренди землі у розмірі більш ніж 3600
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у зв'язку з чим
повинен нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану
вартість. В порушення п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(зі змінами і доповненнями) позивач не нараховував податок на
додану вартість на перераховану орендарями суму орендної плати за
землю за період січень-грудень 2003 р. у розмірі 70354,80 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, нормами
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
віднесено операції з оренди землі до об'єктів оподаткування
податком на додану вартість, оскільки згідно з пп. 3.2.2 п. 3.2
ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є
об'єктом оподаткування операції з передачі майна орендодавця
(лізингодавця), що є резидентом, у користування орендарю
(лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та
його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії
такого договору; по-друге, змін до Закону України "Про податок на
додану вартість", які б призупинили дію пп. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5
Закону (згідно з яким операції з передачі земельних ділянок
звільнені від оподаткування) не вносилося, а Закон України "Про
Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 N 1344-IV
( 1344-15 ) (1344-15)
(із змінами і доповненнями) не є законом з питань
оподаткування.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, господарські суди
послалися одночасно як на те, що операції з оренди землі не є
об'єктом оподаткування податком на додану вартість згідно з
пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, так і на те, що операції з передачі
земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості або
незабудованої землі, звільняються від оподаткування згідно з
пп. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про податок на додану
вартість" (якою передбачено підстави звільнення від оподаткування
операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість).
Слід зазначити, що вказані висновки господарських судів не є
такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Господарськими судами не взято до уваги, що згідно з актом
перевірки позивачу донараховано податок на додану вартість не за
операції з передачі землі в оренду, а на перераховану суму
орендної плати за оренду землі за 2003 рік (а.с. 13).
Так, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не
дослідили суб'єктивний склад договорів оренди землі, умови
договорів оренди землі (що знаходяться в матеріалах справи), в
т.ч. хто є власником наданих в оренду земельних ділянок і на чий
рахунок вноситься орендна плата за землю, правову природу орендної
плати за договорами оренди землі (яка є платою за землю відповідно
до Закону України "Про плату за землю" від 03.07.92 N 2535-XII
( 2535-12 ) (2535-12)
, механізм справляння плати за землю.
Не взято господарськими судами до уваги і те, що плата за
землю (яка відповідно до Закону України "Про систему
оподаткування" від 25.06.91 N 1251-XII ( 1251-12 ) (1251-12)
належить до
загальнодержавних податків і зборів) справляється у вигляді
земельного податку або орендної плати; при цьому об'єктом плати за
землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності, або
користуванні, в тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за
землю (платником) є власник землі і землекористувач, в
т.ч. орендар (ст.ст. 2, 5 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
.
Не досліджено господарськими судами попередніх інстанцій і
повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих
органів у сфері регулювання земельних відносин, передбачені
Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
(до яких належить і справляння плати за землю).
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанцій
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для
скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи
на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі
передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного
та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
п. 3 ст. 111-9, ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Новомосковської ОДПІ Дніпропетровської
області задовольнити частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.11.2004 та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 05.08.2004 у справі N 17/125, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.