19/62 Про стягнення 379 690,62 грн., - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.2004 р. у справі № 19/62 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву 33 133, 04 грн. відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву,331,33грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на оплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В позовних вимогах ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство” про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 346 557,58грн. відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 у даній справі апеляційна скарга ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство” залишена без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2004 р. - без змін.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 скасувати, прийняти рішення яким задовольнити вимоги ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство”.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді Панової І.Ю., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся з позовом до відповідача на підставі договорів про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву б/н від 15.03.97 року та № 1 вз від 09.09.1999 року.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2004 року у справі № 19/62 (суддя Саранюк В.І.) про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 33133,04 грн. відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 року (Колегія суддів: Корсак В.А., Авдеев П. В., Коршун Н.М.), згідно якої рішення суду першої інстанції залишено без змін, мотивовані тим, що відповідно до п.п. 2.1,4.3 договору a/н від 15.03.97 року Комітет зобов’язався щомісячно відшкодовувати витрати відповідального зберігача по зберіганню шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства) відповідальному зберігачу –в долі його заборгованості перед Міненерго, чи шляхом проведення інших заліків за домовленістю сторін у встановленому порядку, або шляхом передачі відповідної кількості матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні, з оформленням цієї передачі у встановленому порядку, а також шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідального відповідача.

Але судами попередніх інстанцій не надана оцінка запереченням відповідача відносно застосування сторонами у правовідносинах, які регулюються спірними договорами негрошової форми розрахунків, а саме, не надана оцінка протоколу розбіжностей до договору б/н від 15.03.1997 року, згідно якого сторонами вжити заходи щодо врегулювання розбіжностей згідно ст. .10 АПК України в редакції Закону № 784-ХІV від 30.06.99 року (784-14) , протокол розбіжностей підписаний сторонами та п. 4.3 договору в редакції протоколу розбіжностей не передбачає грошової форми розрахунків (а.с.40 т.1).

Крім того, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В обґрунтування факту наявності грошової заборгованості відповідача перед позивачем суди попередніх інстанції посилаються на акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2004 року, наряди Державного комітету України з державного матеріального резерву, акти перевірки контролерів - ревізорів від 21.08. 99 року, від 21.03.2002року від 15.11.2002 року.,але вказані документи не містять посилань на спірні договори, в зв’язку з чим не можуть бути доказами наявності заборгованості саме за договорами, які є предметом цього позову.

Крім того, судами попередніх інстанції взагалі не обґрунтовано, чому стягненню підлягає саме сума 33133,04 грн., та якими доказами підтверджується заборгованість на вказану суму.

Відповідно до умов п. 2.2 спірних договорів примірник приймального акту по формі Р-16, яким оформлюється факт закладення матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання надається зберігачем комітету.

В рішеннях судів попередніх інстанцій не надана оцінка вказаним доказам, а також не з’ясовані факти, які саме матеріальні цінності закладалися на зберігання за спірними договорами.

На підставі викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) , прийняті при неповному з’ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того,господарським судом та судом апеляційної інстанції не надана оцінка характеру позовних вимог ВАТ “Лебединське хлібоприймальне підприємство”, які мають немайновий характер, а саме,позивач просив зобов’язати Державний комітет України з державного матеріального резерву повернути суму боргу в розмірі 379690 грн.62 коп. на розрахунковий рахунок позивача, але суд в порушення вимог ст. .3 ГПК України (1798-12) прийняв рішення про стягнення з відповідача 33133,04 грн. у відшкодування витрат, посилання в рішенні господарського суду про зміну позивачем в порядку ст. .2 ГПК України (1798-12) предмету позову відсутні.