13/457-04 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.09.2003 № 07/09/03 - Текст документа

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2005 в позові відмовлено повністю у зв’язку з недоведеністю умислу сторін на укладення оспорюваної угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а також з посиланням на відповідність угоди чинному на той час законодавству.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 рішення залишено без змін з тих же підстав.

Ізюмська ОДПІ в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що при реалізації угоди ВАТ “Міжрайагропостач” виписало податкову накладну з відображенням ПДВ в сумі нарахованих коштів, при цьому фактично не сплачувало податок до бюджету. В результаті здійснення оспорюваного договору товариством заявлено до відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість в декларації за вересень 2003р. в сумі 1062391 грн. З урахуванням викладеного, оспорювану угоду укладено відповідачами не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту з наступним відшкодуванням ПДВ з Державного бюджету.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) , з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приймаючи рішення про відмову в позові суд виходив з того, що укладений між відповідачами договір № 07/09/03 від 07.09.2003 та додаткову угоду № 1 від 27.09.2003 виконано в повному обсязі, що підтверджується накладною № 24 від 10.09.2003, податковою накладною № 25 від 10.09.2003, актом приймання-передачі товару від 10.09.2003 та актом від 27.09.2003 № 1 приймання-передачі простого векселя № 64304998821311 номінальною вартістю 23250860,1 грн. Позивачем не доведено укладення оспорюваного договору з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, як і не доведено підписання цього договору від імені МПП “Валена” неуповноваженою особою.

Колегія погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав для визнання договору від 07.09.2003 недійсним на підставі ст. 48 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) в редакції від 18.07.1963р., оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено відсутність у громадянина Гілбера І.В. як директора МПП “Валена” підписувати від імені підприємства цивільні угоди та інші первинні документи у вересні 2003 року.

Наявні у справі копії податкових декларацій з ПДВ за січень та лютий 2003р. (а.с.15-18), які подані 19.05.2003р. за підписом Ізотова В.Ю. як директора МПП “Валена”, та реєстраційна картка МПП “Валена” від 26.06.2001 (а.с. 19) не спростовують наявність у Гілбера І.В. повноважень підписати оспорюваний договір станом на 07.09.2003р., оскільки протягом трьох місяців засновником МПП “Валена” могло бути прийняте рішення про зміну керівництва.

Разом з тим, судами попередніх інстанції залишено поза увагою ті обставини, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відмовляючи в позові, суди не звернули уваги на те, що з огляду на застосування відповідачами вексельної форми розрахунків сума ПДВ продавцю при придбанні товару покупцем не сплачена, як і вартість товарів, отже, не було факту надмірної сплати податку, а тому не існувало бюджетної заборгованості перед ВАТ “Міжрайагропостач”.

За змістом Закону (168/97-ВР) , право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який платником не оплачений.

До такого висновку слід прийти, застосовуючи аналогію закону та виходячи з системного аналізу Закону (168/97-ВР) , зокрема, абзацу 3 п. 4.8 ст. 4, де передбачено, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Такий висновок узгоджується з визначенням “платник податку”, яке вжите в п. 1.3 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , за яким, зокрема, це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Оскільки в даному випадку, продавцем (векселедавцем) податок з покупця не утриманий, то у останнього відсутнє право вимагати бюджетного відшкодування.

Наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку справ даної категорії, які виникають з податкових відносин (постанова від 11.02.2003 у справі № А7409/1-03).

Таким чином застосування сторонами вексельної форми розрахунків свідчить про укладення відповідачами оспорюваного договору саме з метою формування податкового кредиту та подальшого відшкодування першому відповідачу з держбюджету сум ПДВ, який фактично не був сплачений та не надходив до бюджету за наслідками здійсненої у вересні 2003р. господарської операції купівлі-продажу.

В зв’язку з цим передчасними визнаються висновки судів про недоведеність укладення оспорюваної угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції в супереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд в частині позовних вимог про визнання недійсним договору на підставі ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору в цій частині позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 –111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ізюмської ОДПІ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 у справі № 13/457-04 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.09.2003 № 07/09/03 на підставі ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Харківської області.