ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2005 Справа N 49/82-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Щотки С.О.
суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Селянського (фермерського) господарства "Колосок"
на постанову від 13.12.2004 р. Харківського апеляційного
господарського суду
у справі N 49/82-04
за позовом СТГО "Південна залізниця" (надалі - Залізниця)
до ВАТ "Харківшляхбуд" (надалі - Товариство)
третя особа Селянське (фермерське) господарство "Колосок"
(надалі - Господарство)
про розірвання договору
за участю представників:
від позивача - Болотова Е.І.
від відповідача - Харченко О.О.
від третьої особи - Єфімова О.М.
В С Т А Н О В И В:
Залізниця звернулась до суду з позовом про розірвання
договору від 14.11.2002 р. N 2/197, укладеного між Харківською
дирекцією залізничних перевезень Південної залізниці та
Товариством в особі Дорожньо-будівельного управління N 43,
предметом якого є здійснення подачі, розставлення на місця,
навантаження і збирання вагонів з під'їзної колії.
Рішенням господарського суду Харківської області від
06.10.2004 р. (суддя Кононова О.В.) позов задоволено: договір від
14.11.2002 р. N 2/197 розірвано.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
13.12.2004 р. (судді: Афанасьєв В.В., Бухан А.І., Шепітько І.І.)
скасовано рішення господарського суду Харківської області від
06.10.2004 р., в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Господарство звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду
залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним
застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального
та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового
процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної
скарги, перевіривши правильність застосування судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських
судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
14.11.2002 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір
N 2/197 про подачу та забирання вагонів. Предметом вказаного
договору є здійснення подачі, розставлення на місця, навантаження
та забирання вагонів з під'їзної колії, яка є продовженням
19 станційної колії станції Золочів (структурний підрозділ
Харківської дирекції залізничних перевезень). Межею під'їзної
колії відповідно п. 1 договору є знак "Межа під'їзної колії", який
встановлено на відстані 395 метрів від граничного стовпчика
стр. 32. Розгорнута довжина під'їзної колії становить
1116 погонних метрів. Відповідно п. 20 договору, термін його дії з
14.11.2002 року до 14.11.2007 року. Згідно з п. 19 договору
N 2/197 у разі видання нормативних актів, які змінюють Правила
обслуговування під'їзних колій ( z0875-00 ) (z0875-00)
, розміри плат, зборів
та порядок їх сплати, тощо, сторони зобов'язані привести договір у
відповідність до таких нормативних актів шляхом внесення
необхідних доповнень та змін до тексту договору.
11.11.2003 року між Залізницею та Господарством було укладено
договір N 2/49 про подачу та забирання вагонів, предметом якого є
здійснення подачі, розставлення на місця, навантаження і забирання
вагонів з під'їзної колії, яка є продовженням 19 станційної колії
станції Золочів (структурний підрозділ Харківської дирекції
залізничних перевезень). Межею під'їзної колії є знак "Межа
під'їзної колії", який встановлено на відстані 395 метрів від
граничного стовпчика стр. 32. Розгорнута довжина під'їзної колії
становить 1422 погонних метрів. Відповідно до п. 20 договору
термін його дії встановлено з 01.11.2003 року до 01.11.2008 року
включно.
31.01.2004 року наказом N 54 ( z0356-04 ) (z0356-04)
Міністерства
транспорту України (зареєстрованому в Міністерстві юстиції України
23.03.2004 року за N 356/8955) внесені зміни в "Правила
обслуговування залізничних колій" ( z0875-00 ) (z0875-00)
, а саме пункт 2.8,
викладений в наступній редакції: "У разі обслуговування під'їзної
колії основного власника локомотивом залізниці подача вагонів
контрагентам, які мають свої під'їзні колії, власні або орендовані
склади з окремими вантажними фронтами на під'їзній колії основного
власника, здійснюється за договором про подачу та забирання
вагонів, який укладається залізницею з кожним таким контрагентом
за погодженням з власником під'їзної колії".
03.02.2004 року позивач направив відповідачеві та третій
особі лист, в якому було запропоновано в термін до 10.02.2004 року
надати в підтвердження права власності на спірну під'їзну колію
необхідні документи, завірені належним чином, спільно визначити
межі зазначеної під'їзної колії.
13.02.2004 року відповідач направив на адресу позивача лист
від 10.02.2004 року за N 01-23/32, в якому зазначалось, що лист
від 03.02.2004 року не може вважатись пропозицією розірвання
договору на підставі ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та просив
позивача надати додатковий час для підготовки необхідних
документів.
11.05.2004 року на адресу позивача від Господарства надійшов
лист про те, що власник колії не надає згоди на подання та
забирання вагонів ДБУ N 43 та просить розірвати договір з
відповідачем на подачу та забирання вагонів.
Приймаючи постанову, скасовуючи рішення місцевого
господарського суду та відмовляючи в позові, апеляційний
господарський суд виходив з того, що Господарством не подано
свідоцтво на право власності та технічну документацію на спірну
колію, тому у відповідача та третьої особи виник спір про право
власності на під'їзну колію, який має бути вирішено в іншому
провадженні. З урахуванням недоведеності позивачем та третьою
особою права власності на спірну під'їзну колію, відсутні підстави
для розірвання договору від 14.11.2002 р. N 2/197.
Наведені мотиви апеляційного господарського суду є
необґрунтованими та безпідставними.
Посилаючись на виникнення спору між відповідачем та третьою
особою про право власності на під'їзну колію, який, на думку суду,
має бути вирішено в іншому провадженні, як на підставу скасування
рішення місцевого господарського суду та відмову в позові,
апеляційний господарський суд в порушення пунктів 1, 2, 4, 8 ч. 3
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст.ст. 4-2, 4-3, 43,
99, 101, 104, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
фактично ухилився від
повторного розгляду справи та перегляду рішення суду першої
інстанції в повному обсязі. Висновок апеляційного господарського
суду про недоведеність права власності Господарства на спірну
під'їзну колію не ґрунтується на досліджених в судовому процесі
матеріалах справи та не спростовує протилежний висновок місцевого
господарського суду. Ототожнення судом апеляційної інстанції
свідоцтва на право власності із правовстановлюючим документом є
юридично неспроможним. Питання про право власності на під'їзну
колію у даному випадку не було перешкодою для розгляду даної
справи по суті та в порядку ст. 43 ГПК України правомірно було
досліджено місцевим господарським судом.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того,
що в підтвердження права власності на під'їзну колію Господарством
надано договір купівлі-продажу від 28.02.2002 року N 09-02-02,
зареєстрований біржею "Універсальна товарна біржа "Слобода".
Вказаний договір зареєстрований також Дергачівським міжміським
бюро технічної інвентаризації, про що свідчить
довідка-характеристика від 29.03.2002 року за N 58, копія якої
додана до матеріалів справи. Також до матеріалів додано
реєстраційне посвідчення, згідно якого під'їзна колія довжиною
1,3 км зареєстрована Господарством на праві власності згідно
договору купівлі-продажу N 09-02-02. На підставі зазначених
документів Господарство стало власником під'їзної колії довжиною
1300 погонних метрів.
При дослідженні договору N 2/197 від 14.11.2002 року судом
встановлено, що в редакції договору відсутній пункт, який
передбачає можливість та підстави розірвання зазначеного договору
в односторонньому порядку. Проте в пункті 19 договору передбачено
що, у разі видання нормативних актів, які змінюють Правила
обслуговування під'їзних колій ( z0875-00 ) (z0875-00)
, розміри плат, зборів
та порядок їх сплати тощо, сторони зобов'язані привести договір у
відповідність до таких нормативних актів шляхом внесення змін та
доповнень до тексту договору.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд встановив, що
обставини, на які посилався позивач в обґрунтування розірвання
договору, є такими, що передбачені ст. 652 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
а сторони не досягли згоди щодо приведення договору у
відповідність із цими обставинами.
Наведені висновки місцевого господарського суду, відповідають
фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам
матеріального і процесуального права, є обґрунтованими та не
спростовані судом апеляційної інстанції.
В порушення ст.ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи апеляційного господарського суду, за якими він
відхилив ті чи інші докази, які були предметом оцінки місцевого
господарського суду, та доводи, за якими апеляційна інстанція не
погодилась з висновками суду першої інстанції - не відповідають
наявним матеріалам справи, зроблені з порушенням правил оцінки
доказів, є необґрунтованими та безпідставними. Скасовуючи рішення,
апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського
суду не спростував та дійшов протилежних висновків, які суперечать
обставинам справи та вимогам законодавства. Крім того, здійснена
апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин
справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і
обов'язків сторін, що унеможливило правильне застосування
матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як
наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає
положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від
29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами та доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія
суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку
ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно
розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності;
дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень
докази; належним чином проаналізував правовідносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд з достатньою
повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного
розгляду поданого Залізницею позову та заперечень Товариства проти
нього. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням
ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення
або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що
приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд
надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і
неправильно застосував норми матеріального та процесуального
права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції
підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого
господарського суду - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства
"Колосок" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.12.2004 р. у справі N 49/82-04 скасувати.
Рішення господарського суду Харківської області від
06.10.2004 р. залишити без змін.