ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2005 Справа N 29/163
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого, Бур'янової С.С., Костенко Т.Ф.
розглянувши матеріали касаційної скарги СДПІ у м. Києві по
роботі з ВПП
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2004
у справі господарського суду м. Києва
за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку
"Укрсоцбанк"
до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Подоба І.В. дов. - N 02-04/28 від 06.01.2005
від відповідача: Шпарик Ю.М. дов. - N 288/9/10-1200 від
03.03.2005
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 24.09.2004 господарського суду м. Києва частково
задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП
N 0000522301/0 від 09.02.2004 про визначення податкового
зобов'язання з податку на прибуток в сумі 5753,35 грн. та
застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5908,93 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою від 22.12.2004 Київського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду м. Києва від
24.09.2004 залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, СДПІ по роботі з ВПП
звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України і просить їх скасувати, мотивуючи тим, що судами невірно
застосовані норми матеріального права, зокрема пп.4.1.5 п.4.1
ст. 4, пп.5.2.5, 5.2.6 п.5.2 та пп.5.4.4 п.5.4 пп.5.3.1, 5.3.2
п.5.3 ст. 5, пп.8.4.1 п.8.4 та пп.8.7.1. п.8.7 ст. 8, п.17.2
ст. 17 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7
"Основні засоби" ( z0288-00 ) (z0288-00)
, затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 27.04.2000.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарським судом встановлено, що предметом даного спору є
податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з
великими платниками податків N 0000052301/0 від 09.02.2004 р.,
яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем
"податок на прибуток" в сумі 2537061,59 грн., з них:
1166200,85 грн. основного платежу та 1370860,74 грн. - штрафних
санкцій, з яких позивачем оспорюються 6064,51 грн. основного
платежу та 6064,51 грн. штрафних санкцій.
За результатами перевірки Жовтневої філії м. Одеси
встановлено, що в порушення пп.8.2.2. п.8.2, пп.8.7.1. п.8.7.
ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР, 334/94-ВР ) (283/97-ВР, 334/94-ВР)
(далі Закон N 283), позивачем віднесено
до складу основних фондів 2 групи, замість включення до складу
основних фондів 1 групи вартості придбаної у 2 кварталі 2001 року
комп'ютерної мережі та її поліпшення, в зв'язку з чим завищено
розмір амортизаційних відрахувань в сумі 4 12606,51 грн., в тому
числі за 3 квартал 2001 року в сумі 5199,32 грн., за 4 квартал
2001 року в сумі 3853,19 грн. та за I квартал 2002 року в сумі
3554 грн. Внаслідок даного порушення відповідачем донараховано
податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3781,95 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що у 2 кварталі 2002 року
позивачем до початку проведення перевірки виявлено помилки
нарахування амортизації за 3, 4 квартали 2001 року та 1 квартал
2002 року в сумі 12606,51 грн., які були відображені у складі
валових доходів та амортизаційних відрахуваннях за 2 квартал
2002 року.
Позивачем, у відповідності до п.17.2. ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, було подано уточнені
податкові декларації з податку на прибуток, а саме: за 9 місяців
2001 року - 19.11.2002 за N 739, за 2001 - 19.11.2002 за N 742, за
1 квартал 2002 року - 19.11.2002 за N 14178 та уточнені
розрахунки-повідомлення розподілу консолідованого податку між
юридичною особою та філіями: за 9 місяців 2001 року 19.11.2002 за
N 740, за 2001 рік - 19.11.2002 за N 741, за 1 квартал 2002 року -
19.11.2002 за N 14179. Відображення виявленої помилки в
нарахуванні амортизації за 3 квартал 2001 року в сумі
5199,32 грн., за 4 квартал 2001 року в сумі 3853,19 грн. та за
1 квартал 2002 року в сумі 3554 грн. проводилось за двома різними
рядками декларації: в рядку 8 додатка - помилки за 3 і 4 квартали
2001 року - як доходи попередніх періодів, виявлені у поточному
періоді та в рядку 37 Декларації - помилки 1 кварталу 2002 року -
як коригування нарахованої амортизації з початку 2002 року. Також,
Жовтневою філією позивача було подано за місцезнаходженням філії
уточнені розрахунки-повідомлення розподілу консолідованого податку
на прибуток з виправленими показниками, які складені на підставі
уточненої декларації за 9 місяців 2001 року, за 2001 рік та за
1 квартал 2002 року. Податок на прибуток та штрафні санкції від
суми недоплати були сплачені позивачем повністю.
Згідно з пп.4.1.5. п.4.1. ст. 4 та пп.5.2.6. п.5.2. ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові доходи та валові витрати, попередніх
періодів, що помилково не були враховані, а виявляються лише у
поточному звітному періоді, включаються до поточних валових
доходів та валових витрат.
Пунктом 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
(в
редакції на 01.01.2002 р.) визначено, що у разі коли платник
податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно
виявляє факт заниження податкового зобов'язання, а також
самостійно погашає суму недоплати та штраф у розмірі десяти
відсотків суми такої недоплати, штрафи, визначені підпунктами
17.1.2-17.1.7 пункту 17.1 цієї статті, а також адміністративні
штрафи, які відповідно до законодавства накладаються на платника
податків (його посадових осіб) за відповідні правопорушення, не
застосовуються.
Оскільки позивачем виявлено порушення нарахування
амортизаційних відрахувань до початку проведення перевірки, подано
уточнені декларації з податку на прибуток та сплачено штраф,
передбачений чинним законодавством у розмірі десяти відсотків від
суми недоплати, місцевий господарський суд правомірно дійшов
висновку, що донарахування відповідачем податкового зобов'язання з
податку на прибуток в сумі 3781,95 грн. та застосування штрафних
(фінансових) санкцій в сумі 3781,95 грн. є неправомірним.
Щодо донарахування податку на прибуток в сумі 240 грн.
внаслідок неправомірного визначення позивачем балансової вартості
1 групи основних фондів та завищення амортизації на суму 800 грн.:
30.05.2001 року оприбутковано на баланс Алуштинської філії
службове приміщення Партенітського територіального відокремленого
безбалансового відділення, яке знаходиться за адресою:
смт. Партеніт, вул. Сонячна, 13.
Як встановлено господарським судом, дане приміщення
оприбутковано за вартістю придбання в сумі 15000 грн. на підставі
свідоцтва про власність від 24.12.2000 за N 963, виданого БТІ та
дозволу головного офісу АКБ "Укрсоцбанк" від 29.05.2000 за
N 11-041/11-342. Витрати на придбання будівлі були проведені за
договором N 52 від 27.12.1993 в рамках фінансування Міністерства
оборони України на будівництво житла військовослужбовців.
Фінансування будівництва житла військовослужбовців відбувалось за
умови погашення проведених інвестицій шляхом наступної передачі
банку частини приміщення будівлі за адресою: смт. Партеніт,
вул. Сонячна, 13.
Підпунктом 8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
визначено, що під терміном "амортизація" основних фондів і
нематеріальних активів принагідно розуміти поступове віднесення
витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення
скоригованого прибутку платника податку у межах норм
амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. У разі
здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість
відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з
урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших
витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування
сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку
на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану
вартість (пп.8.4.1).
Місцевим господарським судом правильно зазначено, що з
аналізу наведеної норми вбачається, що суттєвою підставою для
проведення амортизації є понесення витрат на придбання основних
фондів.
Згідно з пп.8.3.1, пп.8.3.2 п.8.3. ст. 8 Закону N 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо
якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються
шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї
статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок
такого розрахункового кварталу. Балансова вартість групи основних
фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок
розрахункового кварталу визначається за формулою:
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), де: П(а-1) - сума
витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення
капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших
поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом
кварталу, що передував розрахунковому.
Оскільки доказів понесення витрат саме в сумі 15000,00 грн. в
3, 4 кв. 2001 року та в 1, 2 кв. 2002 року на придбання службового
приміщення Партенітського ТВБВ, або розрахунку за зазначене
приміщення із коштів, перерахованих за договором N 52, позивачем
не надано, і, враховуючи вимоги пп.8.3.1, пп.8.3.2 п.8.3. ст. 8
Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, суд першої інстанції обґрунтовано
визнав висновки акту перевірки щодо завищення амортизації на суму
800,00 грн. та донарахування податку на прибуток в сумі 240 грн.
правомірними.
Щодо неправомірного віднесення Полтавською обласною філією
позивача до складу валових витрат на проведення експертної оцінки
приміщень, по вулицях Жовтневій та Зінківській в сумі 1000,00 грн.
та автотранспорту в сумі 270,00 грн.
Як зазначає позивач, приміщення по вулицях Жовтневій та
Зінківській, а також автотранспорт, по яких була проведена
експертна оцінка, є власністю позивача і використовуються в
Полтавській обласній філії банку у виробничих цілях. Той факт, що
на момент проведення експертної оцінки зазначені приміщення вже
були придбані позивачем та оприбутковані на балансі відповідачем
не заперечувався.
Пунктом 16 Наказу Міністерства фінансів України від
27.04.2000 за N 92 ( z0288-00 ) (z0288-00)
"Про затвердження Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" встановлено,
що підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його
залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється
від вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних
засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів
групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону N 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, передбачено, що до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної
енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна,
майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"
( 2658-14 ) (2658-14)
, оцінка майна проводиться у випадках, встановлених
законодавством України, міжнародними угодами, на підставі
договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою
сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:
створення підприємств (господарських товариств) на базі державного
майна або майна, що є у комунальній власності; реорганізації,
банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та
підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна
(часткою комунального майна); виділення або визначення частки
майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка
комунального майна); визначення вартості внесків учасників та
засновників господарського товариства, якщо до зазначеного
товариства вноситься майно господарських товариств з державною
часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу
(виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;
приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених
законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є
у комунальній власності, а також повернення цього майна на
підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей
бухгалтерського обліку; оподаткування майна та визначення розміру
державного мита згідно з законом; передачі майна під заставу;
визначення збитків або розміру відшкодування у випадках,
встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у
зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.
Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
, ведення
бухгалтерського обліку для суб'єктів підприємницької діяльності в
Україні є обов'язковим, а тому всі витрати, що супроводжують
ведення бухгалтерського обліку є виробничими.
Таким чином, витрати на проведення експертної оцінки майна
безпосередньо пов'язані з веденням господарської діяльності
позивача і мають виробничий характер.
Згідно до пп.8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
,
амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для
власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання
племінної худоби та придбання, закладення і вирощування
багаторічних насаджень до початку плодоношення;
- самостійне виготовлення основних фондів для власних
виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати
працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних
фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації
та інших видів поліпшення основних фондів;
- придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту
лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання
платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні
парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду
(прокат) стороннім громадянам і організаціям; поліпшення якості
земель, не пов'язаних з будівництвом.
Господарськими судами встановлено, що витрат, передбачених
пп.8.1.2 Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, позивач не здійснював.
За приписами пп.8.4.2 п.8.4 ст. 8 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, балансова
вартість відповідної групи основних фондів збільшується в разі
здійснення витрат на придбання основних фондів. Отже, головною
умовою для збільшення балансової вартості з метою їх подальшої
амортизації є саме момент придбання основних фондів.
Оскільки зазначені основні фонди на момент проведення
експертної оцінки вже були придбані позивачем, то неможливо
вважати такі витрати, витратами, пов'язаними з придбанням основних
фондів.
Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат на
реєстрацію придбаного автомобіля в сумі 237,21 грн.
В акті документальної перевірки Полтавської обласної філії
відображено факт завищення валових витрат за 2 квартал 2002 року в
сумі 237,21 грн. за рахунок включення до складу валових витрат
банку витрат на реєстрацію придбаного автомобіля.
Згідно пп.8.2.1. п.8.2 ст. 8 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
визначено, що під терміном "основні фонди" принагідно розуміти
матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності
платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних
днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей,
та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або
моральним зносом. Основні фонди підлягають розподілу за такими
групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та
передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини
(квартири і місця загального користування); група 2 -
автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього;
меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші
машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні
системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне)
обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які
інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Отже, придбаний позивачем автомобіль відноситься до другої
групи основних фондів.
Відповідно до пп.8.1.1 п.8.1 ст. 8 даного Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для
власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання
племінної худоби та придбання, закладення і вирощування
багаторічних насаджень до початку плодоношення;
- самостійне виготовлення основних фондів для власних
виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати
працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних
фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації
та інших видів поліпшення основних фондів;
- придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту
лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання
платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні
парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду
(прокат) стороннім громадянам і організаціям; поліпшення якості
земель, не пов'язаних з будівництвом (пп.8.1.2 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Позивач, посилаючись на п.7 Правил державної реєстрації та
обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин
сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок
і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за N 1388
( 1388-98-п ) (1388-98-п)
, згідно якого власники транспортних засобів
зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб з моменту їх
придбання або митного оформлення вважає, що витрати на реєстрацію
автомобіля є окремими витратами, не пов'язаними з придбанням
транспортного засобу.
Згідно з п.7, 8 наказу Міністерства фінансів України від
27.04.2000 за N 92 ( z0288-00 ) (z0288-00)
"Про затвердження Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", придбані
(створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за
первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт
основних засобів. Первісна вартість об'єкта 4 основних засобів
складається з у тому числі витрат на реєстраційні збори, державне
мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням
(отриманням) прав на об'єкт основних засобів, а також інші
витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до
стану, у якому вони придатні для використання із запланованою
метою.
Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що
оскільки реєстрація транспортних засобів є обов'язковою, то
витрати на реєстрацію автомобіля є одночасно витратами,
пов'язаними з доведенням основних засобів до стану, у якому вони
придатні для використання, а тому, витрати за реєстрацію
автомобіля підлягають включенню у збільшення вартості автомобіля
та амортизуються поступово за встановленими нормами амортизації.
Щодо завищення валових витрат зі сплати податку за землю в
сумі 3360,06 грн., внаслідок чого донараховано податок на прибуток
в сумі 1008,00 грн.
В акті перевірки Кіровоградської філії позивача зазначено, що
в порушення пп.5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
,
філією віднесено до складу валових витрат витрати зі сплати
податку за землю в сумі 3360,06 грн. за 3 та 4 квартали 2000 року.
Господарським судом встановлено, що земельна ділянка по
вул. Варшавській, 91, розташована під будівлею, була отримана
позивачем у власність як заставне майно в рахунок погашення
простроченої кредитної заборгованості ТОВ "Елона" за договором N 7
від 16.06.1993. Заставне майно було передане на підставі мирової
угоди, яка була затверджена господарським судом Кіровоградської
області, за актом приймання-передачі від 30.09.1998, підписаного
ТОВ "Елона" та Кіровоградською обласною філією. Отримане заставне
майно Кіровоградською філією як основний фонд в експлуатацію не
вводилось, оскільки зазначене майно отримане у власність з метою
подальшого продажу та повернення грошових коштів банку. Отже,
об'єкт незавершеного будівництва по вул. Варшавській, 91
використовувався банком виключно як товар, тому, витрати на
утримання заставного майна (що перейшло у власність банку),
зокрема сплата податку на землю, є витратами на ведення
виробництва та продажу товарів.
Договором купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва
промислово-технічної бази, розташованої по вул. Варшавській, 91
від 03.07.2000, укладеного між позивачем в особі директора
Кіровоградської обласної філії та ТОВ "Славія-2000", передбачено,
що право власності на незавершене будівництво переходить до
покупця з моменту повної сплати вартості майна. Термін закінчення
розрахунків за договором купівлі-продажу - 15.11.2006 року. Також,
договором передбачено, що покупець має право користуватись майном,
що перейде у його власність після повної оплати вартості такого
майна. Передача в користування майна була проведена згідно з актом
прийому-передачі N 1 від 04.07.2000.
Відповідач стверджує, що оскільки в договорі покупець (ТОВ
"Славія-2000) набуває права користування об'єктом, то він
зобов'язаний з дня виникнення такого права сплачувати земельний
податок. При цьому, відповідач посилається на ст. 15 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, якою передбачено, що
власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з
дня виникнення права власності або право користування земельною
ділянкою.
Як визначено ст.ст. 23, 26, 36, 40, 97 "Земельного кодексу
України" ( 2768-14 ) (2768-14)
, право власності або право постійного
користування землею посвідчується державними актами, які видаються
і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами
народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому
числі на умовах оренди, оформляється договором. Використання землі
на Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно
сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної
плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення
земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Порядок
оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні
розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою
України.
Власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані, у
т.ч. своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за
землю. Відомості про власників земель вносяться до Державного
земельного кадастру, який містить систему необхідних відомостей і
документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників
землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями
земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність
земель.
Як передбачено ст. 30 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
,
при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими
об'єктами переходить і право власності або користування земельною
ділянкою, на якій розташовані такі будівлі (споруди), якщо умовами
договору продажу не передбачено інше.
Законом України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
(із змінами
і доповненнями) визначено розміри та порядок плати за використання
земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що
надійшли від плати за землю, відповідальність платників та
контроль за правильністю обчислення і справляння земельного
податку.
У відповідності до ст.ст. 1, 2, 13, 14, 15-18, 26, 27 цього
Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
податок - обов'язковий платіж, що справляється
з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками,
ставка податку - законодавче визначений річний розмір плати за
одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Використання
землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді
земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від
грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім
орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції,
сплачують земельний податок. Підставою для нарахування земельного
податку е дані державного земельного кадастру. Юридичні особи
самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку,
визначеному цим Законом. Власники землі та землекористувачі
сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або
права користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, підставою нарахування земельного податку, є дані
державного земельного кадастру.
Як встановлено господарським судом право використання
земельною ділянкою по вул. Варшавській, 91, ТОВ "Славія-2000" було
передано з січня 2001 року на підставі рішення сесії
Кіровоградської міської ради від 26.12.2000 за N 816, про що були
внесені зміни до земельного кадастру, отже, починаючи з 1 січня
2001 року податок на землю за земельну ділянку по
вул. Варшавській, 91 вже не сплачувався позивачем, а сплачувався
ТОВ "Славія 2000".
Згідно з пп.5.2.5. п.5.2. ст. 5 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
,
до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих)
податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, за винятком
податків, зборів, передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4 цієї
статті. Пунктом 8 статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" податок (плата) за землю віднесено до
загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи викладене, висновок місцевого господарського суду
щодо правомірності включення позивачем витрат зі сплати податку на
землю в сумі 3360,06 грн. до складу валових витрат, є
обґрунтованим.
Щодо завищення валових витрат на проведення передпродажних та
рекламних заходів на суму 748,5 грн., внаслідок чого позивачу
донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі
224,50 грн.
В акті перевірки Кіровоградської філії зазначено, що в
порушення пп.5.4.4. п.5.4. ст. 5 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, до
складу валових витрат включено витрати на проведення
передпродажних та рекламних заходів на суму 748,5 грн. При цьому,
відповідачем зазначено, що платник податку може збільшити валові
витрати на суму витрат, здійснених у зв'язку з організацією та
проведенням прийомів (презентацій), лише у разі, якщо ці витрати
пов'язані з проведенням його рекламної діяльності, що має за мету
пряме або опосередковане одержання прибутку та яку можна чітко
ідентифікувати як рекламу.
Кіровоградською філією позивача у Кіровоградської філії АКБ
"Правекс-банк" придбано три мірних злитки золота по 2,5 г та один
мірний злиток срібла по 100 г всього на суму 748,5 грн.
Відповідно до пп.5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону N 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, до складу валових витрат включаються витрати на
організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і
розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків
товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з
рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого
прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.
Позивачем зазначено, що Кіровоградською філією роздані
подарунки у вигляді зразків товарів, якими торгує АКБ "Укрсоцбанк"
з метою здійснення реклами.
Відповідно до пп.5.3.1. п.5.3. ст. 5 Закону 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, не включаються до складу валових витрат витрати на
потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та
відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім
благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям,
визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з
проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами
підпункту 5.4.4 цієї статті).
На підставі документів, які підтверджують здійснення витрат
на придбання та розповсюдження подарунків та проведення рекламних
заходів (наказ позивача про проведення рекламних заходів, платіжні
доручення, протокол робочої комісії з проведення рекламної
конференції, акт прийомупередачі банківських металів, звіт про
проведену рекламну конференцію, договір з Бізнес-центром
"Торгівельний дім "Кіровоградщина" на організацію та
обслуговування рекламної конференції, що поводилась банком та акт
виконаних робіт, звіт про представницькі витрати) місцевий
господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем
правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на
проведення передпродажних та рекламних заходів в сумі 748,5 грн.,
і донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в
сумі 224,50 грн. безпідставне.
Щодо завищення валових витрат за 1 квартал 2002 року в сумі
1193,00 грн. з витрат на оплату послуг зв'язку, внаслідок чого
позивачу донараховане податок на прибуток в сумі 357,9 грн.
В акті документальної перевірки Вишневої філії зазначено, що
позивачем порушено пп.8.1.1. п.8.1 ст. 8 Закону N 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
та включено до складу валових витрат за 1 квартал
2002 року витрати на будівництво телефонної лінії в сумі
1193,7 грн.
Господарським судом встановлено, що позивачем та ВАТ
"Укртелеком" укладено договір від 17.01.2002 за N 1655, відповідно
до якого підприємство електрозв'язку - ВАТ "Укртелеком" надає
абоненту - АКБ "Укрсоцбанк" абонентський номер від автоматичної
телефонної станції при умові оплати абонентом вартості будівництва
телефонної лінії в розмірі 1193,70 грн.
Пунктами 58 і 59 розділу "Плата за надання послуг зв'язку"
Правил користування місцевим телефонним зв'язком, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.1997 за N 385
( 385-97-п ) (385-97-п)
передбачено, що встановлення телефону здійснюється за
передбачену тарифами плату. Зазначена плата стягується за весь
обсяг робіт та витрачених матеріалів, якщо будинок обладнаний
кабельними вводами, а довжина абонентської лінії не перевищує
40 метрів. Якщо довжина абонентського вводу перевищує дані норми,
абонент крім сум, передбачених тарифом сплачує вартість додаткових
робіт і матеріалів, в тому числі і зі створення додаткових ліній
зв'язку, якими буде користуватись абонент при отриманні послуг
зв'язку. У разі незгоди абонента з рішенням про відшкодування
вартості додаткових робіт, встановлення телефону не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1994 за N 576
( 576-94-п ) (576-94-п)
"Про залучення коштів підприємств, організацій та
громадян для розвитку місцевих телефонних мереж" (яка була чинною
на той час) передбачалось залучення державними підприємствами
зв'язку на договірних засадах коштів підприємств, організацій та
громадян для розвитку місцевих телефонних мереж на умовах
гарантованого встановлення їм телефонів та надання права на
користування і розпорядження телефонною лінією.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
,
послуга зв'язку - продукт (результат) діяльності оператора
зв'язку, спрямований на задоволення потреб споживачів.
У Правилах користування місцевим телефонним зв'язком,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.1997
за N 385 ( 385-97-п ) (385-97-п)
наведено перелік операцій послуг зв'язку. В
даному переліку значаться послуги з встановлення телефону з новим
абонентським номером та заміна абонентського номера телефону.
Отже, передбачена договором від 17.01.2002 за N 1655 послуга
зі встановлення телефону та надання абонентського номеру, надана
позивачу ВАТ "Укртелеком", є послугою зв'язку, і при цьому
створення основного фонду не відбувається.
Згідно з пп.8.4.1 п.8.4. ст. 8 Закону N 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, у
разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова
вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх
придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а
також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без
урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли
платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником
податку на додану вартість.
Відповідно до пп.5.3.2. п.5.3. ст. 5 Закону N 283
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, не включаються до складу валових витрат витрати на
придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та
інші поліпшення основних фондів.
Вишневою філією позивача за проведення оплати за встановлення
телефону, наданням номеру отримано послугу зв'язку у вигляді
виділення окремого каналу зв'язку, через який йому будуть
надаватись подальші послуги. При цьому самі канали зв'язку як
лінії являються основним фондом ВАТ "Укртелеком".
Відтак, висновок відповідача про те, що вартість будівництва
телефонної лінії відноситься до групи 1 основних фондів та
підлягає амортизації є безпідставним.
Відповідно до пп.17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок погашення податкових
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами", у разі коли платника податків (посадову особу
платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від
сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або
недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження
податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник
податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за
наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі
п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк
недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Пунктом 17.1.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що у разі, коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону,
такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі
десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового
зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для
такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з
податкового періоду, на який припадає отримання таким платником
податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не
більше 50% такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати,
незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Таким чином господарський суд правомірно дійшов висновку щодо
застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 155,58 грн.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що
господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству
України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п.1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 22.12.2004 Київського апеляційного
господарського суду зі справи N 29/163 залишити без змін.