ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2005 Справа N 13/222-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В. Невдашенко Л.П. Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія
"Вінницяобленерго"
на постанову від 13.01.2005 р. Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі N 13/222-04 господарського суду Вінницької області
за позовом Державного підприємства "Енергоринок"
до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія
"Вінницяобленерго"
про стягнення 1099940,53 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Андишула А.М.
- відповідача Кравець Р.Б., Вдовиченко М.І.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від
21.09.2004 р. (суддя Тісецький С.) частково задоволено позовні
вимоги ДП "Енергоринок" та з урахуванням заяв позивача про
уточнення позовних вимог стягнуто з відповідача на користь
позивача 12182615,25 грн. основного боргу, 754560,47 грн. - пені,
333255,71 грн. інфляційних нарахувань, 157532,40 грн. - 3% річних,
1598,48 грн. - державного мита та 110,95 витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині
стягнення 852783,07 грн. штрафу в позові відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 (головуючий Гулова А.Г., судді Пасічник С.С.,
Шкляр Л.Т.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені при
неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального
права. Зокрема, заявник наголошує на тому, що позивач всупереч
його прохання щодо зарахування передплати у якості боргу за січень
2004 р. зарахував, як погашення боргу за минулі періоди.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної
скарги та проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи
застосування норм матеріального і процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що
17.02.2003 р. між Державним підприємством "Енергоринок" та
Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія
"Вінницяобленерго" укладено договір N 1406/01, відповідно до якого
позивач зобов'язався продавати, а відповідач - купувати
електроенергію та здійснювати її оплату згідно умов зазначеного
договору.
В пункті 5.4 договору сторони визначили, що остаточний
розрахунок за куплену електроенергію в розрахунковому місяці
здійснюється до 14 (включно) числа місяця, наступного за
розрахунковим.
На виконання умов укладеного договору позивачем поставлено
відповідачу в січні, березні та квітні 2004 р. 866738,149 тис. кВт
електричної енергії на загальну суму 104068633,70 грн., що
підтверджується узгодженими актами купівлі-продажу електроенергії
за січень, березень, квітень 2004 р. та рахунками - фактурами N 6
від 11.02.04 р., N 162 від 13.04.04 р., N 243 від 12.05.04 р.
Відповідач же свої зобов'язання щодо оплати поставленої
електроенергії, виконав частково, сплативши на рахунок позивача
91886018,45 грн.
Як встановили суди, станом на 01.08.2004 р. за відповідачем
рахується борг в сумі 12182615,25 грн., що підтверджується актом
звірки взаємних розрахунків між ДП "Енергоринок" та ВАТ "АК
"Вінницяобленерго" за продану в січні, березні, квітні 2004 р.
електричну енергію, який підписаний сторонами без зауважень
(а.с. 76).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного
законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідач доказів погашення заборгованості за
поставлену електроенергію не надав, судами задоволено позов в
частині стягнення основної заборгованості в розмірі
12182615,25 грн.
Також судами задоволено вимоги щодо стягнення пені, яка за
уточненими розрахунками позивача становить 754560,47 грн.,
оскільки в п. 6.3.2 договору сторони передбачили, що за порушення
строків оплати вартості отриманої електроенергії відповідачу
нараховується пеня в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу
за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової
ставки НБУ, яка діяла на день прострочення.
Крім того, виходячи з вимог ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
судами задоволено вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в сумі
157532,40 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 333255,71 грн.
Щодо стягнення 852783,07 грн. штрафу, на підставі ч. 2
ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, то позивачу відмовлено, оскільки
договір N 1406/01 укладений сторонами в 2003 році, тобто до
набрання чинності Господарським кодексом України, а відповідно до
ч. 2 ст. 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
акт цивільного законодавства не
має зворотної дії у часі, крім випадків коли він пом'якшує або
скасовує цивільну відповідальність особи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що попередні судові інстанції
дійшли вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення
основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та 3% річних та про
відмову в стягнення штрафу.
Посилання заявника на те, що позивач всупереч його прохання
зарахував передплату як погашення боргу за минулі періоди, не може
бути прийняте до уваги, оскільки саме такий порядок зарахування
передплат сторони передбачили в п. 5.5 договору.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони не заслуговують
на увагу, оскільки спростовуються вищевикладеним, а в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що постанова Житомирського апеляційного
господарського суду є обґрунтованою та такою, що відповідає
вимогам закону, а тому не вбачається підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 р. у справі N 13/222-04 залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.