ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 30.03.2005                                     Справа N 11/391-04
 
         (ухвалою Судової палати у господарських справах
              Верховного Суду України від 26.05.2005
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
     головуючого, судді Щотка С.О.
     суддів: Семчука В.В., Подоляк О.А.
     розглянувши касаційну скаргу Управління комунального майна та
приватизації Харківської міської ради м. Харків
     на рішення  господарського  суду  Харківської   області   від
08 листопада  2004  року  та  постанову  Харківського апеляційного
господарського суду від 12 січня 2005 року
     у справі N 11/391-04
     за позовом Приватного підприємства "Алаг" м.  Харків (далі  -
Підприємство)
     до Управління комунального майна та приватизації  Харківської
міської ради м. Харків (далі - Управління)
     про спонукання до укладання договору
     за участю представників:
     позивача: Спасибо В.В.;
     відповідача: Сивак А.Ю., Шкребець Є.Ф.;
     В С Т А Н О В И В:
 
     У жовтні 2004 року Підприємство звернулося до  господарського
суду  Харківської області з позовом до Управління про зобов'язання
укласти договір з  позивачем  про  продаж  нежитлового  приміщення
загальною площею  265,2  кв.  м.,  розташованого  у будівлі N 1 по
пр. Правди у м. Харкові.
 
     Рішенням господарського  суду  Харківської   області   (суддя
Черленяк  М.І.)  від  8 листопада 2004 року по справі N 11/391-04,
залишеним   без   змін   постановою   Харківського    апеляційного
господарського суду    (судді   Могилєвкін   Ю.О.,   Пушай   В.І.,
Плужник О.В.) від 12 січня 2005  року  позов  задоволено,  визнано
укладеним між Управлінням та Підприємством договір купівлі-продажу
нежитлового  приміщення  загальною  площею  265,2   кв.   м.,   що
розташоване за адресою: м. Харків, проспект Правди, 1, літ. "А" на
умовах,  вказаних в договорі купівлі-продажу, який додано до цього
рішення, розподілено судові витрати.
 
     Управління звернулося   з   касаційною   скаргою   до  Вищого
господарського суду України,  в якій просить рішення місцевого  та
постанову  апеляційного  господарських  судів скасувати,  оскільки
ними порушені  норми  матеріального  та  процесуального  права  та
направити справу на новий розгляд.
 
     Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги,  перевіривши наявні  матеріали  на  предмет  їх
юридичної оцінки господарськими судами,  колегія суддів прийшла до
висновку,  що касаційна скарга підлягає частковому  задоволенню  з
наступних підстав.
 
     Підприємством заявлено  вимогу зобов'язати Управління укласти
договір з Підприємством  про  продаж  нежилого  приміщення  площею
265,2 кв. м.
 
     Судами до  спірних  правовідносин  застосовано ч.  1 ст.  187
Господарського кодексу України  ( 436-15  ) (436-15)
          відповідно  до  якої
спори,  що  виникають  при  укладанні  господарських  договорів за
державним   замовленням,   або   договорів,   укладення   яких   є
обов'язковим на підставі закону та в інших випадках,  встановлених
законом, розглядаються судом.
 
     Задовольнивши позовні вимоги про зобов'язання укласти договір
з  позивачем  про  продаж  нежитлового приміщення загальною площею
265,2 кв.  м.,  розташованого у  будівлі  N  1  по  пр.  Правди  у
м. Харкові  шляхом  визнання  укладеним  договору між відповідачем
(продавець) та позивачем (покупець) на умовах, вказаних в договорі
купівлі-продажу,  який  додається  до  цього  рішення,  суд першої
інстанції вийшов за межі позовних вимог.
 
     Відповідно до  п.  2  ст.  83  ГПК  України   ( 1798-12   ) (1798-12)
        
господарський суд,  приймаючи рішення,  має право виходити за межі
позовних вимог,  якщо це необхідно для  захисту  прав  і  законних
інтересів  позивачів  або  третіх  осіб з самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
 
     Проте, судом першої інстанції порушено приписи п.  2  ст.  83
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , оскільки рішення не містить обґрунтування
необхідності  виходу  за  межі  позовних  вимог  та  посилання  на
наявність клопотання заінтересованої сторони.
 
     Господарськими судами встановлено, що 10 жовтня 1998 року між
відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар)  було  укладено
договір  оренди N 1480 нежитлового приміщення,  відповідно до умов
якого  орендодавець  передав  в  оренду  не   житлове   приміщення
загальною площею   265,2   кв.  м.,  що  розташоване  за  адресою:
м. Харків, проспект Правди, 1, літ. "А".
 
     5 листопада 2003 року відповідач направив позивачеві лист,  в
якому,  в  зв'язку  з  закінченням 10 жовтня 2003 року терміну дії
договору оренди,  було запропоновано укласти договір оренди  після
проведення   оцінки   вартості  об'єкту  та  встановлення  розміру
орендної плати відповідно  до  методики  розрахунку,  затвердженої
рішенням  14  сесії  Харківської  міської  ради  23  скликання від
30.03.2000 р.  У відповідь, 07.11.2003 р. орендар своїм листом дав
згоду  на  укладення  договору  оренди  на  запропонованих умовах,
продовжує користуватися об'єктом оренди на час розгляду справи  та
належним чином виконує умови договору оренди.
 
     Відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського
використання майна, що перебуває у комунальній власності визначено
Законом України  "Про  оренду  державного  та  комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
        .
 
     Відповідно до  ч.  2  ст.  17,  ч.  2  ст.  26  цього  Закону
( 2269-12  ) (2269-12)
          у  разі  відсутності  заяви  однієї  із  сторін  про
припинення або зміну умов договору оренди протягом  одного  місяця
після  закінчення  терміну дії договору він вважається продовженим
на той самий термін і на тих самих умовах,  які  були  передбачені
договором,   якщо   ж   така  заява  мала  місце,  договір  оренди
припиняється.
 
     Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що
листом  від  5 листопада 2003 року орендодавець висунув інші умови
оренди і договір оренди N 1480 від  10.10.1998  р.  припинив  свою
дію.  Обставини  укладення іншого договору щодо орендованого майна
судами першої та апеляційної інстанції  не  встановлювалися,  отже
припущення    укладення    договору   оренди   на   запропонованих
орендодавцем умовах та висновок про  належне  виконання  позивачем
умов   договору   оренди   позбавлені   правового   та  фактичного
обґрунтування.
 
     Частиною другою ст.  19 Конституції України  ( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
        
передбачено,    що    органи    державної   влади   та   місцевого
самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на
підставі,   в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що  передбачені
Конституцією  та  законами  України.  Фактично  визнавши   договір
укладеним суд першої інстанції застосував спосіб захисту права, не
передбачений Цивільним   кодексом   України   ( 435-15   ) (435-15)
            та
законодавством про приватизацію комунального майна.
 
     Судами встановлено,   що   рішенням  14  сесії  24  скликання
Харківської міської ради від 24 червня 2003 року N 120/03  перелік
об'єктів комунальної власності,  що підлягають приватизації шляхом
викупу  орендарями  доповнений  нежитловим  приміщенням  загальною
площею 265,2  кв.  м.,  що  розташоване  за  адресою:  м.  Харків,
проспект  Правди,  1,  літ.  "А"  та  право  приватизації   надано
позивачеві.  З  огляду  на  це  суди  дійшли  висновку про те,  що
відповідач без наявності на то  правових  підстав  ухиляється  від
укладення договору купівлі-продажу.
 
     Відповідно до ч.  1 ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        
встановлено  право  кожної   особи   володіти,   користуватися   і
розпоряджатися своєю власністю.  Правовий режим власності, порядок
і умови набуття та  припинення  права  власності,  а  також  права
володіння,   користування  та  розпорядження  майном  визначаються
законами.  Одним із способів зміни форми власності є приватизація,
в  процесі  якої  відбувається  відчуження на користь фізичних або
юридичних осіб, зокрема майна, що є комунальною власністю. Порядок
відчуження  такого  майна  визначається законами,  зокрема Законом
України "Про приватизацію невеликих  державних  підприємств  (малу
приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
         (далі - Закон).
 
     Згідно ст.  7  цього  Закону ( 2171-12 ) (2171-12)
         визначення переліків
об'єктів,  що підлягають  приватизації  є  складовою  частиною  їх
підготовки до приватизації і здійснюється з ініціативи відповідних
органів приватизації чи  покупців.  У  поданій  касаційній  скарзі
відповідач  посилається  на  відсутність  ініціативи  покупця щодо
приватизації (відповідної заяви).  Обставини включення об'єкту  до
"Переліку    об'єктів   комунальної   власності,   що   підлягають
приватизації шляхом викупу орендарями" судами  належним  чином  не
досліджено.
 
     На підставі ст.  7 Закону України "Про оцінку майна, майнових
прав та професійну оціночну діяльність  в  Україні"  ( 2658-14  ) (2658-14)
        
проведення  незалежної  оцінки  майна  є  обов'язковим  у випадках
відчуження  комунального  майна  способами,  що  не   передбачають
конкуренцію покупців у процесі продажу,  або у разі продажу одному
покупцю.  Виходячи зі змісту ч.  2 ст.  10 цього Закону  у  такому
випадку  органи  місцевого  самоврядування  виступають замовниками
проведення  такої  оцінки  майна  шляхом  укладання  договорів   з
суб'єктами   оціночної  діяльності  -  суб'єктами  господарювання,
визначеними  на  конкурсних  засадах  у   порядку,   встановленому
законодавством.
 
     Згідно ч.1  ст.8  Закону  України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
          підготовка
об'єкта   малої  приватизації  до  продажу  здійснюється  органами
приватизації,  які визначають ціну продажу  об'єкта,  що  підлягає
приватизації   шляхом   викупу   та   для  забезпечення  виконання
зазначеної  функції  можуть  залучати  відповідні  організації  та
спеціалістів. Наведена норма кореспондує з ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 12
цього  Закону  згідно  якої  ціна  продажу  об'єкта,  що  підлягає
приватизації  шляхом  викупу,  визначається  експертним шляхом або
способами,  що враховують потенційну прибутковість,  відповідно до
методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
 
     Обставини визначення оцінювача,  підстав, термінів проведення
оцінки судами взагалі не досліджувалися.
 
     Наведене свідчить,  що  винесені  судові  рішення  підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції,  враховуючи  межі   перегляду   справи   в   касаційній
інстанції.
 
     При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене
і вирішити спір у відповідності з обставинами  справи  і  вимогами
закону.
 
     Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9  - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
 
     Касаційну скаргу    управління    комунального    майна    та
приватизації Харківської міської ради задовольнити частково.
 
     Рішення господарського    суду    Харківської   області   від
8 листопада  2004  року  та  постанову  Харківського  апеляційного
господарського  суду  від  12 січня 2005 року у справі N 11/391-04
скасувати.
 
     Передати справу N 11/391-04 на новий  розгляд  господарському
суду Харківської області.