2-5/9813-04 Про стягнення 15 453,09грн. - Текст документа

Мале колективне підприємство “Орієнт” звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Кримської республіканської спілки споживчих товариств “Кримспоживспілка” 15 453,09грн. в рахунок відшкодування витрат з урахуванням інфляції, понесених у зв’язку з поліпшенням майна, яке є власністю відповідача.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач як особа, що визнана власником майна –м’ясного павільйону на ринку, розташованого по вул. Південна,9 у смт. Приморський, у відповідності з ст. 1212 ЦК України (435-15) зобов’язана відшкодувати вартість здійснених МКП “Орієнт” поліпшень (а.с.2).

Відповідач у справі – Кримська республіканська спілка споживчих товариств “Кримспоживспілка” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на:

- відсутність підстав для застосування ст.ст. 1212,1213, оскільки не набувала майна за рахунок позивача;

- недоведеність факту понесення витрат;

- пропущення строку позовної давності (а.с.38-39).

Рішенням господарського суду АР Крим від 23.09.2004р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.45-46).

Рішення мотивовано судом тим, що строк позовної давності за цим позовом закінчився 12.04.2003р., а клопотання про визнання причин пропуску такого строку поважними позивачем не подавалось. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2004р. рішення господарського суду АР Крим від 23.09.2004р. залишено без змін (а.с.62-63).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, МКП “Орієнт” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

У поданій касаційній скарзі МКП “Орієнт” посилається на порушення судами ст.ст. 257,261 ЦК України (435-15) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись з даним позовом до суду, МКП “Орієнт” на підставі ст. 1212 ЦК УРСР (1540-06) просить стягнути з власника майна вартість понесених ним витрат у зв’язку з його поліпшенням.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою заступника голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2000р. (з урахуванням додаткової ухвали від 30.06.2000р.) у справі № 2-1/6318-99 за позовом виконкому Приморської селищної ради до МПП “Орієнт”, правонаступником якого є МКП “Орієнт”, про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати та ринкового збору, договір оренди комунального майна та території колгоспного і речового ринків від 10.07.97р. між сторонами у зазначеній справі визнано неукладеним і провадження у справі припинено.

Об’єктом оренди відповідно до цього договору є територія колгоспного ринку площею 0,35га, розташовані на ній будинки та споруди, а також територія речового ринку, площею 0,08га.

Умовами зазначеного договору визначено право МКП “ Орієнт” як орендаря здійснювати реконструкцію майна, вносити необхідні поліпшення за згодою орендаря (п. 2.4.2).

Як встановлено судами, позивачем у 1998р. здійснено поліпшення орендованого майна, які не можна відокремити.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2002р. у справі № 2-18/6341-2002 за позовом Кримської республіканської спілки споживчих товариств “Кримспоживспілка” до виконкому Приморської селищної ради, треті особи –МКП “Орієнт”, МПП “Золоте руно” за Кримською республіканською спілкою споживчих товариств “Кримспоживспілка” визнано право власності на об’єкти нерухомості Приморського ринку, які є об’єктом оренди за вищевказаним договором і якими користувався позивач.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих те перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , його норми застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В силу ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) (чинному на момент виникнення права на позов), особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, згідно якої придбано майно, згодом відпала. При цьому, у разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання. Правила, визначені зазначеною нормою, поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов’язання, визначного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав.

Обов’язок повернення майна або відшкодування його вартості, встановлений вказаною нормою, також передбачений і нормами ЦК України (435-15) .

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України (435-15) , особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, за правилами цих норм можуть бути відшкодовані не витрати, понесені у зв’язку з поліпшеннями, які не можливо відокремити, а вартість таких поліпшень (сума, на яку збільшилась вартість майна у зв’язку з його поліпшенням).

Між тим, вказуючи як підставу позову положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України (435-15) , позивач просить відшкодувати саме витрати, понесені ним у зв’язку з поліпшенням майна позивача.

Розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, враховуючи суперечність між підставами позову та змістом позовних вимог, мав з’ясувати, запропонувавши позивачу уточнити заявлені ним вимоги, предмет та підстави заявленого позову.

Зазначене питання має значення для визначення особи, що повинна відповідати за заявленим позовом –належний відповідач.

Так, як вбачається з матеріалів справи, доручення позивачу щодо поліпшення орендованого майна надано рішенням № 206 від 27.08.97р. виконавчого комітету Приморської селищної ради м. Феодосії; зобов’язання ж у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави виникає у власника майна.

Крім того, вказане питання має значення для визначення обгрунтованості розміру вимог позивача.

В силу п. 3 ст. 267 ЦК України (435-15) (яка правильно застосована судом першої інстанції, оскільки рішення щодо відмови у задоволенні позову з причин пропуску строку позовної давності ним прийнято після набрання чинності ЦК України (435-15) ) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, у відповідності з пп. 4,5 зазначеної норми, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності. При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, перебіг якого розпочався 12.04.2000р. і закінчився 12.04.2003р.

Оскаржуючи законність прийнятих у справі судових актів, позивач, зокрема, посилається на неправильне визначення судом початку перебігу строку позовної давності, який, на його думку, розпочався з 11.07.2002р. –прийняття рішення господарським судом АР Крим у справі № 2-18/6341-2002р., яким за відповідачем –Кримською республіканською спілкою споживчих товариств “Кримспоживспілка” визнано право власності на майно, яке поліпшене позивачем.

Однак, з таким висновком скаржника погодитись не можна, оскільки рішення суду у даному випадку не є підставою для виникнення права власності, ним лише встановлюється факт набуття права власності, який мав місце у минулому.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку щодо пропущення строку позовної давності, суд першої інстанції, в порушення вимог п. 5 ст. 267 ЦК України (435-15) , не встановив у зв’язку з чим позивачем пропущено строк позовної давності і чи є причини пропуску такого строку поважними.

Неповне з’ясування обставин справи є порушенням вимог ст.ст. 47, 38 ГПК України (1798-12) .

Вказані порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, оскільки, в силу ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Малого колективного підприємства “Орієнт” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2004р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2004р. у справі № 2-5/9813-2004 скасувати.