ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2005 Справа N 3/110-15/181
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого, Бур'янової С.С., Костенко Т.Ф.
розглянувши матеріали касаційної скарги Виконавчого комітету
Львівської міської ради
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
23.12.2004
у справі господарського суду Львівської області
за позовом ТОВ фірма "Формула"
до Виконавчого комітету Львівської міської ради
третя особа Територіальне відділення Антимонопольного
комітету України у Львівській області
про визнання рішення недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Компанієць С.М. - дов. N 19-5 від 28.03.2005
від відповідача: Оліярник Р.І. - дов. N 14 від 10.01.2005
від третьої особи: Оленюк С.Л. - дов. N 13/08-195 від
14.02.2005
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 27-30.07.2004 господарського суду Львівської
області позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним
рішення виконавчого комітету Львівської міської ради N 288 від
19.03.2004 "Про тарифи на послуги з водопостачання та
водовідведення". В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою від 23.12.2004 Львівського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Львівської області
від 27-30.07.2004 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що підставами для визнання
акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного
законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який
видав цей акт і порушення процедури його прийняття.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, виконавчий комітет
Львівської міської ради звернувся з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України і просить їх скасувати, мотивуючи тим,
що судами невірно застосовані норми матеріального права, зокрема
ст. 28, п. 4 ст. 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
; ст.ст. 13, 32 Закону України "Про питну
воду та питне водопостачання" ( 2918-14 ) (2918-14)
; ч. 2 ст. 15 та ст. 17
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
;
п. 2 розпорядження Антимонопольного комітету України від
01.04.1994 за N 4-р ( z0078-94 ) (z0078-94)
; ч. 2 ст. 14 закону України "Про
ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
, ст.ст. 19, 144 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 12, 104 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Частиною другою ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт і порушення процедури його
прийняття. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також
порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта, прав та
охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Акти державних органів та інших органів - це юридична форма
рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який
породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи
інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для
суб'єктів цих відносин.
При цьому нормативний акт - це прийнятий уповноваженим
державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний
письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми
права, носить загальний чи локальний характер та застосовується
неодноразово. Пункт 4 ст. 38 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
визначає право звернення
до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади ,
інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та
організацій, які обмежують права територіальної громади, а також
повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Стаття 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
визначає підвідомчість справ господарським судам, а
саме: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав,
а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав,
зазначених у законодавстві. Остання норма процесуального права
носить відсильний характер до норм матеріального права, а саме
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, а тому суд першої інстанції правильно прийшов до
висновку про те, що оскаржуване рішення органів місцевого
самоврядування підлягає визнанню незаконним. Згідно з ч. 2 ст. 21
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ч. 10 ст. 59 Закону
України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів і
посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх
невідповідності Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
або законам України
визнаються незаконними в судовому порядку.
Господарським судом встановлено, що рішення виконкому
Львівської міської ради N 228 від 19.03.2004 "Про тарифи на
послуги з водопостачання та водовідведення", яким затверджено
базові тарифи на ці послуги, а також тарифи на послуги з
водопостачання та водовідведення прийнято з перевищенням
передбачених законодавством повноважень.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
визначено, що до
повноважень виконавчого комітету міської ради належить
встановлення в порядку і в межах, визначених законодавством,
тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших
послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної
власності.
Законом України "Про природні монополії" ( 1682-14 ) (1682-14)
встановлено, що до природних монополій належить, зокрема, надання
послуг з водопостачання та водовідведення.
Господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що оспорюване
рішення надає певні пільги та переваги одним суб'єктам, над
іншими, оскільки встановлює різний ціновий режим для різних
суб'єктів, за якими законодавство визнає рівні права, що дає
підстави стверджувати, що воно може призвести до обмеження чи
спотворення конкуренції на відповідних ринках, а тому правомірно
застосував правові норми, встановлені антимонопольним
законодавством, які визначають порядок та процедуру прийняття
органами місцевого самоврядування таких рішень.
Пунктом 2 Положення про порядок погодження з органами
Антимонопольного комітету України рішень органів влади, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, органів
місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку
конкуренції та антимонопольного регулювання, затвердженого
розпорядженням АМК України N 4-р ( z0078-94 ) (z0078-94)
від 01.04.1994 р., в
імперативному порядку визначено обов'язковість органу місцевого
самоврядування, до компетенції якого віднесено прийняття такого
рішення, попередньо погоджувати в органах Антимонопольного
комітету України проекти цих рішень.
Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
до антиконкурентних дій органів місцевого
самоврядування віднесено надання окремим суб'єктам господарювання
або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які
ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що
призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження
чи спотворення конкуренції.
Приписами ст. 17 зазначеного Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
забороняються
дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що
полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю до порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов
для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Законом України "Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ) (1160-15)
відзначено, що
регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом
нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого
спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний
письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми
права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб
і який або окремі положення якого спрямовані на правове
регулювання господарських відносин, незалежно від того, чи
вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини
у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Господарський суд встановив, що оспорюване рішення
виконавчого комітету Львівської міської ради містить вищезазначені
ознаки, а тому є регуляторним актом, в зв'язку з чим порядок
прийняття такого рішення регламентується нормами зазначеного
Закону ( 1160-15 ) (1160-15)
.
Розділ 1 Закону України "Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ) (1160-15)
містить
вичерпне визначення понять, принципів та встановлює єдині для всіх
регуляторних органів вимоги щодо забезпечення здійснення державної
регуляторної політики, в тому числі і щодо погодження проектів
регуляторних актів на місцевому рівні.
Відповідно до статті 21 вказаного Закону ( 1160-15 ) (1160-15)
, проекти
регуляторних актів, які розробляються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади,
територіальними органами центральних органів виконавчої влади,
підлягають погодженню з відповідними територіальними органами
спеціально уповноваженого органу.
Статтею 36 вказаного Закону ( 1160-15 ) (1160-15)
встановлено
особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими
особами місцевого самоврядування. Так регуляторний акт не може
бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи
посадовою особою місцевого самоврядування, якщо відсутній аналіз
регуляторного впливу або проект регуляторного акта не був
оприлюднений.
В матеріалах справи відсутні докази, що виконкомом Львівської
міської ради в установленому порядку було отримано відповідне
погодження органу Антимонопольного комітету України і таких
доказів на вимогу суду не надано.
Крім цього в матеріалах справи відсутні докази оприлюднення
самого проекту оспорюваного рішення, як це вимагає Закон України
"Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" ( 1160-15 ) (1160-15)
.
Посилання відповідача на те, що Закон України "Про засади
регуляторної політики у сфері господарської діяльності"
( 1160-15 ) (1160-15)
від 11.09.2003 був опублікований у Відомостях
Верховної Ради України 27.02.2004, а відповідно набрав чинності
через три місяці з дня його опублікування в офіційному друкованому
засобі, в зв'язку з чим проект рішення Львівського міськвиконкому
N 288 від 19.03.2004 не повинен був бути оприлюднений, колегією
суддів до уваги не приймається, так як вказаний Закон був
опублікований в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий
кур'єр" від 22.10.2003, а тому на момент прийняття оскаржуваного
рішення був чинний.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що
господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству
України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 23.12.2004 Львівського апеляційного
господарського суду зі справи N 3/110-45/181 залишити без змін.