ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
29.03.2005 Справа N 16/3420
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Крошенський цегельний завод" (далі - Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від 26.01.2005 р.
N 16/3420, В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2002 р. Державний комітет України з державного
матеріального резерву (далі - Держкомрезерв) звернувся в
господарський суд Житомирської області з позовом до Товариства про
повернення самовільно використаних матеріальних цінностей
державного резерву та стягнення 133613 грн. 76 коп. штрафу і пені.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив
зобов'язати відповідача повернути до державного резерву 797 т
самовільно використаного вугілля марки Г к-т, стягнути 109268 грн.
70 коп. штрафу та 8817 грн. 99 коп. пені.
Позивач зазначав, що згідно з приймальними
актами-зобов'язаннями по зберіганню від 27.05.93 р. N 1 та від
31.05.93 року N 2 на відповідальне зберігання відповідача передані
матеріальні цінності державного резерву - 797 т вугілля марки
Г к-т, яке самовільно використано Товариством. Позов мотивувався
посиланням на ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний
резерв" від 24.01.97 р. N 51/97-ВР ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, за якою державний
резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може
використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. У
частині вимог про стягнення штрафу та пені позов ґрунтувався на
положеннях п. 10 ст. 14 зазначеного Закону, відповідно до якого за
самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних
цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному
зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі
100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час
виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх
обсягу за кожен день до повного їх повернення.
Відповідач позов не визнавав. Товариство не заперечувало факт
прийняття на зберігання вугілля державного резерву згідно з актами
від 27.05.93 р. N 1 та від 31.05.93 р. N 2, але вказувало, що
552 т вугілля було відпущено з державного резерву в порядку
розбронювання на підставі наряду від 27.04.93 р. N 7/191; ще 242 т
вугілля відпущено на підставі наряду, який не зберігся внаслідок
закінчення терміну зберігання документів. Відповідач зазначав, що
у травні 1993 р. йому востаннє передавалось на відповідальне
зберігання вугілля державного резерву; з 1994 р. Товариство не
звітує перед Держкомрезервом. Відповідач також просив застосувати
позовну давність.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
19.11.2003 р. позов задоволено. Суд визнав установленим, що згідно
з приймальними актами-зобов'язаннями по зберіганню від 27.05.93 р.
N 1 та від 31.05.93 р. N 2 державне підприємство "Крошенський
цегельний завод", правонаступником якого є Товариство, отримало на
відповідальне зберігання 797 т вугілля марки Г к-т. Як зазначено
судом, факт самовільного використання зазначених матеріальних
цінностей державного резерву підтверджується наданими
Держкомрезервом актами перевірки від 09.02.2000 р. та від
26.10.2001 року. Суд відхилив доводи відповідача щодо
розбронювання 552 т вугілля на підставі наряду від 27.04.93 р.
N 7/191 з тих мотивів, що цей наряд стосувався вугілля марки ДГ,
закладеного на відповідальне зберігання за актами від 12.05.92 р.
N 1 та від 05.06.92 р. N 2. Рішення вмотивовано посиланням на
статті 4, 37, 151 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст. 12, п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний
резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції
прокуратура Житомирської області письмово повідомила суд про вступ
прокурора у справу.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
11.05.2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від
26.01.2005 р. N 16/3420 рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
03.03.2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 26.01.2005 р. N 16/3420. У касаційній скарзі Товариства
ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу
справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування
касаційної скарги зроблено посилання на виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону у аналогічних справах, неправильне застосування
норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін рішення суду першої та постанову суду
апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив з
того, що судами виконано всі вимоги процесуального законодавства,
всебічно перевірено обставини справи та правильно застосовано до
цих обставин норми матеріального права, зокрема положення Закону
України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Проте з висновком Вищого господарського суду України щодо
законності й обґрунтованості ухвалених у справі судових рішень
погодитись не можна.
Суди визнали установленим факт самовільного використання
Товариством переданого йому на відповідальне зберігання у травні
1993 року вугілля марки Г к-т у кількості 797 т, що стало
підставою для задоволення позову Держкомрезерву, у тому числі
вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені на підставі п. 10
ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
При цьому суди не дали оцінки доводам відповідача про те, що
державне підприємство "Крошенський цегельний завод", а у
подальшому і його правонаступник - Товариство, не звітує перед
Держкомрезервом з 1994 р., та не встановили, коли саме вчинено
правопорушення, за яке до відповідача застосовано передбачені
Законом України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
заходи відповідальності. Встановлення вказаної обставини має
значення для справи в силу загальновизнаного принципу права щодо
дії законів та нормативно-правових актів у часі, закріпленого в
ч. 1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. За висновком,
викладеним у п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного
Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99 ( v001p710-99 ) (v001p710-99)
(справа про
зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів),
дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона
починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з
втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той
закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони
настали або мали місце.
Під час розгляду справи в судах всіх інстанцій Товариство
посилалося на закінчення строку позовної давності до пред'явлення
позову та просило застосувати відповідні наслідки. Проте суди,
визнавши позовні вимоги Держкомрезерву обґрунтованими, цих доводів
відповідача не перевірили, чим не дотримано вимоги ст. 75
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо обов'язковості
застосування позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний господарський суд повторно
розглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами;
додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував
неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не
залежали від нього. Апеляційна скарга Товариства на рішення суду
першої інстанції обґрунтовувалась, зокрема, тим, що за нарядом
Держкомрезерву від липня 1993 р. N 7/237 спірна партія переданого
на відповідальне зберігання вугілля була використана в
III, IV кварталах 93 р. та в I кварталі 1994 р. на виготовлення
цегли для об'єктів, які зводились для переселенців з радіоактивно
забрудненої території внаслідок Чорнобильської катастрофи. На
підтвердження доводів апеляційної скарги Товариство посилалося на
запис за N 7 в акті від 15.09.97 р. N 3 про виділення і знищення
документів, що не підлягають зберіганню, та заявляло клопотання
про залучення копії цього акта до справи. Приєднавши зазначене
клопотання до справи, суд апеляційної інстанції фактично його не
розглянув та не навів обґрунтування щодо неприйняття чи відхилення
додатково поданого доказу. Залишаючи постанову суду апеляційної
інстанції без змін, Вищий господарський суд України на це
порушення норм процесуального права уваги не звернув.
Враховуючи неповноту розгляду справи та допущені судами
помилки у застосуванні норм матеріального і процесуального права,
всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При
новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та
заперечення сторін, і залежно від установлених обставин вирішити
спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Крошенський цегельний завод" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
26.01.2005 р. N 16/3420, постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 11.05.2004 р. та рішення господарського
суду Житомирської області від 19.11.2003 р. скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.