Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, Дерепи В.І.,

судді

суддів Грека Б.М.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу сільськогосподарського приватного підприємства “СКС Агро”

на рішення господарського суду Луганської області від 24.02.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 року

у справі № 13/11

за позовом сільськогосподарського приватного підприємства “СКС Агро”

до товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Донбасгаз”

Про стягнення 395 256 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –Чумас Г.Г.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.02.2005 року (суддя Б.Яресько), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 5.04.2005 року (судді І.Семендяєва, С.Єжова, Т.Парамонова) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 15 790,51 грн. заборгованості у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором від 29.07.2004 року № 29/07/3, в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі сільськогосподарське приватне підприємство “СКС Агро”, не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами, просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а позов задовольнити.

Заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Луганської області та Луганським апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 29.07.2004 року між сільськогосподарським приватним підприємством “СКС Агро” та товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Донбасгаз” був укладений договір купівлі-продажу за № 29/07/3, відповідно до умов якого позивач зобов’язався поставити 300 тн. пшениці озимої, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити за отриманий товар виходячи із залогової ціни за одиницю товару 3-6 класів відповідно 500, 450, 400, 350 грн., встановленої договором, та остаточної ціни за одиницю товару згідно цін, які склались у регіоні на момент остаточних розрахунків, але не пізніше 31.08.2004 року.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України (435-15) боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України (435-15) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав, поставивши відповідачу за накладними від 29.07.2004 року № 170, від 30.07.2004 року № 60, від 02.08.2004 року № 61, від 03.08.2004 року № 62, від 04.08.2004 року № 63, від 05.08.2004 року № 64, від 09.08.2004 року № 65, від 10.08.2004 року № 66, від 11.08.2004 року № 67, від 13.08.2004 року № 68 зазначене в договорі майно, а саме, 345,741 тн. пшениці 3 класу, 828,123 тн. пшениці 4 класу, 598,06 тн. пшениці 5 класу, 98,101 тн. пшениці 6 класу, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, як встановлено господарськими судами, відповідач свої зобов’язання за договором від 29.07.2004 року № 29/07/3 виконав частково, сплативши 803 294,69 грн., і на момент звернення до суду з позовом за отримане майно на суму 15 790,51 грн. з позивачем не розрахувався.

Задовольняючи позов в частині стягнення 15 790,51 грн. місцевий господарський суд виходив із узгодженої між сторонами в договорі від 29.07.2004 року та зазначеної в накладних залогової ціни пшениці, оскільки остаточну ціну сторони в договорі не узгодили та додаткових угод з цього приводу не уклали.

Крім того, позивач поставив відповідачу пшеницю в кількості 1 915,77 тн., тобто в понад встановленої пунктом 2.2 договору кількості –300 тн., ціни щодо якої не узгоджувались та договори не укладались. Тому господарський суд стягуючи вартість цієї пшениці виходив із ціни, зазначеної в підписаних сторонами накладних на передачу пшениці.

Відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України (435-15) зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Таким чином, господарські суди правомірно дійшли висновку про необхідність стягнення з відповідача 15 790,51 грн. заборгованості у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором від 29.07.2004 року № 29/07/3.

Отже, посилання скаржника на неправильне застосування господарським судом Луганської області та Луганським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових актів є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Луганської області від 24.02.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 5.04.2005 року у справі № 13/11 залишити без змін, а касаційну скаргу сільськогосподарського приватного підприємства “СКС Агро” - без задоволення.