ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2005 Справа N 08/2944
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 9 червня 2005 року
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянув касаційне подання в. о. прокурора Черкаської області в
інтересах держави в особі Черкаського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Черкаси на рішення
господарського суду Черкаської області від 03.12.2004 та постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
18.01.2005 зі справи N 08/2944 за позовом прокурора Черкаської
області в інтересах держави в особі Черкаського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого
акціонерного товариства "Черкаський хлібокомбінат", м. Черкаси
(далі - ВАТ "Черкаський хлібокомбінат"), третя особа, яка не
заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -
Черкаський міський центр зайнятості, м. Черкаси (далі - Центр
зайнятості) про стягнення 37220,6 грн.
Судове засідання проведено за участю представників: прокурора
Черкаської області - не з'явились, Черкаського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення
Фонду) - не з'явились, ВАТ "Черкаський хлібокомбінат" -
Деркач А.І., Центру зайнятості - не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Прокурор Черкаської області в інтересах держави в особі
відділення Фонду звернувся з позовом про стягнення з відповідача
37220,60 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за
недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. В подальшому заявник
зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача
штраф у сумі 29100,5 грн.
Рішенням господарського суду Черкаської області від
03.12.2004 (суддя Коваленко В.І.) у задоволенні позову відмовлено
з мотивів вжиття відповідачем передбачених законодавством заходів
зі створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, в
зв'язку з чим на нього не може бути покладено відповідальність за
ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості
інвалідів для працевлаштування.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 18.01.2005 (колегія суддів у складі: суддя
Андрейцева Г.М. - головуючий, судді Федоров М.О., Конюшко К.В.)
рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Названу
постанову мотивовано недоведенням позивачем факту направлення
відповідними органами на підприємство відповідача інвалідів для
працевлаштування, а також пропуском позивачем строку позовної
давності зі стягнення оспорюваних штрафних санкцій.
У касаційному поданні до Вищого господарського суду України
в.о. прокурора Черкаської області просить скасувати названі судові
акти місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти
нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права та невідповідність
висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, заявник
зазначає про те, що фактично відповідачем не було виконано
встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) та Положенням про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95
N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення), обов'язку щодо організації
робочих місць для інвалідів в межах чотиривідсоткового нормативу
та інформування органів працевлаштування про наявність таких
вакантних посад, що є підставою для стягнення з ВАТ "Черкаський
хлібокомбінат" штрафу відповідно до статті 20 Закону. Крім того,
до спірних правовідносин не застосовується строк позовної
давності, передбачений цивільним законодавством.
У відзиві на касаційне подання ВАТ "Черкаський хлібокомбінат"
зазначає про відсутність вини відповідача у недотриманні
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів та просить залишити оскаржувані судові
акти без змін.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових
рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2002 році середньооблікова чисельність штатних
працівників ВАТ "Черкаський хлібокомбінат" становила 591 особу;
- відповідно до звіту ВАТ "Черкаський хлібокомбінат" про
зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік чисельність
інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих
місцях, створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового
нормативу, у звітному періоді становила 24 особи;
- фактично у 2002 році відповідачем було працевлаштовано 19
інвалідів;
- середньорічна заробітна плата штатного працівника на
підприємстві відповідача у 2002 році складала 8120,1 грн.;
- у звітному періоді Центром зайнятості було направлено на
підприємство відповідача лише одного інваліда для
працевлаштування;
- матеріалами справи підтверджується факт створення
відповідачем робочих місць для інвалідів та інформування
відповідних органів про наявність таких вакансій.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до
25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов'язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у
межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця
для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства України
дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними
органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати
вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних посад
для інвалідів.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
України від 20.07.2004 ( n0060700-04 ) (n0060700-04)
зі справи N 2-23/9789-03, в
якій Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування,
зокрема, того, чи були створені підприємством в установленій
кількості робочі місця для інвалідів та чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих
місць.
Отже, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про
відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних
санкцій на підставі статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, попередні судові
інстанції повинні були вичерпно з'ясувати коло обставин,
пов'язаних із вжиттям відповідачем усіх передбачених
законодавством заходів для забезпечення працевлаштування
інвалідів. Разом з тим, встановивши факт створення ВАТ "Черкаський
хлібокомбінат" робочих місць та повідомлення відповідних органів
про наявність вакантних посад для інвалідів, господарські суди не
визначили того, в якій кількості були створені такі місця та про
яку кількість цих місць і яким чином було проінформовано органи
працевлаштування інвалідів. Водночас, у матеріалах справи
міститься звіт підприємства за формою N 10-ПІ ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
за
2002 рік, у якому зазначено про непрацевлаштування шести осіб -
інвалідів та визначено суму 48721 грн. штрафних санкцій, які
підлягають сплаті підприємством. Недослідження попередніми
судовими інстанціями зазначених обставин призвело до неповного
з'ясування тих обставин, які входять до предмета доказування в
даній справі.
Крім того, оскільки правовідносини, що регулюються Законом
( 875-12 ) (875-12)
, за своєю правовою природою не є цивільно-правовими,
висновок апеляційного господарського суду про пропуск позивачем
встановленого статтею 72 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
строку позовної давності для стягнення штрафних
санкцій є помилковим.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи
і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну
правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційне подання в.о. прокурора Черкаської області в
інтересах держави в особі Черкаського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від
03.12.2004 та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 18.01.2005 зі справи N 08/2944 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Черкаської області.