ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2005 Справа N 2/57
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Кравчука Г.А.
за участю представників:
позивача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Мукачівського відділення державного казначейства
на постанову від 03.11.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 2/57 господарського суду Закарпатської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"Ілона ЛТД"
до Мукачівського відділення державного казначейства
третя особа: Мукачівська об'єднана державна податкова
інспекція
про стягнення 12912,03 грн.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ "Ілона ЛТД" до господарського суду Закарпатської області
був заявлений позов про зобов'язання Мукачівського відділення
державного казначейства повернути з бюджету 12912,63 грн.
нарахувань на суму податку, що надміру надійшла до бюджету в
результаті неправильного нарахування податковим органом.
Рішенням від 05.05.2003 господарського суду Закарпатської
області (суддя Рогач Л.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено
з огляду на відсутність законодавчих підстав для повернення з
бюджету нарахованих на суму надміру сплаченого податку відсотків.
Крім того, як зазначено в рішенні, позивачем не доведено
обставин, що підтверджують порушення відповідачем - органом
державного казначейства майнових прав та інтересів позивача.
За апеляційною скаргою ТОВ "Ілона ЛТД" Львівський апеляційний
господарський суд (судді: Бойко С.М. - головуючий, Кузь В.В.,
Давид Л.Л.), переглянувши рішення господарського суду
Закарпатської області в апеляційному порядку, постановою від
23.10.2003 залишив його без змін.
Постанова суду мотивована тим, що рішенням від 03.01.2002 у
справі N 5/197 господарського суду Закарпатської області,
залишеним без змін постановою від 05.04.2002 Львівського
апеляційного господарського суду за позовом ТОВ "Ілона ЛТД" до
Мукачівської ОДПІ, вже було відмовлено позивачу у стягненні
оспорюваного у даній справі нарахування, а отже і у органу
державного казначейства, який у відповідності з підпунктом 6
статті 7 Положення про державне казначейство України ( 590-95-п ) (590-95-п)
здійснює за поданням державних податкових інспекцій повернення за
рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків,
відсутній обов'язок провести виплату спірної суми.
Постановою від 25.05.2004 Виший господарський суд України
скасував прийняті у справі рішення та постанову, справу направив
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції,
зазначивши про помилковість висновку судів стосовно відсутності у
позивача права на повернення з бюджету нарахованих на суму надміру
сплаченого податку на прибуток процентів.
При цьому касаційна інстанція звертала увагу господарських
судів на правомірність визначення правового статусу учасників
господарського спору, зокрема, Мукачівської ОДПІ, неправомірне
рішення якої і стало підставою виникнення даного спору.
За результатами нового розгляду господарський суд
Закарпатської області (суддя Васьковський О.В.) прийняв рішення
від 20.07.2004, яким позовні вимоги задовольнив в повному обсязі
шляхом стягнення з Мукачівського відділення державного
казначейства України на користь ТОВ "Ілона ЛТД" 12912,63 грн.
заборгованості. Судові витрати покладені на відповідача.
Рішення суду мотивовано приписами пункту 21.4 статті 4 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
відповідно до якої сума податку, що надміру надійшла до бюджету в
результаті неправильного нарахування (донарахування) податковим
органом, підлягає поверненню з відповідного бюджету з урахуванням
сум, сплачених за фінансовими санкціями або зарахуванню на
зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів на підставі
заяви, що подається платником податку такому податковому органу,
якщо не минув строк позовної давності, встановлений
законодавством. При цьому починаючи з дня внесення зазначених сум
до бюджету і закінчуючи днем їх повернення (заліку) на зазначену
суму провадиться нарахування у розмірі 120 процентів облікової
ставки Національного банку України, що діяла на момент такого
повернення (заліку).
Рішенням визнано правомірним правове положення Мукачівської
ОДПІ як третьої особи на стороні відповідача, оскільки позов
містить не вимоги про відповідальність посадових осіб податкового
органу відповідно до статті 13 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, а йдеться про стягнення
нарахувань на суму податку, що надміру надійшла до бюджету.
З посиланням на статтю 48 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
господарський суд дійшов висновку про правомірність
заявлення позовних вимог до органу державного казначейства, який
здійснює операції з коштами Державного бюджету України.
За апеляційною скаргою Мукачівського відділення державного
казначейства Львівський апеляційний господарський суд (судді:
Орищин Г.В. - головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П.), переглянувши
рішення від 20.07.2004 в апеляційному порядку, постановою від
03.11.2004 залишив його без змін з тих же підстав.
Мукачівське відділення державного казначейства подало до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій
просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове
рішення, яким змінити процесуальний статус Мукачівського
відділення державного казначейства з відповідача на третю особу на
стороні відповідача.
Касаційну скаргу заявник обґрунтовує порушенням
господарськими судами приписів статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, всупереч якій судами на відповідача покладено
обов'язок, не передбачений законом.
Крім того, у касаційній скарзі відповідач посилається на
порушення господарськими судами приписів статті 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що
полягає, на думку заявника, у невиконанні судами вказівок, що
містяться у постанові Вищого господарського суду України від
25.05.2004.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено
господарськими судами першої та апеляційної інстанції, рішенням
від 27.12.2000 у справі N 7/153-2000 арбітражного суду
Закарпатської області визнане недійсним рішення Мукачівської ОДПІ
від 15.09.1999 N 000358 про застосування та стягнення фінансових
санкцій до ТОВ "Ілона ЛТД" та зобов'язано Мукачівську ОДПІ
повернути з державного бюджету стягнені за цим рішенням
30474,81 грн.
Повернення було проведено з розрахункового рахунку
Мукачівського відділення державного казначейства в повному обсязі
до 13.03.2001.
Підставою позову у даній справі є матеріально-правова вимога
ТОВ "Ілона ЛТД" повернути з державного бюджету 12926,18 грн.
нарахування на підставі пункту 21.4 статті 21 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відповідно до вказаної норми сума податку, що надміру
надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування
(донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з
відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансовими
санкціями або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету
майбутніх періодів на підставі заяви, що подається платником
податку такому податковому органу, якщо не минув строк позовної
давності, встановлений законодавством. При цьому починаючи з дня
внесення зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем їх повернення
(заліку) на зазначену суму провадиться нарахування у розмірі
120 процентів облікової ставки Національного банку України, що
діяла на момент такого повернення (заліку).
Враховуючи викладений імперативний припис, касаційна
інстанція погоджується з висновком господарських судів першої та
апеляційної інстанції про наявність у позивача права на повернення
з бюджету нарахованих на суму надміру сплаченого податку на
прибуток процентів.
Також касаційна інстанція погоджується з висновком
господарських судів про те, що одним із співвідповідачів у даній
справі повинен бути орган державного казначейства, оскільки
відповідно до приписів статті 48 Бюджетного Кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
в Україні застосовується казначейська форма
обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає
здійснення Державним казначейством України, у тому числі, операцій
з коштами державного бюджету та розрахунково-касового
обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних
повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та
проведенні платежів.
Разом з тим, касаційна інстанція зазначає, що при розгляді
господарського спору судами не з'ясовано в повній мірі правове
положення всіх учасників спірних правовідносин з необхідним
застосуванням процесуальних приписів.
Так, відповідно до статті 1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації,
інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи
і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтею 21 цього ж кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в
судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути
підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в
інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного
права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є
підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту наведених процесуальних приписів випливає, що при
вирішенні питання щодо кола учасників господарського процесу,
господарським судам слід встановити наявність спірного
правовідношення, належність спірного права саме позивачеві, а
також ту обставину, що саме на цьому відповідачеві лежить
відповідальність за його порушення.
Викладені обставини, на яких колегія суддів зауважувала і в
постанові 25.05.2004, залишились поза увагою господарських судів,
у зв'язку з чим касаційна інстанція зазначає про порушення
господарськими судами приписів статті 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої
вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є
обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду
справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті з порушенням норм процесуального права
і на цій підставі підлягають скасуванню, справу слід скерувати на
новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 20.07.2004 господарського суду Закарпатської
області та постанову від 03.11.2004 Львівського апеляційного
господарського суду у справі N 2/57 господарського суду
Закарпатської області скасувати, справу скерувати до
господарського суду Закарпатської області на новий розгляд.
Касаційну скаргу Мукачівського відділення державного
казначейства задовольнити частково.