ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2005 Справа N 1/87
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкіна В.Е. (головуючого), суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за
участю представників: від позивача - Уманський С.О., від
відповідачів - не з'явилися, від третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ТОВ "Уніком Грейн" на постанову від 07.12.2004 Одеського
апеляційного господарського суду у справі N 1/87 за позовом ТОВ
"Уніком Грейн" до 1. Управління сільського господарства і
продовольства Снігурівської райдержадміністрації, 2. Відділення
держказначейства у Снігурівському районі (третя особа - Головне
управління сільського господарства та продовольства Миколаївської
облдержадміністрації) про стягнення 24226,64 грн. збитків,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
27.10.2004 (суддя Васильєва Л.І.) припинено провадження у справі в
частині позовних вимог про стягнення 18285 грн. у зв'язку з
відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та відмовлено в задоволенні позовних вимог до першого
відповідача про стягнення 5941,64 грн. шкоди. Рішення мотивоване
надходженням позивачу від сільськогосподарських товаровиробників
Снігурівського району 18285 грн., які становлять суму компенсації
за посіяне зерно згідно постанови КМ України від 08.10.2003 N 1589
( 1589-2003-п ) (1589-2003-п)
, а також тими обставинами, що перший відповідач є
державним органом виконавчої влади і відповідно до приписів
ст.ст. 1173, 1174 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
заподіяна шкода має
відшкодовуватися за рахунок держави, а не за рахунок коштів на
утримання цього органу.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
07.12.2004 (судді: Ліпчанська Н.В., Андрєєва Є.І., Мацюра П.Ф.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ "Уніком Грейн" у поданій касаційній скарзі просить
постанову скасувати, рішення скасувати частково, прийнявши нове
рішення про стягнення з першого відповідача 5941,64 грн. збитків,
посилаючись на встановлення судом першої інстанції факту
заподіяння збитків та їх розміру. Окрім того, скаржник вказує на
неправильне застосування судом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній з 01.01.2004), які не мають
зворотної дії в часі до спірних відносин, оскільки збитки були
завдані 09-10.12.2003, коли товариством було отримано кошти в
якості компенсації не в повному обсязі.
Обов'язок відшкодувати завдані збитки позивачу виник не із
цивільних відносин, а із відносин, які склалися при виконанні
органом державної влади своїх повноважень по розподілу бюджетних
коштів для компенсації сільськогосподарським товаровиробникам.
На думку позивача застосуванню підлягають ч. 6 ст. 15 Закону
України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
та п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, згідно яких
збитки, завдані підприємству внаслідок неналежного здійснення
державними органами або їх службовими особами передбачених
законодавством обов'язків, підлягають відшкодуванню цими органами,
а тому відповідальність за спричинені товариству збитки необхідно
покладати на першого відповідача, а не на державу.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки
судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та
постанова - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних
вимог про стягнення 5941,64 грн. з передачею справи на новий
розгляд в цій частині позовних вимог з наступних підстав.
В процесі розгляду справи позивачу в якості компенсації за
посіяну озимину було перераховано 18285 грн. коштів, які входили
до ціни позову (24226,64 грн.), в зв'язку з чим судом на підставі
п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правомірно припинено
провадження у справі в цій частині позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог (стягнення
5941,64 грн.) суд виходив з того, що відповідно до приписів
ст.ст. 1173, 1174 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, завдана особі
неналежними рішеннями, діями (бездіяльністю) державного органу,
відшкодовується державою, а оскільки перший відповідач є державним
органом виконавчої влади, то заподіяна шкода має відшкодовуватися
за рахунок держави, але не за рахунок коштів на утримання цього
органу.
Однак, з такими висновками не можна погодитися з огляду на
таке.
Як встановлено судом першої інстанції, внаслідок невірного
визначення першим відповідачем розміру належної позивачу суми
компенсації за посіяне зерно, передбаченої постановою КМУ від
08.10.2003 N 1589 ( 1589-2003-п ) (1589-2003-п)
"Про затвердження порядку
спрямування коштів державного бюджету на компенсацію
сільськогосподарським товаровиробникам за посіяне зерно", позивачу
було завдано збитки в сумі 24226,64 грн.
До прийняття рішення від 27.10.2004 позивачу було сплачено
частину цієї суми (18285 грн.). Тобто залишок бюджетної
заборгованості по недоотриманій державній компенсації становить
5941,64 грн., які позивач і просить стягнути з Управління
сільського господарства і продовольства Снігурівської
райдержадміністрації згідно заяви про уточнення позовних вимог без
номера і дати (а. с. 119). Судом апеляційної інстанції наведені
обставини не спростовано.
З огляду на це колегія погоджується з доводами скаржника щодо
встановлення в оскаржуваному рішенні факту заподіяння позивачу
шкоди в загальній сумі 24226,64 грн.
Суд також дійшов правильного висновку про необхідність
відшкодування позивачу заподіяної шкоди за рахунок держави, а не
за рахунок коштів першого відповідача, оскільки це відповідає
вимогам ст.ст. 1173, 1174 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Тим більше, що
другим відповідачем у даній справі є відділення Держказначейства в
Снігурівському районі (а.с. 69), якому належать повноваження
розпоряджатися бюджетними коштами згідно з бюджетними
призначеннями на виконання вимог бюджетного законодавства та п. 2
ч. 7 постанови КМ України від 08.10.2003 N 1589 ( 1589-2003-п ) (1589-2003-п)
.
При оформленні рішення не дотримано вимог ч. 7 ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої, якщо у справі беруть участь
кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено
спір щодо кожного з них. Натомість мотивувальна частина рішення
від 27.10.2004 свідчить про відмову в задоволенні позовних вимог
щодо стягнення 5941,64 грн. з першого відповідача.
В зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи надати позивачу можливість
уточнити позовні вимоги до другого відповідача та розглянути їх по
суті, оскільки з матеріалів справи не вбачається подання позивачем
заяви про відмову від таких позовних вимог.
Разом з тим колегія визнає помилковими твердження скаржника
про неправильне застосування судом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній з 01.01.2004) до відносин, які
виникли в грудні 2003 р., оскільки згідно з п. 4 прикінцевих та
перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які
виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення
цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Право позивача на відшкодування збитків у вигляді
недоотриманої суми державної компенсації хоча і виникло у
2003 році, однак, продовжувало існувати після 01.01.2004, так як
позов з метою судового захисту порушеного права пред'явлено
товариством в травні 2004 року.
Зважаючи на це безпредметними визнаються посилання скаржника
в обгрунтування своїх заперечень на ч. 6 ст. 15 Закону України
"Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
та п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, які на момент
пред'явлення позову вже втратили чинність.
Не заслуговують на увагу також доводи позивача щодо
виникнення обов'язку відшкодувати позивачу завдані збитки не з
цивільних, а з бюджетних відносин, пов'язаних з виконанням органом
державної влади належних йому повноважень, оскільки бюджетні
правовідносини припинилися після розподілу першим відповідачем
бюджетних коштів (сум державної компенсації) між
сільгосптоваровиробниками Снігурівського району, а правовідносини
щодо відшкодування шкоди в судовому порядку мають господарський
характер незалежно від складових частин таких збитків (неотримана
державна компенсація, неодержані доходи тощо), в зв'язку з чим
регулюються цивільним законодавством.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд в частині позовних вимог про
стягнення 5941,64 грн. для достовірного з'ясування інших обставин,
які мають істотне значення для правильного вирішення спору в цій
частині.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ "Унікум Грейн" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від
27.10.2004 та постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 07.12.2004 у справі N 1/87 скасувати в частині відмови в
задоволенні позовних вимог про стягнення 5941,64 грн. з передачею
справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до
господарського суду Миколаївської області.
В решті рішення та постанову залишити без змін.