ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2005 Справа N 14/140
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В., Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційних скарг
- Відділення Державного казначейства у м. Дніпродзержинську;
- ДПІ у м. Дніпродзержинську;
- ДПА у Дніпропетровській області
на постанову від 25.11.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі N 14/140 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "Галілей", м. Дніпропетровськ
до 1. Лобойківської сільської ради Петриківського району
Дніпропетровської області;
2. ДПІ у м. Дніпродзержинську;
3. Петриківської районної державної адміністрації,
смт. Петриківка;
4. Відділення Державного казначейства в
м. Дніпродзержинську УДК в Дніпропетровській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Державна
податкова адміністрація у Дніпропетровській області
про визнання недійсним рішення Лобойківської сільської ради
Петриківського району Дніпропетровської області від 28.01.2003 р.
"Про визнання майна безхазяйним"; визнання недійсним розпорядження
Голови Петриківської районної державної адміністрації від
04.02.2003 р. N 30-р-03 "Про визнання майна безхазяйним"; про
стягнення з ДПІ в м. Дніпродзержинську на користь ТОВ з
II "Галілей" збитків в сумі 1860548,97 грн.; віднесення судових
витрат на відповідачів
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Головко В.В. - директор
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: Охота О.М. (довіреність від 22.12.2004 р.
N 28692/10/100)
від відповідача-3: не з'явились
від відповідача-4: Лещенко О.В. (довіреність від
10.01.2005 р. N 18)
від 3-тьої особи: Логойда Т.В. (довіреність від
06.01.2005 р. N 326/10/10-014)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
23.07.2004 року (суддя Панна С.П.), залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
25.11.2004 року (головуючий суддя - Кузнецова І.Л., судді -
Ільєнок Т.В., Чимбар Л.О.), у справі N 14/140 визнано рішення
Лобойківської сільської ради від 28.01.2003 року N 106-6-XXIV з
врахуванням змін, внесених рішенням від 23.03.2004 року
N 323-13-XXIV "Про визнання майна безхазяйним" недійсним; визнано
розпорядження Голови Петриківської районної державної
адміністрації Дніпропетровської області від 04.02.2003 року
N 30-р-03 "Про визнання майна безхазяйним" недійсним; стягнуто з
Відділу Державного казначейства у м. Дніпродзержинську на користь
позивача збитки в сумі 795556,34 грн.; стягнуто з ДПІ у
м. Дніпродзержинську на користь позивача 1785 грн. витрат на
державне мито, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу; стягнуто з позивача в доход бюджету
в особі Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська 85 грн. - недоплаченого державного мита; в
решті позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі Відділення Державного казначейства у
м. Дніпродзержинську просить скасувати ухвалені по справі судові
акти, прийняти нове рішення, яким в позові до відділення -
відмовити, посилаючись на порушення апеляційним господарським
судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 4
п. 1 Указу Президента України "Про державне казначейство України"
( 335/95 ) (335/95)
, ст. 96 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 13 Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, ст.ст. 23,
30, 48 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, ст. 47 Закону
України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
,
ст. 43, 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Дніпродзержинську просить
скасувати ухвалені по справі судові акти і передати справу на
новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального та процесуального права, а саме:
положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 року
N 1340 ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
"Про порядок обліку, зберігання, оцінки
конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави,
і розпорядження ним", п. 4 Інструкції про порядок виявлення та
обліку безхазяйного майна, яка затверджена Міністерством фінансів
УРСР 17.12.1987 року N 112 ( v0112201-87 ) (v0112201-87)
, ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В касаційній скарзі ДПА у Дніпропетровській області просить
скасувати ухвалені по справі судові акти, винести нове рішення,
яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права, а саме: ч. 1 ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ч. 8 ст. 47 Закону України "Про Державний бюджет України на
2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
, п. 4 Інструкції про порядок виявлення та
обліку безхазяйного майна, яка затверджена Міністерством фінансів
УРСР 17.12.1987 року N 112 ( v0112201-87 ) (v0112201-87)
, ч. 1 ст. 79 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційні скарги позивач повністю заперечує
викладені в них доводи.
Відповідач-1 та відповідач-3 не скористалися наданим
процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної
інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційним скаргам представників
відповідача-2, відповідача-4 та третьої особи, заперечення на
касаційні скарги представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційні
скарги ДПА у Дніпропетровській області та Відділення Державного
казначейства у м. Дніпродзержинську підлягають частковому
задоволенню, а касаційна скарга ДПІ у м. Дніпродзержинську повному
задоволенню враховуючи наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "Галілей" звернувся до суду з позовом, в
якому просив: визнати недійсним рішення Лобойківської сільської
ради Петриківського району Дніпропетровської області від
28.01.2003 року "Про визнання майна безхазяйним"; визнати
недійсним розпорядження Голови Петриківської районної державної
адміністрації від 04.02.2003 року N 30-р-03 "Про визнання майна
безхазяйним"; стягнути з Державної податкової інспекції в
м. Дніпродзержинську на користь ТОВ з II "Галілей" збитки в сумі
1 860 548,97 грн.
Остаточні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що внаслідок
незаконних дій працівників податкової міліції ДПІ в
м. Дніпродзержинську по вилученню майна, що належить ТОВ з
II "Галілей", позивач був протиправно позбавлений права власності
на вилучене майно. В позові позивач наполягав на тому, що дії
відповідача-2 по оформленню та вилученню його майна як
безхазяйного, та подальше звернення до Лобойківської сільської
ради та до Петриківської районної держадміністрації із заявами про
визнання майна безхазяйним є неправомірними. Правовими підставами
позову зазначено:
ст.ст. 19, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, згідно з
якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України; ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності;
ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, якою
встановлюється обсяг правомочностей власника майна та умов їх
здійснення, а також зазначається, що лише у випадках і порядку,
встановлених актами законодавства України, діяльність власника
може бути обмежена чи припинена;
ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
, якою встановлювалися гарантії прав та інтересів
підприємств, зокрема, збитки (включаючи очікуваний і неодержаний
прибуток), завдані підприємству в результаті виконання вказівок
державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили
права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення
такими органами або їх службовими особами передбачених
законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають
відшкодуванню за їх рахунок;
ст. 47 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, якою
закріплені загальні гарантії прав підприємців, зокрема те, що
держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових
прав підприємця; вилучення державою або органами місцевого
самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого
майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на підставах і в порядку, передбачених законом;
збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи
юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого
самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю
відповідно до цього Кодексу та інших законів;
ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, відповідно до частини третьої якої збитки,
завдані неправомірними діями посадових осіб органів податкової
служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного
бюджету.
Ухваленими по справі судовими актами позов в частині
стягнення задоволено в сумі 795556,34 грн. з ВДК у
м. Дніпродзержинську; судові витрати покладені на ДПІ у
м. Дніпродзержинську із зазначенням, що спір виник з її вини; в
решті позовних вимог відмовлено. Рішення та постанова обґрунтовані
положеннями зазначених законів і Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд
погодився з його висновками про неправомірність дій посадових осіб
ДПІ у м. Дніпродзержинську по вилученню майна, яке є власністю
позивача, і по зверненню з заявами до Лобойківської сільської Ради
і до Голови райдержадміністрації Петриківського району про
визнання цього майна безхазяйним, а відтак і про заподіяння
збитків в розмірі втраченого майна.
Проте обґрунтування ухвалених у справі судових рішень щодо
стягнення з ВДК у м. Дніпродзержинську на користь позивача збитків
у вигляді вартості втраченого майна посиланням лише на порушення
ДПІ у м. Дніпродзержинську порядку виявлення та обліку
безхазяйного майна помилкове.
Умовою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди
на підставі ст.ст. 440, 442 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є правопорушення,
що включає як складові елементи: шкоду, протиправність поведінки
заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними, а також вину
заподіювача шкоди.
Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення
виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при
якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Заподіювач
несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком
його поведінки.
Проте господарські суди факт саме причинного зв'язку між
діями ДПІ у м. Дніпродзержинську по вилученню власності позивача і
зверненню у відповідні органи із заявами про визнання його
безхазяйним та сумою шкоди, заподіяної останньому на підставі
оцінки наявних у справі доказів не встановили, як не встановили і
форму його вини - умисел або необережність.
Також суди не зазначили в чому полягала протиправність
поведінки ДПІ у м. Дніпродзержинську, який юридичний обов'язок,
встановлений нормою права, не виконано службовими особами цього
податкового органу.
Також, не встановлено обставин щодо законності дій посадових
осіб Лобойківської сільської Ради та Петриківської районної
державної адміністрації, які здійснюючи функції адміністративного
управління безпосередньо приймали рішення та розпорядження про
визнання майна безхазяйним, що і стало підставою для надання
власності позивача статусу безхазяйного майна з його подальшим
продажем. Так, судами не обґрунтовано чи є законним прийняття
рішення про визнання майна безхазяйним Лобойківською сільською
Радою лише на підставі листа та акту опису, оформлених податковою
міліцією; чи є законним прийняття розпорядження Петриківською
районною державною адміністрацією на підставі заяви ДПІ у
м. Дніпродзержинську без номеру і дати та документів (судами не
встановлено яких саме), що підтверджують неможливість встановлення
власника майна, тобто чи є ці матеріали достатніми для прийняття
рішення (розпорядження) про визнання майна безхазяйним, і чи
підлягають ці матеріали перевірці органами, що надають йому такий
статус.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
державні органи несуть майнову
відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у
здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо
володіння, користування й розпорядження майном в обсязі,
передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.
Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до
реальної вартості майна на момент припинення права власності,
включаючи й неодержані доходи (п. 4 ст. 48 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
).
Суди ж не встановили моменту фактичного припинення права
власності позивача на вилучене майно і реальної вартості майна на
цей момент, встановивши розмір шкоди тільки через посилання на
первинні бухгалтерські документи щодо його придбання. При цьому
таке придбання, як встановили суди, мало місця у середині
2000 року, а визнання майна безхазяйним - у 2002 році. Отже
реальна вартість майна неправильно встановлена судами у розмірі
ціни придбання, а саме: без врахування зміни його вартості через
вплив умов зберігання, використання, вартості на ринку
аналогічного за ступенем досконалості інструменту та обладнання
тощо. При визначенні реальної вартості майна, в силу ч. 1 ст. 41
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд має право призначити судову
експертизу.
Відповідно до ст. 454 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
при присудженні
відшкодування шкоди необхідно враховувати вину потерпілої особи.
Зокрема, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла
виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини
потерпілого розмір відшкодування, якщо інше не передбачено
законодавством України, повинен бути зменшений або у відшкодуванні
шкоди повинно бути відмовлено.
Судами ж не встановлено обставин щодо того, яким чином
позивач впливав на повернення вилученого у нього майна до визнання
його безхазяйним, які заяви (із доданням яких документів про
підтвердження права власності на вилучене майно) ним подавались,
на адресу яких інстанцій і чому він не звертався з позовом до суду
про повернення майна із чужого незаконного володіння одразу після
вилучення майна.
Суди припустилися неповноти і в тому, що не встановили коли і
по якій ціні було реалізовано належне позивачу майно, яка сума від
реалізації цього майна надійшла до державного бюджету, хто і на
підставі чого проводив оцінку безхазяйного майна, чи є вона
об'єктивною.
Колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги ВДК у
м. Дніпродзержинську стосовно того, що відділення, будучи
юридичною особою, не може нести відповідальність своїм майном за
шкоду, спричинену іншою юридичною особою. За рішенням суду позовні
вимоги щодо стягнення збитків фактично задоволені до ВДК у
м. Дніпродзержинську, оскільки їх стягнуто не з Державного бюджету
України, а саме з відповідача-4.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9,
ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ВДК у м. Дніпродзержинську від
20.12.2004 року N 02-05/732 та ДПА у Дніпропетровській області б/н
та б/д на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 25.11.2004 року у справі N 14/140 задовольнити частково,
касаційну скаргу ДПІ у Дніпродзержинську від 24.12.2004 року
N 28974/10/100 на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 25.11.2004 року у справі N 14/140
задовольнити повністю. Рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 23.07.2004 року та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
25.11.2004 року у справі N 14/140 - скасувати.
Справу N 14/140 направити до Господарського суду
Дніпропетровської області на новий розгляд.