ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2005 Справа N 7/238-2002
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Першиков Є.В.
судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П.
розглянувши касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної
податкової інспекції Закарпатської області
на постанову від 29.07.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 7/238-2002 господарського суду Закарпатської
області
за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства
"Тібор"
до Хустської ОДПІ
про визнання недійсним рішення
За участю представників сторін:
позивача - Машкаринець О.А., за довіреністю
відповідача - Буря О.О., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Закарпатської області
від 13.05.2004 року, яке залишене без змін постановою від
29.07.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду,
частково задоволено позов приватного виробничо-комерційного
підприємства "Тібор" до Хустської об'єднаної державної податкової
інспекції про визнання недійсними рішення Хустської ОДПІ від
21.05.2002 року за N 190-23/20433646/2649/23 в частині визначення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі
12178 грн. та штрафної санкції в розмірі 3045 грн., з податку на
прибуток в сумі 138270 грн. та штрафної санкції в розмірі
69135 грн., 153 грн. комунального податку та штрафної санкції в
розмірі 1870 грн., 19,7 грн. збору за забруднення навколишнього
природного середовища та штрафної санкції в розмірі 1360 грн.,
6398 грн. податку з власників транспортних засобів та застосованій
штрафній санкції в розмірі 5107 грн. У визнанні недійсним
податкового рішення в частині донарахування плати за землю
провадження в справі припинено з врахуванням заяви про уточнення
позовних вимог на підставі п. 1-1 ст.80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від
29.07.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду та
рішення господарського суду Закарпатської області від
13.05.2004 року, і прийняти нове рішення. В обґрунтування
касаційної скарги відповідач посилається на те, що висновки суду
не можуть ґрунтуватися лише на підставі висновку
судово-бухгалтерської експертизи по кримінальній справі, в якому
зазначено про відсутність первинних документів для документального
підтвердження правопорушення.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття
податкового повідомлення-рішення від 21.05.2002 року за
N 190-23/20433646/2649/23 є зафіксоване в акті перевірки
N 109/338-23 від 21.05.2002 року заниження податку на додану
вартість на суму 12178 грн., заниження податку на прибуток на суму
138270 грн., заниження комунального податку на суму 153 грн.,
заниження плати за землю на суму 18273 грн., заниження плати за
забруднення навколишнього природного середовища на суму 19,7 грн.,
заниження податку з власників транспортних засобів на суму
6398 грн.
Рішення та постанова попередніх судових інстанцій про
неправомірність здійснених податковим органом донарахувань
обґрунтовуються посиланням на висновки судово-бухгалтерської
експертизи, проведеної під час провадження по кримінальній справі
Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, згідно
якої по питанню правильності визначення позивачем суми податкових
зобов'язань по податку на додану вартість за серпень 1999 року,
травень-червень 2000 року та березень 2001 р. при заниженні обсягу
продажу товарів та при списанні товарно-матеріальних цінностей
документально встановити не надається можливим. Щодо визначення
правильності визначення в акті перевірки податкового органу
валових доходів ПВК "Тібор" за 2000 рік в сумі 435 600 грн. та за
2001 рік - в сумі 119 100 грн. також не надається можливим.
Судами також зазначено про неможливість документально
підтвердити з врахуванням акту перевірки податкового органу
визначені суми податків за період, що перевірявся по податку на
додану вартість в сумі 12178 грн., по податку на прибуток
138 270 грн., комунального податку в сумі 153 грн., плату за
забруднення навколишнього природного середовища на суму 19,7 грн.,
податку з власників транспортних засобів на суму 6398 грн.
Разом з цим судами відхилено аудиторський висновок від
24.03.2004 року (а.с.104-109), з посиланням на те, що він є
суб'єктивною думкою спеціаліста без аналізу господарських операцій
та первинних документів, тому теж не може бути належним доказом,
який би підтвердив порушення позивачем вимог податкового
законодавства за період, що перевірявся.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
висновки
господарського суду повинні ґрунтуватися на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно 4.2.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення того, що
будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,
визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків.
Отже, надання до суду первинних документів, які б
спростовували висновки податкової інспекції про донарахування
податків та зборів за відповідні податкові періоди покладається
саме на платника податків.
Відповідно до ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі
у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої та апеляційної
інстанцій необхідні для розгляду справи документи не витребовував,
причини їх відсутності не встановлював, наявність або відсутність
встановлених актом перевірки правопорушень по суті не розглядав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Беручи до уваги, що вищевказані питання, не були предметом
судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова
оцінка йому не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був
розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий
розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової
інспекції Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову від 29.07.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду Закарпатської
області від 13.05.2004 року у справі N 7/238-2002 скасувати.
Справу N 7/238-2002 направити на новий розгляд до
господарського суду Закарпатської області.