ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 25/83
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватної фірми "Ольвас" на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
08.11.2004 р.
у справі N 25/83 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Приватної фірми "Ольвас"
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
"Дніпрополімермаш"
про стягнення 445 374 грн.
за участю представників:
ПФ "Ольвас" - Черевко Г.В.,
ВАТ "Дніпрополімермаш" - не з'явилися,
В С Т А Н О В И Л А:
Приватна фірма "Ольвас" звернулася до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом та просила суд стягнути з
відповідача - Відкритого акціонерного товариства
"Дніпрополімермаш" 445 374 грн., у т.ч.:
- 237 600 грн. неотриманих доходів за договором оренди N 354
від 01.08.2003 р., укладеним між ПФ "Ольвас" та приватним
підприємцем Цофнас В.Н.;
- 78 994 грн. в рахунок відшкодування здійснених витрат на
будівництво мереж водопроводу та каналізації;
- 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,
що внаслідок порушення умов договору оренди N ЮР-01-149 від
23.09.92 р. та умов договору N 33 від 01.09.2001 р., а саме
відключення відповідачем 17.09.2003 р. без попередження подачі
питної води, йому заподіяно:
- збитків у вигляді неотриманих доходів, внаслідок розірвання
договору оренди N 354, предметом якого є передача у строкове
платне користування приватному підприємцю Цофнас В.Н. збудованого
на території, яка орендується у відповідача, ангару;
- збитків у вигляді витрат на будівництво мереж водопроводу і
каналізації, які внаслідок дій відповідача не можуть бути
використані;
- моральну шкоду внаслідок приниження честі, гідності та
ділової репутації фірми (а.с. 2-5).
Відповідач у справі - ВАТ "Дніпрополімермаш" у відзиві на
позов заявлені вимоги відхилив, посилаючись на те, що:
- договір оренди з правом викупу N ЮР-01-149 від 23.09.92 р.
не передбачає зобов'язання щодо подачі питної води, а лише
встановлює обов'язок орендодавця надати дозвіл на підключення
питної води;
- строк дії договору N 33 від 01.09.2001 р., який передбачав
зобов'язання ВАТ "Дніпополімермаш" щодо відпуску питної води,
закінчився 31.12.2002 р.;
- позивачем у позовній заяві не зазначено: у чому полягає
нанесення моральної шкоди; якими діями або бездіяльністю вона
заподіяна; яким чином визначений її розмір; доказів на
підтвердження цих обставин (а.с. 67-68).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
25.08.2004 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення
суду з відповідача на користь позивача стягнуто 205 200 грн.
збитків; в іншій частині позову відмовлено (а.с. 97-98).
Частково задовольняючи заявлені вимоги в частині стягнення
неотриманих доходів, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідно до умов договору N 33 від 01.09.2001 р., який
визначає обов'язок відповідача щодо відпуску питної води, його
строк дії вважається продовженим на наступний рік, у разі
відсутності заяви однієї із сторін про намір відмовитись від
договору, направленої за місяць до закінчення строку його дії;
відповідна заява відповідачем направлена лише 05.12.2003 р.,
- наявність договірних відносин у 2002-2003 р. щодо
відпущення питної води підтверджується відповідними рахунками,
виставленими позивачем, а також заявою про розірвання договору від
05.12.2003 р.;
- відмова від виконання взятих на себе зобов'язань щодо
відпущення питної води відповідачем заподіяла позивачу збитки у
вигляді неотриманих доходів, у зв'язку з відмовою приватного
підприємця Цофнас В.Н. від подальшої оренди ангару;
- розмір збитків позивача у період з дати припинення
постачання питної води - 17.09.2003 р. до 24.06.2004 р. - моменту
визнання договору оренди N юр-01-149 від 23.09.92 р. недійсним,
виходячи із розміру орендної плати за договором N 354 від
01.09.2003 р., становить 205 200 грн.
В частині стягнення збитків у вигляді витрат на будівництво
свердловини для води у сумі 98 780 грн. судом відмовлено з огляду
на недоведеність таких витрат.
Позов щодо стягнення збитків у вигляді витрат на будівництво
мереж водопостачання у сумі 78 994 грн. визнаний судом першої
інстанції необґрунтованими, оскільки позивач користувався
зазначеними спорудами протягом тривалого часу і вони є його
власністю, якою він має право розпоряджатися.
Позивачу відмовлено у задоволенні позову в частині
відшкодування моральної шкоди з огляду на недоведеність заподіяння
такої шкоди.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 08.11.2004 р. рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 25.08.2004 р. змінено шляхом
викладення його резолютивної частини у новій редакції. Відповідно
до постанови суду апеляційної інстанції у позові відмовлено
повністю (а.с. 129-130).
Заявлені позовні вимоги визнані судом апеляційної інстанції
необґрунтованими у повному обсязі, оскільки:
- відповідач у період дії договору N 33 від 01.09.2001 р.
належним чином виконував свої обов'язки;
- строк дії вищезазначеного договору закінчився
31.12.2002 р., отже, з 01.01.2003 р. відповідач не мав зобов'язань
щодо відпущення ПФ "Ольвас" питної води.
Таким чином, приймаючи постанову суд апеляційної інстанції
виходив з того, що відсутній склад правопорушення,
відповідальність за яке передбачена ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції,
ПФ "Ольвас" звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду Дніпропетровської області від
25.08.2004 р.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом апеляційної інстанції ст.ст. 4-2, 43, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач у справі - ВАТ "Дніпрополімермаш" у відзиві на
касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
08.11.2004 р. залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
виникнення правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з
підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Як встановлено судами, 23.09.92 р. між Дніпропетровським
дослідним заводом полімерного машинобудування, правонаступником
якого є ВАТ "Дніпрополімермаш", Малим підприємством "Ольвас",
правонаступником якого є Приватна фірма "Ольвас" та
Дніпропетровським інженерним центром "Самара" укладено договір
оренди з правом викупу N ЮР-01-149.
Предметом даного договору є передача у строкове платне
користування 60 м залізничного полотна з відкритою естакадою, яка
з'єднана з станцією "Зустрічна".
Даний договір, у відповідності з ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
був підставою для виникнення у його сторін певних прав та
обов'язків, визначених ним.
Звертаючись з позовом щодо відшкодування збитків та моральної
шкоди, позивач посилався на відмову відповідача від виконання
зобов'язань за цим договором. Зокрема, ПФ "Ольвас" вказувала на
відключення питної води відповідачем без відповідного
попередження.
Між тим, як вірно встановив суд апеляційної інстанції,
оскільки укладений сторонами договір не передбачає обов'язку щодо
постачання питної води, а лише встановлює обов'язок ВАТ
"Дніпрополімермаш" щодо надання дозволу на підключення до систем
питного водопостачання, посилання ПФ "Ольвас" на порушення
відповідачем зобов'язань за цим договором безпідставні.
Так, даний договір, як вбачається із змісту ст. 151 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, не є підставою для виникнення у ВАТ
"Дніпрополімермаш" зобов'язання щодо постачання питної води ПФ
"Ольвас", як помилково вважає остання.
Також, судами встановлено, що 01.09.2001 р. між сторонами у
справі укладено договір N 33. За умовами зазначеного договору, ВАТ
"Дніпополімермаш" взяв на себе зобов'язання щодо відпуску води та
приймання стічних вод ПФ "Ольвас". Строк дії даного договору
сторонами встановлений до 31.12.2001 р. При цьому, відповідно до
п.6 даного договору, він вважається продовженим на наступний рік,
якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не
відмовилась від договору або звернулася з заявою про його
перегляд.
Вважаючи даний договір діючим у 2002 р. та 2003 р., суд
першої інстанції виходив з того, що: відповідачем виставлялись, а
позивачем оплачувались рахунки за надані у цей період послуги з
відпущення води та приймання стічних вод; з заявою про розірвання
вищевказаного договору ВАТ "Дніпрополімермаш" звернулось лише
05.12.2003 р., зазначивши, що договір вважається розірваним з
01.01.2004 р.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи прийняте у справі
рішення, такий висновок суду першої інстанції визнав помилковим,
зазначивши, що продовжити строк дії вищевказаного договору сторони
могли лише шляхом укладення відповідної угоди про зміну строку
його дії.
Однак, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов без
врахування положень норм матеріального права.
Так, за змістом ст. 44 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угоди юридичних
осіб мають укладатись у письмовій формі.
Разом з тим, недотримання письмової форми угоди тягне за
собою її недійсність лише у випадках, прямо передбачених законом
(ст. 45 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Недотримання простої письмової форми, в силу ст. 46 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, позбавляє сторони, у випадку спору посилатись в
підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо
зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди.
Отже, судом першої інстанції, враховуючи положення
вищевказаних норм матеріального права, на підставі письмових
доказів, встановлено факт досягнення сторонами домовленості щодо
продовження строку дії договору, а, отже, і наявність відповідної
угоди між сторонами щодо дії договору у 2002 та 2003 рр.
Під час дії даного договору набрав чинності Закон України
"Про питну воду та питне водопостачання" ( 2918-14 ) (2918-14)
, який
визначає порядок здійснення діяльності, пов'язаної з виробництвом,
транспортуванням та постачанням питної води споживачам.
Враховуючи, що лише дійсний договір є підставою виникнення у
його сторін відповідних прав та обов'язків, визначених ними у
договорі (недійсний договір не породжує у сторін прав та
обов'язків, визначених ними у договорі, а є підставою для
виникнення прав та обов'язків, встановлених законом), суди під час
вирішення спору та перегляді прийнятого судового акта в
апеляційному порядку мали з'ясувати чи є укладений сторонами
договір дійсним, зокрема, таким, що відповідає чинному на момент
його укладення та дії законодавству.
Крім того, відповідно до ст. 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному станом на 17.09.2003 р.) у разі невиконання або
неналежного виконання зобов'язання боржником, він зобов'язаний
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під
збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які
він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування,
заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань,
збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності
складу правопорушення, до якого входять наступні елементи:
протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між
протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення збитків,
заподіяних неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за
умовами договору, предметом доказування у даній справі є
встановлення обставин, які вказують на наявність чи відсутність
складу цивільного правопорушення.
В обґрунтування заявлених у даній справі вимог, позивач
стверджує, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від
виконання зобов'язань за згаданою угодою, припинивши з
17.09.2003 р. постачання питної води, чим заподіяв збитки.
Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції не
з'ясував з яких причин ВАТ "Дніпрополімермаш" відмовився від
виконання зобов'язань за договором. Так, відповідно до листа від
05.12.2003 р. за вих. N 19-К-1934, відповідач вказує на
відсутність технічних можливостей для забезпечення позивача питною
водою.
Суд апеляційної інстанції, зазначене питання не досліджував,
оскільки помилково вважав, що строк дії договору N 33 від
01.09.2001 р. закінчився.
Між тим, відповідно до ст. 209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа,
яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином,
несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або
необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.
Крім того, в силу ч. 2 ст. 211 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, суд,
вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо
кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру
збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням
зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.
При вирішенні спору у даній справі по суті судами не
з'ясовувалось чи вжив позивач заходів і яких саме до зменшення
розміру збитків.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку щодо
обгрунтованості поданого позову та наявності підстав для
покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування
збитків у відповідному розмірі без з'ясування правовідносин
сторін, встановлення їх прав та обов'язків, визначених договором
та встановлених законом, а також встановлення всіх обставин, що
входять до предмету доказування у цій справі.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог:
ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи;
ст. 38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права, які не усунуті
апеляційною інстанцією, призвели до неповного з'ясування обставин
справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав
і обов'язків сторін.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Приватної фірми "Ольвас" задовольнити
частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 08.11.2004 р. та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 25.08.2004 р. у справі N 25/83
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.