ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 11/51-05-1727
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційне подання прокурора Приморського району
міста Одеси
та касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Одеса,
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
07.06.2005
зі справи № 11/51-05-1727
за позовом заступника прокурора Приморського району міста Одеси
в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі –Відділення)
до Українсько-Австрійсько-Німецького спільного підприємства
“Новолог” (далі –Підприємство), м. Одеса,
про стягнення 545 050,08 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Тарасенко В.С.,
прокурора –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Заступник прокурора Приморського району міста Одеси звернувся до
господарського суду Одеської області з позовом в інтересах
держави в особі Відділення про стягнення з Підприємства 545
050,08 грн. штрафних санкцій за нестворення 18 робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2002 році.
Рішенням названого суду від 28.04.2005 (суддя Власова С.Г.)
позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано
невиконанням Підприємством обов’язку зі створення робочих місць
для працевлаштування інвалідів, покладеного на нього Законом
України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875
( 875-12 )).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
07.06.2005 (колегія суддів у складі: Жеков В.І. –головуючий,
судді Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення місцевого суду
скасовано та в позові відмовлено. Постанову апеляційного суду
мотивовано недоведеністю вини підприємства у невиконанні
нормативу з працевлаштування інвалідів.
У касаційному поданні до Вищого господарського суду України
прокурор Приморського району міста Одеси просить постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права, а рішення місцевого суду залишити в силі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати через неправильне застосування норм
матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення
позову.
Підприємство подало відзив на касаційне подання, в якому
зазначило про безпідставність його доводів та просило постанову
апеляційного суду залишити без змін, а подання –без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення касаційного подання і
касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (463 особи) відповідач у 2002 році повинен був
створити 19 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2002 році Підприємство створило одне робоче місце
для працевлаштування інваліда;
- відповідач у 2002 році не інформував центр зайнятості,
управління праці та соціального захисту населення про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися
праця інвалідів і не проводив атестацію робочих місць для
інвалідів, що підтверджується актом від 28.10.2004 № 119”а”
(т.1, а.с. 9);
- Підприємство не інформувало Відділення протягом 2002 року про
створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування
інвалідів, що підтверджується довідкою позивача від 15.12.2004 №
03-1/4065;
- відповідачем не подано доказів щодо атестації робочих місць
для працевлаштування інвалідів у 2002 році;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2002 році (30 280,56 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення вісімнадцяти робочих місць для інвалідів має
становити 545 050,08 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- інваліди безпосередньо до Підприємства для працевлаштування не
зверталися;
- органи, на які покладено обов’язок працевлаштовувати
інвалідів, відповідні пропозиції до відповідача не надсилали;
- позивачем не подано доказів відмови відповідачем у
працевлаштуванні інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР )
проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише
за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про
те, що особливості господарської діяльності Підприємства та
відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на
яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875
( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №
244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за
№ 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”
( z0464-98 ), відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр “14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 №
49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” ( v0049202-02 ),
яку Підприємство мало щорічно подавати до Відділення.
Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив у рішенні
про те, що виконанню відповідними органами обов’язку
працевлаштовувати інвалідів передує вжиття підприємством
необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до
яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вакантних посад для
інвалідів.
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ) та інших.
Разом з тим відповідно до статті 218 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) учасник господарських відносин відповідає за
порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не
доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для
недопущення господарського правопорушення.
Місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи рішення зі
справи, розішлися в оцінці з приводу фактичних обставин справи в
частині наявності вини відповідача в невиконанні нормативу зі
створення робочих місць для інвалідів.
В свою чергу касаційна інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у
рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене попереднім судовим інстанціям належало
з’ясувати причини, з яких органами, визначеними в статті 18
Закону № 875 ( 875-12 ), не направлялися до Підприємства для
працевлаштування інваліди в необхідній кількості, а також
встановити наявність чи відсутність причинного зв’язку між діями
(бездіяльністю) Підприємства та невиконанням ним встановленого
нормативу.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами ці
обставини встановлені та досліджені не були, що унеможливлює на
даний час прийняття касаційною інстанцією рішення про
правильність застосування ними норм матеріального права у
прийнятті рішення по суті даного спору.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційне подання прокурора Приморського району міста Одеси
та касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
07.06.2005 зі справи № 11/51-05-1727 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської
області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б.Львов