ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 10/370
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянув касаційну скаргу Херсонського економічно-правового
інституту, м. Херсон (далі - Інститут), на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 28.01.2005 зі справи N 10/370
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Херсон (далі - відділення Фонду), до
Інституту про стягнення 6515,12 грн. Судове засідання проведено
за участю представників сторін: позивача - не з'явились,
відповідача - Пашинського М.М. За результатами розгляду касаційної
скарги Вищий господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 6515,12 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Херсонської області від
05.11.2004 (суддя Александрова Л.І.) у задоволенні позову
відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю у відповідача
прибутку в 2003 році та неможливістю покладення на Інститут
відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами
необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
28.01.2005 (колегія суддів у складі: суддя Кричмаржевський В.А. -
головуючий, судді Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.) рішення суду
першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті названої
постанови апеляційний суд виходив з встановленого частиною першою
статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) обов'язку
підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж
установлено нормативом, сплачувати штрафні санкції, а також
відсутністю доказів створення та атестування відповідачем робочих
місць для працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Інститут просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та
залишити без змін рішення місцевого господарського суду з даної
справи, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги
зазначається про вжиття відповідачем необхідних заходів для
виконання свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів, а також
про збиткову діяльність Інституту в 2003 році, що виключає
можливість стягнення зі скаржника штрафних санкцій відповідно до
частини третьої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної
скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2003 році середньооблікова чисельність штатних
працівників Інституту становила 119 осіб;
- чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні
працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до
чотиривідсоткового нормативу, у 2003 році становила 5 осіб, у той
час коли у звітному періоді Інститутом було фактично
працевлаштовано лише 4 інваліди;
- середньорічна заробітна плата в Інституті у 2003 році
складала 6515,12 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у
2003 році Інститут не одержав прибутку;
- згідно з листом Дніпровського районного центру зайнятості в
м. Херсоні від 20.10.2004 N 07-11/938 у звітному періоді названим
органом до підприємства відповідача не направлялись інваліди для
працевлаштування.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності встановлюється норматив
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у
розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою
статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Разом з тим відповідно до частин третьої, четвертої статті 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону
( 875-12 ) (875-12)
, звернення стягнення на майно підприємства може бути
здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у
цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах
станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих
штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність
прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у
підприємства облікованого прибутку за звітний період не
допускається звернення стягнення суми нарахованих штрафних санкцій
на його майнові активи та, відповідно, штрафні санкції за
недотримання законодавчо встановленого нормативу забезпечення
працевлаштування інвалідів не сплачуються.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 N 012/03 зі справи N 4292/1-36
( v1-36700-03 ) (v1-36700-03)
, в якій з огляду на частину третю статті 20 Закону
Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування того, чи
був прибуток у конкретного підприємства.
Відтак висновок місцевого господарського суду про те, що
відсутність у звітному періоді прибутку у відповідача виключає
можливість стягнення з останнього штрафних санкцій на підставі
статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, є правильним.
Крім того, статтею 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов'язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Отже, з урахуванням встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи слід погодитися з висновком суду
першої інстанції про відсутність вини відповідача у недотриманні
встановленого Законом ( 875-12 ) (875-12)
чотиривідсоткового нормативу в
зв'язку з ненаправленням уповноваженими органами, зокрема,
районним центром зайнятості, необхідної кількості інвалідів для
працевлаштування.
За таких обставин, на думку Вищого господарського суду
України, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду
підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню
без змін.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Херсонського економічно-правового
інституту задовольнити.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 28.01.2005 зі справи N 10/370 скасувати.
3. Рішення господарського суду Херсонської області від
05.11.2004 зі справи N 10/370 залишити без змін.