ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 10/333
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши у відкритому засіданні матеріали касаційної
скарги державного підприємства Національної атомної
єнергогенеруючої компанії "Енергоатом" в особі відособленого
підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар,
Запорізької області (далі - ДП НАЕК "Енергоатом" в особі
відособленого підрозділу "Запорізька АЕС")
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 07.10.2004
у справі господарського суду Запорізької області N 10/333
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-консалтінгової фірми "Рокада", м. Харків (далі - ТОВ ВКФ
"Рокада")
до ДП НАЕК "Енергоатом" в особі відособленого підрозділу
"Запорізька АЕС"
про стягнення 41 149,35 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Дубков В.М., Дубкова О.В.;
від відповідача - Іванова Н.М.
В С Т А Н О В И Л А:
ТОВ ВКФ "Рокада" звернулося з позовом про стягнення з ДП НАЕК
"Енергоатом" в особі відособленого підрозділу "Запорізька АЕС"
31 287,6 грн. заборгованості по оплаті виконаних робіт за
договором N 826 від 02.09.1999 на створення проектно-пошукової
документації з робочого проекту та 7 186,66 грн. збитків від
інфляції, а також 2 675,09 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
26.11.2003 (суддя Алейнікова Т.Г.) позовні вимоги задоволено
частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 31 287,6 грн.
основного боргу та судові витрати, в іншій частині позову
відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем виконані умови договору
щодо створення проектно-пошукової документації з робочого проекту,
а відповідачем вказані роботи не оплачено; в задоволенні вимог
щодо стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних
відмовлено, оскільки відповідач знаходиться у стадії банкрутства,
в зв'язку з чим під час дії мораторію штрафні санкції не
застосовуються.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
07.10.2004 (судді: Хуторной В.М. - головуючий, Мірошниченко М.В.,
Юхименко О.В.) апеляційну скаргу позивача повернуто без розгляду,
а з урахуванням вимог апеляційної скарги відповідача рішення
змінено шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Постанова мотивована тим, що інфляційні збитки та річні за
своїм характером є платежем за користуванням грошовими коштами, а
відтак їх не можна розцінювати як санкції за неналежне виконання
грошових зобов'язань, тому суд першої інстанції безпідставно
відмовив у задоволенні позову в цій частині, посилаючись на дію
мораторію щодо стягнення штрафних санкцій; апеляційна скарга
позивача була помилково прийнята до провадження, оскільки не
надано належних доказів направлення скарги відповідачу, тому вона
підлягала поверненню на підставі пункту 2 статті 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
ДП НАЕК "Енергоатом" в особі відособленого підрозділу
"Запорізька АЕС" звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду
і вважає її такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та
процесуального права, в зв'язку з чим підлягає скасуванню, з
прийняттям рішення щодо відмови у задоволенні позову, оскільки
договором не встановлені порядок, строки та форма оплати, тому суд
помилково встановив, що зобов'язання по здійсненню оплати за
виконані роботи за договором підлягають задоволенню шляхом
перерахування саме грошових коштів; витрати від інфляції та три
процента річних, нарахування, яких передбачено статтею 625
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за своєю правовою природою
дійсно не є неустойкою, однак є спеціальним видом відповідальності
(санкції) за неналежне виконання грошового зобов'язання, у зв'язку
з чим на їх стягнення розповсюджується дія мораторію.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням (стаття 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судом встановлено, що між виробничо-консалтинговою фірмою
"Рокада" (виконавець-позивач) та ДП НАЕК "Енергоатом" в особі
відособленого підрозділу "Запорізька АЕС" (замовник-відповідач)
02.09.1999 укладено договір N 826 на створення проектно-пошукової
документації з робочого проекту "Дренажні свердловини на
майданчику КНС блоків 5, 6 Запорізької АЕС з подачею дренажної
води до системи кондиціонування СВО СК 1,2".
Сторони узгодили та підписали календарний план робіт, згідно
якого роботи виконуються з грудня 1999 року по грудень 2001 року,
а також у кошторисі та протоколі узгодження договірної ціни
встановили вартість робіт у сумі 31 287,6 грн.
Про виконання робіт в повному обсязі та прийнятті їх
замовником свідчать акти здачі-прийому науково-технічної продукції
за NN 1 та 2, які надіслані відповідачу із супровідним листом за
N 109 від 09.04.2001.
У пункті 3.2 договору N 826 зазначено, що замовник протягом
10 днів з дня отримання акту здачі-приймання робіт повинен був
надіслати виконавцю підписаний екземпляр акту.
Строк оплати у договорі не обумовлений.
Договір N 826 за своєю правового природою є договором на
виконання проектних робіт, він регулюється параграфом 4 глави 61
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Так, статтею 889 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що замовник зобов'язаний сплатити підрядникові
встановлену ціну після завершення усіх робіт.
Право вимоги сплати коштів у позивача виникло після
оформлення актів виконаних робіт.
Акти NN 1 та 2 були складені 01.04.2001, а підписані з боку
виконавця 09.04.2001, а з боку замовника 09.08.2001.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору.
Також, пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, якщо строк виконання боржником обов'язку
не встановлено, кредитор має право вимагати його виконання у
будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у
семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Листи з вимогою сплати боргу направлені відповідачу
07.09.2001 за N 309 та 08.05.2002 за N 177.
На підставі статті 261 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(79 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
по зобов'язаннях, строк
яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг строку
позовної давності починається з дня коли у кредитора виникає право
пред'явити вимоги про виконання обов'язку.
Таким чином, право на подачу позову до суду у позивача
виникло 16.08.2001 (09.08.2001 + 7 днів).
Позивач звернувся із належним позовом 16.06.2004, про що
свідчить поштовий штемпель на конверті, тобто в межах загального
строку позовної давності.
У зв'язку з викладеним, суди обох інстанцій обгрунтовано
дійшли висновку щодо задоволення позову у частині стягнення з
відповідача суми основного боргу.
Крім того, апеляційний господарський суд з дотриманням вимог
законодавства змінив рішення в частині відмови в стягненні індексу
інфляції та річних, оскільки судом першої інстанції неправильно
застосовано норми матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалами господарського
суду м. Києва у справах NN 24/586-6, 23/179, 23/237, 23/367-6 у
відношенні відповідача 21.09.2001, 12.03.2002, 21.05.2002,
11.10.2002 порушено провадження у справах про банкрутство, та
введено мораторій.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.12.2003 порушено
провадження у справі N 43/167 про банкрутство відповідача,
провадження якого триває.
Згідно із статтею 11 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
суддя, прийнявши заяву про порушення справи
банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження
виносить і направляє сторонам та державному органу з питань
банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про
банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду,
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Приписами пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
встановлено, що мораторій на задоволення вимог
кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі
про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф,
пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, мораторієм на задоволення вимог кредиторів - є
зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань
щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін
виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення
заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Отже, мораторій зупиняє виконання грошових зобов'язань,
термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство і
не розповсюджує свою дію на виконання грошових зобов'язань, термін
виконання яких настав після введення мораторію, а також не
припиняє заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання у тому
числі штрафні санкції.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної
інстанції, строк виконання зобов'язання відповідача щодо
здійснення розрахунків настав після введення мораторію у справі
про визнання його банкрутом.
Враховуючи викладене, позивач має право на стягнення з
відповідача пені, 3% річних та суми, на яку збільшилась
заборгованість внаслідок інфляційних процесів.
Зі змісту статті 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
вбачається, що
сплата боргу з урахуванням індексу інфляції, а також сплата трьох
процентів річних обумовлена не неналежним виконанням грошових
зобов'язань, а є за своїм характером платежем за користуванням
грошовими коштами, а відтак їх не можна розцінювати як санкції за
неналежне виконання грошових зобов'язань.
Позивачем правильно зроблено розрахунок інфляції з вересня
2001 року по травень 2003 року в розмірі 7 186,66 грн., та річних
станом на 15.06.2004 у розмірі 2 675,09 грн., тому судова колегія
вважає висновок суду апеляційної інстанції про стягнення
зазначених коштів обгрунтованим.
У зв'язку з викладеним, постанова апеляційного господарського
суду прийнята з додержанням вимог законодавства та підстав для її
скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
07.10.2004 у справі господарського суду Запорізької області
N 10/333 залишити без змін, а касаційну скаргу державного
підприємства Національної атомної єнергогенеруючої компанії
"Енергоатом" в особі відособленого підрозділу "Запорізька атомна
електрична станція" - без задоволення.