ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 8/273-04-738
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Грека Б.М., суддів: Бур'янової С.С.
(доповідача у справі), Костенко Т.Ф., розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу Одеського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського
апеляційного господарського суду 27.12.2004 у справі
N 8/273-04-738 господарського суду Одеської області за позовом
Заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дінекс" про
стягнення 9206,67 грн. за участю представників: від позивача не
з'явилися, були належно повідомлені, відповідача Пасальська О.Е.
(дов. від 21.03.2005), В С Т А Н О В И В:
Заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фірма "Дінекс" про стягнення штрафних санкцій за недотримання в
2003 році встановленого нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.
Рішенням господарського суду Одеської області (суддя
Атанова Т.О.) від 30.11.2004 р., залишеним без змін постановою
Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2004 (колегія
суддів у складі головуючого-суддів Савицького Я.Ф., суддів
Таценко Н.Б., Сидоренко М.В.) в позові відмовлено.
Судові акти мотивовано тим, що оскільки інваліди в потрібній
кількості для працевлаштування на підприємство органами
працевлаштування інвалідів не направлялися, то у відповідача була
відсутня можливість виконати обов'язки, покладені на нього ст. 19
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
. Крім того, відповідач належним чином
повідомляв органи працевлаштування інвалідів про потребу в
працівниках-інвалідах, що підтверджує відсутність вини
підприємства у невиконанні нормативу по працевлаштуванню
інвалідів.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 27.12.2004 р., позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати ухвалені у справі судові акти та ухвалити нове рішення,
яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи вимоги, викладені в
касаційному поданні, прокурор вказує на порушення господарськими
судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема,
скаржник зазначає, що відповідачем не було створено та атестовано
необхідної кількості робочих місць для інвалідів, а судами було
неправильно застосовано ст. ст. 19 та 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було
встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників
відповідача у 2003 році становила 15 чоловік, а кількість робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем
відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
становила 1 місце.
Фактично відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда. Втім,
ним направлялись листи до органів працевлаштування інвалідів з
проханням направити на підприємство інвалідів для
працевлаштування.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ та
організацій, незалежно від форм власності і господарювання,
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих. Відповідно до ч. 1 ст. 20
вищевказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і
організації, незалежно від форми власності і господарювання, де
кількість працюючих інвалідів менше, ніж встановлена нормативом,
передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щорічно сплачують
відповідним відділенням Фонду України соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньомісячної річної заробітної плати на відповідному
підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Пунктом 3 Положення, про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
від 03.05.95 р. "Про
організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів",
передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо
воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляду
охорони праці, організацій інвалідів і введено в дію шляхом
працевлаштування на ньому інвалідів.
Відповідно до п. 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
вживають заходів до створення робочих місць для інвалідів,
інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту
населення і відділення Фонду соціального захисту інвалідів про
створення робочих місць для інвалідів. Пунктом 2 Положення
встановлено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче
місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда
воно може бути використано для його працевлаштування.
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що
підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що підприємство
вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього
Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
обов'язки у тому випадку, коли підприємством
були надані докази або проведення атестації робочого місця для
працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або
докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і
введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості
інвалідів разом із документами, які б підтверджували те, що
підприємство належним чином повідомляло органи працевлаштування
інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування
інвалідів, але цими органами інваліди для працевлаштування не
направлялися.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що у випадку належного повідомлення відповідачем
органів працевлаштування інвалідів про потребу в
працівниках-інвалідах, та ненаправлення таких працівників
згаданими органами працевлаштування, з боку відповідача відсутня
вина у невиконанні вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
А відтак, судові акти є такими, що ухвалені при повному та
об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та при вірному
застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому не
вбачається правових підстав для скасування постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 27.12.2004 та рішення
господарського суду Одеської області від 30.11.2004.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2004 та
рішення господарського суду Одеської області від 30.11.2004 у
справі N 8/273-04-738 залишити без змін.