ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 2/90-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді - Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства
закритого типу "Торговий дім Україна-Тюмень"
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 02.09.2004 року
у справі N 2/90-03 господарського суду Вінницької області
за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Торговий
дім Україна-Тюмень"
до відповідача Управління містобудування та архітектури
Вінницької обласної державної адміністрації
третя особа Акціонерне товариство закритого типу
"Немирівський комбікормовий завод"
про визнання договору недійсним, стягнення 55 756,74 грн.
за участю представників:
АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень" - Управління
містобудування та архітектури Вінницької облдержадміністрації -
Острянко М.М., Сташкевич М.Ф.;
АТЗТ "Немирівський комбікормовий завод" - Вітер В.Б.,
Щєрбата Н.М.,
В С Т А Н О В И Л А:
Акціонерне товариство закритого типу "Торговий дім
Україна-Тюмень" звернулося до господарського суду Вінницької
області з позовом та просило суд:
- зобов'язати відповідача звільнити передане товариству в
оренду приміщення від майна третіх осіб;
- визнати недійсним акт прийому-передачі основних засобів від
19.12.99 р.;
- стягнути з Управління містобудування та архітектури
Вінницької обласної державної адміністрації 55 756,74 грн. в
рахунок повернення сплачених орендних платежів.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,
що не має можливості користуватись, переданим йому відповідно до
укладеного з відповідачем договору N 21 від 16.12.99 р.,
приміщенням, у зв'язку з незадовільним його технічним станом та
наявністю у приміщенні майна третіх осіб (а.с.2-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач
звернувся до суду з заявою, змінив предмет та підстави заявленого
позову. Відповідно до поданої заяви, позивач просить:
- визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
охоронно-орендний договір N 21 від 16.12.99 р., укладений
сторонами;
- стягнути з відповідача 55 756,74 грн. в рахунок повернення
безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів (а.с.104-105).
Вважаючи спірний договір недійсним, позивач посилається на
те, що відповідач не є тим органом, що може бути орендодавцем
державного майна за змістом норм Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від
05.08.2003 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не
заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучене АТЗТ
"Немирівський комбікормовий завод" (а.с.100-101).
Рішенням господарського суду Вінницької області від
09.09.2003 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- визнано недійсним охоронно-орендний договір від 16.12.99 р.
N 21 "Про використання пам'ятки містобудування та архітектури -
комплекс споруд "Електростанція та млин";
- зобов'язано позивача в строк до 01.10.2003 р. передати
відповідачу орендований об'єкт;
- з відповідача на користь позивача в рахунок повернення
коштів, сплачених в якості орендної плати стягнуто 55 756,74 грн.
(а.с.111-117).
Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір не відповідає
чинному законодавству, оскільки об'єкт оренди - Комплекс споруд
"Електростанція та млин" на момент укладення спірного договору мав
статус пам'ятки республіканського значення, у зв'язку з чим
відповідач за змістом ст. 5 Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
не мав повноважень на передачу
зазначеного об'єкта в оренду.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
04.12.2003 р. рішення господарського суду Вінницької області від
09.09.2003 р. скасовано, у позові відмовлено (а.с.177-178).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове
рішення щодо відмови у позові, суд апеляційної інстанції виходив з
того, що об'єкт оренди є пам'яткою містобудування і архітектури та
переданий на баланс відповідачу Вінницькою обласною державною
адміністрацією, у зв'язку з чим відповідач, згідно з нормами
Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток
історії та культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
, який діяв на момент укладення
спірного договору, мав повноваження на передачу його у
користування за погодженням з спеціально уповноваженим органом
охорони пам'яток.
Постановою Вищого господарського суду України від
29.04.2004 р. постанова Житомирського апеляційного господарського
суду від 04.12.2003 р. скасована, а справа передана на новий
розгляд до Житомирського апеляційного господарського суду
(а.с.204-207).
За результатами нового апеляційного перегляду, постановою
Житомирського апеляційного господарського суду від 02.09.2004 р.
рішення господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р.
скасовано, а у позові відмовлено (а.с.239-240).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове
рішення щодо відмови у задоволенні позову, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що заявлені вимоги в частині визнання
спірного договору недійсним не підлягають задоволенню, оскільки:
- договір не суперечить ст. 5 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, т.я. на момент
укладення спірного договору передача у користування пам'яток
історії і культури була врегульована нормами спеціального
законодавства, а саме нормами Закону Української РСР "Про охорону
і використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
;
- відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і
використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
, пам'ятки
історії і культури надаються у користування виконавчими комітетами
обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад
народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженим
органом охорони пам'яток;
- позивачем пропущено строк позовної давності.
Не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 02.09.2004 р., АТЗТ "Торговий дім
Україна-Тюмень" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить його скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р.
У поданій касаційній скарзі АТЗТ "Торговий дім
Україна-Тюмень" посилається на порушення судом апеляційної
інстанції норм процесуального права та неправильне застосування
норм матеріального права.
Так, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції:
- неправильно застосовані норми, що визначають строк позовної
давності, оскільки до вимог про визнання угоди недійсною не можуть
застосовуватись строки позовної давності;
- невірно віднесено об'єкт оренди до комунального майна;
- безпідставно не застосовано ст. 5 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
;
- неправильно застосовані до взаємовідносин сторін норми
Закону Українського РСР "Про охорону і використання пам'яток
історії та культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
, оскільки норм останнього
суперечили Конституції України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як встановлено судами, 16.12.99 р. між сторонами у справі -
Управлінням містобудування та архітектури Вінницької обласної
державної адміністрації та АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень"
укладено охоронно-орендний договір N 21 про використання пам'ятки
містобудування та архітектури.
Даний договір укладено на підставі розпорядження Вінницької
обласної державної адміністрації від 17.11.99 р. N 439 "Про
надання в орендне користування комплексу споруд пам'ятки
архітектури", відповідно до якого визначено надати у орендне
користування пам'ятку архітектури - комплекс споруд
"Електростанція та млин" (електростанція, млин, склад, крупорушка)
в с. Сокілець Немирівського району АТЗТ "Торговий дім
Україна-Тюмень". Пунктом 2 даного розпорядження, укладення такого
договору покладалось на відповідача у даній справі.
Дійсність даного договору є предметом розгляду у даній
справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинній на
момент прийняття рішення судом першої інстанції, звернення з
позовом та виникнення спірних правовідносин), недійсною є та
угода, що не відповідає вимогам закону.
Оспорюючи дійсність вищевказаного договору, позивач посилався
на невідповідність його ст. 5 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідно до цієї норми визначено осіб, що є орендодавцями
щодо майна, яке перебуває у комунальній власності. Зокрема,
орендодавцями відносно майна, яке перебуває у комунальній
власності, є органи місцевого самоврядування.
На момент укладення спірного договору, особливості передачі у
користування майна, яке є пам'яткою та культури, визначались
нормами Закону Української РСР "Про охорону і використання
пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
. При цьому, відповідно
до ст. 6 Закону, до пам'яток історії та культури належать також
пам'ятки архітектури та містобудування.
Відповідно до ст. 21 зазначеного Закону ( 3600-09 ) (3600-09)
, будинки
і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в
користування державним, кооперативним, іншим громадським
підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям
і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст
республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за
погодженням з спеціально уповноваженими державними органами
охорони пам'яток. При цьому, відповідно до ст. 7 Закону,
спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток
історії та культури в Українській РСР є Міністерство культури
Української РСР, Державний комітет Ради Міністрів Української РСР
у справах будівництва, Головне архівне управління при Раді
Міністрів Української РСР та їх органи на місцях, а також інші
державні органи, до компетенції яких законодавством Союзу РСР і
Української РСР віднесено здійснення зазначених функцій.
Об'єкт, який за умовами спірного договору передавався
позивачу в оренду є пам'яткою архітектури і містобудування
місцевого значення. Отже, його передача у користування мала
відбуватись відповідно до норм чинного на той час Закону України
"Про охорону і використання пам'яток історії і культури"
( 3600-09 ) (3600-09)
, що вірно встановив суд апеляційної інстанції, які є
спеціальними по відношенню до норм Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Вінницька обласна державна адміністрація, розпорядженням якої
відповідача уповноважено укласти відповідний договір, є
правонаступником виконавчого комітету відповідної Ради щодо її
зобов'язань, прав та обов'язків, що визначено п. 3 Указом
Президента України від 24.07.95 р. N 640/95 ( 640/95 ) (640/95)
"Про
обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у
містах Києві та Севастополі державні адміністрації".
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції, дійшов
правильного висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог в
частині визнання спірного договору недійсним та похідної від цієї
вимоги - повернення безпідставно отриманих коштів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
02.09.2004 р. у справі N 2/90-03 залишити без змін, а касаційну
скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Торговий дім
Україна-Тюмень"- без задоволення.