Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.

–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського закритого

акціонерного товариства “Нове життя”, с. Бацмани Роменського

району Сумської області (далі –ЗАТ “Нове життя”)

на рішення господарського суду Сумської області від 16.12.2004

зі справи № 3/524-04

за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Сумській

області, м. Суми (далі –Інспекція)

до ЗАТ “Нове життя”

про стягнення 6508,06 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Інспекції –Ракульцевої Н.Г.,

ЗАТ “Нове життя” –Журенка Ю.М.

За результатами розгляду касаційної скарги ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

В С Т А Н О В И В:

Інспекція звернулася з позовом про стягнення з ЗАТ “Нове життя” 6508,06 грн. фінансових санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.12.2004 (суддя Левченко П. І.) позов задоволено. Названий судовий акт мотивовано порушенням відповідачем державної дисципліни цін шляхом реалізації цукру за ціною нижчою, ніж законодавчо встановлена мінімальна, що є підставою для застосування до ЗАТ “Нове життя” заходів майнової відповідальності в порядку статті 9 Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” (758-14) (далі – Закон (758-14) ).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ “Поділля” просить скасувати рішення місцевого господарського суду з даного спору та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про те, що ЗАТ “Нове життя” не здійснює оптову або роздрібну реалізацію цукру, в той час коли поставка цукру контрагентові в рахунок оплати за цукрові буряки не підпадає під поняття операції з оптової та роздрібної торгівлі в розумінні Закону, що виключає можливість застосування до відповідача економічних санкцій відповідно до Закону (758-14) .

У відзиві на касаційну скаргу Інспекція зазначає про необґрунтованість касаційних вимог скаржника та просить залишити оскаржуваний судовий акт без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- за результатами проведеної Інспекцією перевірки додержання ЗАТ “Нове життя” державної дисципліни цін було виявлено факт реалізації відповідачем цукру за накладною від 17.01.2004 № 37 за ціною 2,34 грн. за 1 кг, що є нижчою, ніж законодавчо установлена мінімальна, на загальну суму 3254,03 грн.;

- зазначене правопорушення зафіксовано в акті перевірки від 20.09.2004 № 476;

- за наслідками перевірки Інспекцією було прийнято рішення від 24.09.2004 № 17 про застосування до ЗАТ “Нове життя” економічних санкцій, а саме - вилучення в доход державного бюджету 6508,06 штрафу.

Причиною спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування до відповідача фінансових санкцій за продаж цукру за ціною, яка менша, ніж визначена законодавством мінімальна для реалізації цукру.

Статтею 6 Закону України „Про ціни і ціноутворення” (507-12) передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7 цього Закону (507-12) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі статтею 8 Закону “Про ціни і ціноутворення” (507-12) державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

За статтею 4 названого Закону (507-12) Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Частиною ж першою статті 6 Закону (507-12) визначено, що мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 № 1977 “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” (1977-2002-п) було затверджено мінімальну ціну на цукор, що відповідає вимогам ДСТУ-2316-93, ДСТУ-2213-93, починаючи з 01.09.2003, на рівні 2370 грн. за 1 тонну.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону (507-12) у разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства місцевий господарський суд з урахуванням встановлених ними обставин справи дійшов вірного висновку про правомірність стягнення з ЗАТ “Нове життя” 6508,06 грн. штрафних санкцій за реалізацію цукру за ціною нижчою законодавчо установленої мінімальної ціни, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Доводи скаржника стосовно того, що на товарообмінні операції з цукром дія Закону не поширюється не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України, виходячи з такого.

Відповідно до преамбули Закону цей Закон (507-12) визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.

Пунктом 1.19 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) визначено, що бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Тобто бартер є товарним обміном (міною), а відповідно до статті 715 Цивільного кодексу України (435-15) кожен з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Згідно ж з пунктом 1.31 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно- правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Таким чином, оскільки поняття “оптова та роздрібна торгівля цукром” включає в себе реалізацію продукції за будь-якими угодами, а не лише за договорами купівлі-продажу, передача цукру контрагентові в рахунок оплати за поставлену продукцію є також продажем цукру та має здійснюватись з урахуванням вимог Закону.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Сумської області від 16.12.2004 зі справи № 3/524-04 залишити без змін, а касаційну скаргу сільськогосподарського закритого акціонерного товариства “Нове життя” –без задоволення.