ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2005 Справа N 231/5-03/12
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого
акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство
13068", м. Київ на рішення від 28.10.2004 у справі N 231/5-03/12
господарського суду Київської області за позовом Відкритого
акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство
13068", м. Київ до Закритого акціонерного товариства "Фоззі",
м. Вишневе про стягнення 25336 грн., за участю представників
сторін: від позивача - не з'явилися, від відповідача - не
з'явилися, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від
21.11.2003, яке залишено без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 03.02.2004, задоволено
частково позов Відкритого акціонерного товариства "Київське
автотранспортне підприємство 13068" до Закритого акціонерного
товариства "Фоззі" про стягнення 25336 грн. Стягнуто з Закритого
акціонерного товариства "Фоззі" на користь Відкритого акціонерного
товариства "Київське автотранспортне підприємство 13068"
16336,84 грн. основного боргу, 163,36 грн. державного мита та
76,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. В частині стягнення основного боргу в сумі 986,53 грн. та
3% річних в сумі 197,22 грн. провадження у справі припинено.
В частині стягнення основного боргу в сумі 7815,52 грн., пені в
сумі 1496,62 грн. та 3% річних в сумі 706,42 грн. відмовлено.
Вищий господарський суд України постановою від 14.07.2004
скасував постанову Київського апеляційного господарського суду
України від 03.02.2004 та рішення господарського суду Київської
області від 21.11.2003, а справу передав на новий розгляд до
господарського суду Київської області.
Обґрунтовуючи постанову, касаційна інстанція зазначила, що
суд, не з'ясувавши причин пропуску позивачем строку позовної
давності, дійшов висновку, що порушене право не підлягає захистові
лише тому, що позивачем не заявлено клопотання про відновлення
строку позовної давності, тобто по суті не вирішив це питання.
Крім того, відповідно до ст. 78 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
відмова позивача від позову
викладається в адресованих господарському суду письмових заявах.
Про прийняття відмови позивача від позову суд виносить ухвалу,
якою одночасно припиняє провадження у справі.
До прийняття рішення позивач змінив розмір позовних вимог та
просить стягнути з відповідача 24152,36 грн. суми основного боргу,
1496,62 грн. пені та 3% річних в сумі 706,42 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 28.10.2004
позов задоволено частково. Стягнуто з Закритого акціонерного
товариства "Фоззі" на користь Відкритого акціонерного товариства
"Київське автотранспортне підприємство 13068" 16336,84 грн.
основного боргу, 1093,40 грн. пені, 282,46 грн. суми 3% річних,
163,36 грн. державного мита та 76,08 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні
решти позовних вимог відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 366
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 168 Статуту автомобільного транспорту
Української РСР ( 401-69-п ) (401-69-п)
для позовів автотранспортних
підприємств до вантажовідправника (вантажоодержувача) встановлений
шестимісячний строк позовної давності. Цей строк обчислюється з
дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.
Позивачем, зазначає суд, не виконано вимог ухвали
господарського суду Київської області від 11.10.2004 та не надано
клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності із
зазначенням поважних причин, що призвели до пропуску строку.
Відповідно до ст.ст. 161, 162, 203, 204 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не
допускається. За невиконання чи неналежне виконання боржник
повинен відшкодувати кредитору завдані збитки, сплатити неустойку
(штраф, пеню).
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три
проценти річних з простроченої суми.
Оскаржуючи рішення господарського суду, скаржник просить його
скасувати і постановити нове, яким стягнути з ЗАТ "Фоззі" на
користь ВАТ "Київське АТП 13068" 24152,36 грн. основного боргу,
1496,62 грн. пені та 706,42 грн. 3% річних, посилаючись на те, що
при винесенні рішення господарським судом порушено норми
матеріального права.
Зокрема, зазначає скаржник, ст. 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено застосування скороченого строку позовної давності до
позовів, що випливають з перевезення.
В даному випадку має місце невиконання відповідачем грошового
зобов'язання, яке безпосередньо не пов'язане з перевезенням
вантажів, а тому до цих правовідносин застосовується загальний
строк позовної давності.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Місцевим господарським судом встановлено, між Відкритим
акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство
13068" (Перевізник) та Закритим акціонерним товариством "Фоззі"
(Замовник) 04.12.2001 укладено договір про перевезення вантажів
автомобільним транспортом N 46, згідно умов якого Замовник
доручає, а Перевізник приймає на себе обов'язки по перевезенню
вантажів Замовника в межах України своїм автомобільним
транспортом.
За умовами договору розрахунки з перевізником замовником
здійснюються протягом 3-х банківських днів з моменту одержання
рахунку на підставі оформлених замовником належним чином талонів і
подорожніх листів.
Позивачем, на виконання умов договору, були виставлені на
оплату рахунки, які частково були оплачені.
Заборгованість відповідача за договором N 46 складає
21652,52 грн.
Крім цього, судом також встановлено, що позивачем надавались
послуги по перевезенню вантажів відповідачеві і після закінчення
строку дії договору, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, загальна сума заборгованості складає
24152,36 грн.
Суд відмовив позивачу у стягненні заборгованості за рахунками
N 307 від 23.07.2002 в сумі 1471,12 грн. та N 408 від 04.09.2002 в
сумі 6344,40 грн. у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ст. 366 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст. 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР
( 401-69-п ) (401-69-п)
для позовів автотранспортних підприємств до
вантажовідправника (вантажоодержувача) встановлений шестимісячний
строк позовної давності. Цей строк обчислюється з дня настання
події, що стала підставою для пред'явлення позову.
За таких обставин господарський суд обґрунтовано дійшов
висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності по
стягненню заборгованості за рахунками N 307 від 23.07.2002 та
N 408 від 04.09.2002, оскільки в даному випадку строк позовної
давності починається з дня вручення відповідачу рахунків.
Судом встановлено, що позивач не надав суду клопотання про
відновлення строку позовної давності із зазначенням поважних
причин пропуску цього строку щодо стягнення заборгованості по
вказаних вище рахунках. Вимоги ухвали господарського суду від
11.10.2004 відповідача не виконав, пояснень щодо наявності
поважних причин, що призвели до пропуску строку позовної давності
не надав.
Посилання скаржника на те, що скорочені строки позовної
давності застосовуються до позовів, що випливають з перевезення,
але в даному випадку має місце невиконання відповідачем грошового
зобов'язання, яке не пов'язане з перевезенням вантажів, перевірено
господарським судом та відхилено як необґрунтоване, оскільки
заборгованість по вищевказаних рахунках випливає саме з договору
перевезення вантажів.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення
повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та
надав оцінку як доводам позивача, так і запереченням відповідача.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану господарським судом і обставинам справи,
такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві, і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Київської області від 28.10.2004 у справі
N 231/5-03/12 без змін.