ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2005 Справа N 19/340пд
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу Гірницької МДПІ
на рішення від 15.11.2004
у справі N 19/340пд господарського суду Донецької області
за позовом Гірницької МДПІ
до 1. ТОВ "Грузтранс"
2. ВАТ "Облшляхрембуд"
про визнання недійсним договору N 2/02 від 15.04.2002 та
стягнення 24214 грн.
за участю представників сторін
від позивача: у засідання не прибули
від відповідача 1: у засідання не прибули
від відповідача 2: у засідання не прибули
В С Т А Н О В И В:
Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулася
до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача
ТОВ "Трузтранс" та ВАТ "Облшляхрембуд" в особі Макіївського
підрядного спеціалізованого шляхового ремонтно-будівельного
управління м. Макіївка про визнання недійсним укладеного між
відповідачами договору N 2/02 від 15.04.2002, стягнення з ТОВ
"Грузтранс" на користь ВАТ "Облшляхрембуд" вартість отриманого за
договором в сумі 24214,69 грн. та стягнення з ВАТ "Облшляхрембуд"
на користь державного бюджету вартість отриманого за договором в
сумі 24 214,69 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення
відповідачами вимог п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
при укладанні
спірного договору, відсутність ліцензії, лист N 28 від 23.12.2002,
податкові накладні, рахунки, рахунки реєстри, акт звірки
взаєморозрахунків.
ТОВ "Грузтранс" у відзиві на позовну заяву з позовними
вимогами не погодилося, посилаючись на невідповідність документів,
які підтверджують викладені у позовній заяві факти, та повідомило,
що від сплати податків не ухилялося, а сплатило їх в повному
обсязі, про що свідчать платіжні документи. Постачання
паливно-мастильних матеріалів, як доводило ТОВ "Грузтранс",
здійснювалося за іншим договором.
ВАТ "Облшляхрембуд" у відзиві на позовну заяву також з
позовними вимогами не погодився, посилаючись на те ж обставини.
Рішенням від 15.11.2004 господарського суду Донецької області
(суддя Дучал Н.М.) у задоволені позову відмовлено за відсутністю
правових підстав.
Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, на
думку касатора, дійшов неправильного висновку щодо відсутності у
позові вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання,
що оформлене та витікає з договору, оскільки він вимагає визнання
недійсним договору, який є правочином відповідно до ст. 202
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, а ст. 207 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
не передбачено підстав для визнання
недійсними договорів.
Касатор, посилаючись на п. 11 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, доводить, що
державним податковим інспекціям надані повноваження з подання до
судів позовів до підприємств, установ і організацій та громадян
про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних за такими угодами.
Правовою підставою задоволення позову касатор наводить вимоги
ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою угода
укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства,
визнається недійсною.
Скаржник також посилається на абз. 4 п. 10 Роз'яснень Вищого
арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
,
які роз'яснюють, що в разі відсутності у суб'єкта господарювання
ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності
договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути
визнаний недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
. На даний час Цивільний кодекс УРСР втратив чинність.
За таких обставин спірний договір, як вважає скаржник, слід
визнати недійсним з підстави його укладення з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави та суспільства, відповідно до ст. 207
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, оскільки дана стаття
визначає недійсним господарське зобов'язання, що витікає з
договору.
Таким чином, касатор доводить наявність у нього права
звернутись до суду про визнання договору недійсним, оскільки
тільки ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено визнання
недійсним господарського зобов'язання, а ст. 208 ГК України
передбачені наслідки визнання недійсним господарського
зобов'язання, які відповідають повноваженням податкового органу
передбачених п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
Ухвалою від 09.02.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних
видів підприємницької діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
посадові особи
органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань
ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері
ліцензування несуть відповідальність згідно з законом.
До суб'єктів господарювання за провадження господарської
діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді
штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи
спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення
штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним
законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.
Згідно п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
цей кодекс застосовується до господарських
відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями
відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності
відповідними положеннями Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і
обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання
чинності цими положеннями.
Оскільки обставини, з яких позивач звернувся з позовом
відбулися у 2002 р. і угода про перевезення укладена відповідачами
не суперечила інтересам держави та суспільства, а відсутність
ліцензії на перевезення вантажів тягне відповідальність, визначену
ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів
підприємницької діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, позов про визнання угоди
недійсною не підлягав задоволенню за відсутністю правових підстав
на момент звернення з позовом.
Зважаючи на викладене, касаційна скарга задоволенню не
підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 15.11.2004
у справі N 19/340пд залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.