33/275 Про стягнення 60 550,61 грн. - Текст документа

ВАТ “Квізан” звернулося до суду з позовною заявою до ВАТ “Павлоградвугілля” про стягнення 56 065,38 грн. заборгованості з перерахованої передоплати та 4 485,23 грн. неустойки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2005 р. (суддя Разіна Т.І.) позов задоволено, стягнено з ВАТ “Павлогродвугілля” на користь ВАТ “Квізан” заборгованість по передоплаті в сумі 56 065,38 грн. та штраф в сумі 4 485,23 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2005 р. (судді: Ясир Л.О. –головуючий, Герасименко І.М., Прудникова В.В.) задоволено частково апеляційну скаргу ВАТ “Павлоградвугілля” та скасовано частково рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2005 р., виклавши його резолютивну частину в іншій редакції. Позов задоволено частково та стягнено з ВАТ “Павлоградвугілля” на користь ВАТ “Квізан” заборгованість по передоплаті в сумі 56 065,38 грн.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ВАТ “Павлоградвугілля” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2005 р. і рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2005 р. та прийняти у справі нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами вимог ст. ст. 509, 526 Цивільного кодексу України (435-15) в частині визначення, яке ж зобов’язання за договором мав відповідач та чи порушив він його.

Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до договору купівлі-продажу вугільної продукції № Фл-4/709 ПУ від 02.03.2004 р., який передбачає 100% передоплату продукції, позивачем (покупець) здійснена передоплата за вугілля на суму 980 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та не заперечує відповідач (продавець).

Судами також встановлено, що умовами цього договору передбачено, що поставка товару здійснюється за реквізитами покупця щомісячно протягом строку дії договору залізничним транспортом (п. 4.2), а також щомісяця, не пізніше 28 числа, покупець надає продавцю специфікацію на відвантаження вугілля, з зазначенням всіх необхідних даних для поставки вугільної продукції на наступний місяць (п. 5.1).

Такі специфікації до договору укладені сторонами на березень, квітень, травень, червень та липень 2004 р.

Разом з тим, відповідачем поставлений товар на загальну суму 923 934,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі. Доказів відвантаження відповідної партії вугілля на суму 56 065,38 грн., згідно заявки від 08.07.2004 р. відповідачем не надано.

Під час розгляду справи судами встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки вугільної продукції або повернення передоплати в сумі 56 065,38 грн. (лист від 05.10.2004 р. № 249/1).

Проте відповідач не надав суду ні доказів поставки продукції, ні доказів повернення перерахованих коштів.

Також заборгованість відповідача у сумі 56 065,38 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 01.08.2004 р. Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що на день винесення рішення він може нести відповідальність за порушення зобов’язання з поставки вугільної продукції, а не відповідальності у вигляді сплати грошей, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

В силу ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (435-15) право вибору вимоги поставки оплаченої вугільної продукції за договором чи вимоги щодо повернення суми передоплати належить покупцю.

В даному випадку позивач використав свої право на повернення здійсненої передоплати.

Отже, висновок суду першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення суми передоплати є законним та обґрунтованим.

У зв’язку з тим, що сторони не встановили в договорі положення щодо сплати неустойки продавцем, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у задоволені позову в цій частині.

На підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає чинному законодавству та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

З урахуванням викладеного та керуючись ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд