ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2005 Справа N 7/12/1569
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Славутський руберойдовий
завод"
на постанову від 16.12.2004 р. Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі N 7/12/1569 господарського суду Хмельницької області
за позовом Хмельницького регіонального відділення Української
державної інноваційної компанії
до Відкритого акціонерного товариства "Славутський
руберойдовий завод"
про стягнення 3078651,85 грн.
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства
"Славутський руберойдовий завод"
до Української державної інноваційної компанії в особі
Хмельницького регіонального відділення
про визнання недійсним договору фінансового лізингу в частині
визначення розміру лізингових платежів
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Дзяворук О.М.
- відповідача Гішко В.С.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство "Славутський руберойдовий
завод" (надалі Відповідач), керуючись ст. 107 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі ГПК України),
звертається до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 16.12.2004 р. у справі N 7/12/1569.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від
06.08.2003 р. у справі N 7/12/1569 (надалі Рішення) позовні вимоги
інноваційної компанії (надалі - Позивач) задоволено частково та
постановлено стягнути з Відповідача на користь Позивача
2336240,84 грн. заборгованості, 37087,47 грн. інфляційних витрат,
31997,10 грн. річних та 600000,00 грн. заборгованості по сплаті
лізингових платежів, 11599,32 грн. пені, 1700,00 грн. витрат по
сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
16.12.2004 р. у справі N 7/12/1569 (надалі - Постанова) рішення
залишено без змін, а апеляційна скарг відповідача - без
задоволення.
Позивач вважає Постанову не обґрунтованою та такою, що
підлягає скасуванню внаслідок порушення господарським судом
Хмельницької області та Житомирським апеляційним господарським
судом норм матеріального права України через неповне з'ясування
фактичних обставин справи, що мають істотне значення для вирішення
спору, що призвело до помилкового Рішення та Постанови, які
суперечать нормам ч. 1 ст. 7 Закону України від 16.12.97 р.
N 723/97-ВР ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
"Про лізинг" (надалі "Закон про
лізинг"), якою встановлено істотні умови договору лізингу, ст. 19,
ч. 1 ст. 21 Закону про лізинг, та, відповідно, ст.ст. 48, 153
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 182 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з
наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями,
25.02.1998 р. між Хмельницьким регіональним відділенням Державного
інноваційного фонду, Державним підприємством "Українська
інноваційна фінансово-лізингова компанія" та ВАТ "Славутський
руберойдовий завод" був укладений інноваційний договір за
N 98-046. Предметом договору є реалізація проекту з метою
забезпечення будівельної промисловості вітчизняними високоякісними
матеріалами, м'якої покрівлі та ізоляційними матеріалами,
досягнення економічного та соціального ефекту (а.с. 48-50, т. 1).
Відповідно до умов вказаного договору Хмельницьке регіональне
відділення Державного інноваційного фонду зобов'язалося виділити
державному підприємству "Українська фінансово-лізингова компанія"
на умовах зворотної безвідсоткової позики кошти в розмірі
9530000 грн. (п.п. 1.4, 2.1.1 договору), а останнє, в свою чергу,
за рахунок одержаної позики зобов'язалось провести забезпечення
реалізації проекту шляхом придбання необхідного обладнання та
передачі його від свого імені в користування відповідачу на умовах
фінансового лізингу (п.п. 1.5, 2.2.2 договору).
Відповідач - ВАТ "Славутський руберойдовий завод", згідно
вимог п. 2 договору, прийняв на себе зобов'язання повернути ДП
"Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія" кошти згідно
умов договору лізингу, який є додатком N 5 до інноваційного
договору, - до 31 грудня 2003 року.
14.12.1999 р. між сторонами було укладено Додаткову угоду N 5
до інноваційного договору N 98-046 від 25.02.1998 р., яка є
невід'ємною частиною Договору (а.с. 41).
Відповідно до умов зазначеної угоди, інноваційний договір від
25.02.98 р. доповнено п.п. 2.2.3, 2.3.12-2.3.14.
Пунктом 2.2.3 сторони погодили, що після завершення
матеріально-технічного забезпечення проекту та отримання від
відповідача гарантій повернення інвестицій, відповідачу
перераховуються на спеціальний рахунок залишок коштів Державного
інноваційного фонду для придбання відповідачем сировини та
матеріалів, необхідних для запуску обладнання в експлуатацію.
Згідно п. 2.3.12 інноваційного договору відповідач
зобов'язався повернути ДП "Українська державна інноваційна
фінансово-лізингова компанія" кошти, отримані від неї для
придбання сировини і матеріалів, до 30.12.2002 р. Перерахування
здійснюється щоквартально рівними платежами на протязі періоду з
01.01.2002 р. по 30.12.2002 р.
На виконання умов інноваційного договору Хмельницьке
відділення Державного інноваційного фонду виділило компанії кошти
в сумі 20478000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями,
належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах
справи на а.с. 53-57, том. 1.
На виконання умов п. 2.2.2 інноваційного договору компанія
уклала з відповідачем договір фінансового лізингу від
20.08.1998 р., що є додатком N 5 до інноваційного договору, за
яким придбала та передала ВАТ "Славутський руберойдовий завод"
обладнання на загальну суму 18083149 грн. 63 коп.,
що стверджується актом приймання-передачі обладнання в
користування N 1 від 30.06.2000 р. (а.с. 9-11, 11 а, т. 1).
Договір фінансового лізингу зареєстрований у Державному
інноваційному фонді 18.11.98 р.
Відповідно до умов додаткової угоди N 5 до інноваційного
договору компанія перерахувала залишок коштів в сумі
2336204,84 грн. на рахунок відповідача для закупівлі сировини та
матеріалів, необхідних для запуску обладнання в експлуатацію про
що свідчать належним чином засвідчені копії платіжних доручень,
які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 170-184, т. 1).
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 р.
N 654 ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
"Про утворення державної інноваційної
компанії" та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4
вересня 2000 р. N 342-р ( 342-2000-р ) (342-2000-р)
"Про деякі питання
Української державної інноваційної компанії", Українська державна
інноваційна компанія є правонаступником усіх прав і обов'язків
Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень та
майнових прав і обов'язків за укладеними договорами Державного
підприємства "Українська інноваційна фінансово-лізингова
компанія".
Відповідно до п. 3.3 договору фінансового лізингу, відповідач
лізингоодержувач - зобов'язався своєчасно сплачувати передбачені
договором лізингові платежі. У випадку прострочки їх сплати
передбачена пеня в розмірі 0,5% від належної до сплати суми за
кожен день прострочки.
Додатковою угодою N 3 від 18.08.2000 р. до договору
фінансового лізингу сторони погодили розрахунок лізингової плати
(додаток N 2 до договору), в якому визначили строки і розміри
лізингових платежів (а.с. 15, 16, т. 1).
Відповідно до вимог ст. ст. 161, 162 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання повинні виконуватися
належним чином і у встановлений строк відповідно до умов закону,
договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускається за винятком
випадків, передбачених законом.
Відповідач свої зобов'язання за договором фінансового лізингу
в частині сплати лізингових платежів належним чином не виконав.
Станом на 24.01.2003 р. заборгованість відповідача по сплаті
лізингових платежів перед позивачем склала 600000 грн.
Крім того, відповідач також не виконав своїх зобов'язань за
інноваційним договором в частині повернення коштів, отриманих на
придбання сировини і матеріалів, необхідних для запуску обладнання
в експлуатацію.
Станом на 30.12.2002 р. заборгованість за інноваційним
договором склала 2336204,84 грн.
Статтею 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% відсотки
річних з простроченої суми.
Отже, правомірно нараховані інфляційні в сумі 27450,40 грн.
та 3% річних в сумі 24386,14 грн. за інноваційним договором, а
також 9637,07 грн. інфляційних та 7610,96 грн. 3% річних за
договором фінансового лізингу.
Крім того, відповідно до п. 3.3 договору фінансового лізингу
та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
за несвоєчасне внесення
лізингових платежів нараховано пеню в сумі 1599,32 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого
висновку про необхідність стягнення згаданих вище сум з
відповідача.
Колегія суддів, вважає, що місцевий та апеляційний
господарські суду розглядаючи зустрічний позов, дійшли вірного
висновку про відсутність обставин, з якими закон пов'язує визнання
угод недійсними.
Так, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною
визнається угода, що не відповідає вимогам закону.
Як зазначив апеляційний суд у своїй зустрічній позовній заяві
відповідач не вказав, якому чинному законодавству суперечить зміст
додатку N 2 до договору фінансового лізингу N 6-08/98. Розмір та
строки лізингових платежів, встановлені в додатку N 2 до договору
фінансового лізингу, були погоджені сторонами.
Щодо твердження відповідача про те, що в розрахунок
лізингової плати були включені сплачені податок на прибуток з
курсових різниць по поставленому обладнанню та інші платежі, то
відповідачем неподані докази, які б підтверджували даний факт.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 16 Закону України
"Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
від 16 грудня 1997 р., до складу
лізингових платежів включаються: сума, яка відшкодовує при кожному
платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за
строк, за який вноситься лізинговий платіж; сума, що сплачується
лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання
майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за
отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за
договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований
лізингодавцем, а також інші витрати лізингодавця, передбачені
договором лізингу.
Пунктом 3.6 договору фінансового лізингу сторони передбачили,
що лізингова плата може бути збільшена на суму понесених
лізингодавцем витрат, пов'язаних з придбанням обладнання шляхом
укладення додаткової угоди.
З пункту 4.1 укладеного сторонами договору фінансового
лізингу вбачається, що витрати лізингодавця складаються з витрат
по оплаті вартості обладнання, доставки, страхування при доставці,
мита, митних зборів, податків, сум комісійних та інших витрат при
купівлі валюти, витрат, необхідних для митного оформлення
обладнання, а також інших витрат, пов'язаних з купівлею та
передачею обладнання.
Відповідно до пункту 10.1 договору фінансового лізингу
N 6-08/98 від 20.08.1998 р., у разі збільшення ставок діючих на
момент укладення договору податків, зборів та інших передбачених
чинним законодавством платежів, які мають відношення до обладнання
або до визначення розміру лізингової плати, чи впровадження нових
їх видів, то розмір лізингової плати підлягає перегляду у
10-денний термін, про що сторони укладають додаткову угоду до
цього договору. Також є безпідставними доводи відповідача про те,
що договір фінансового лізингу є неукладеним, оскільки не
визначено умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з
законодавством України, не визначено умови реєстрації об'єкта
лізингу, а також - склад лізингових платежів.
Так, розмір, склад та графік сплати лізингових платежів
визначені сторонами в додатку N 2 від 18.08.2000 р. до договору
лізингу (а.с. 16, т. 1).
Умови перегляду лізингових платежів передбачені пунктами 3.6
та 10.1 договору лізингу.
Пунктом 3.3 договору викупу обладнання N 9-08/98 від
21.08.1998 р., який є додатком N 3 до договору фінансового лізингу
N 6-08/98 від 20.08.1998 р., сторони передбачили, що у випадку
зміни розміру ПДВ, ціна викупу обладнання визначається з
урахуванням нової ставки (а.с. 13-14, т. 1).
Щодо умов реєстрації об'єкта лізингу, то в пункті 6.7
договору фінансового лізингу сторони встановили, що в разі
необхідності державної реєстрації обладнання згідно вимог чинного
законодавства, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок
провести таку реєстрацію у необхідний для цього термін.
Не можливо погодитись з твердженням відповідача про те, що
мало місце прострочення кредитора в зв'язку з неповідомленням
відповідача про правонаступництво позивача, внаслідок чого
відповідач не міг виконати свого зобов'язання.
Так, Українська державна інноваційна компанія була створена
відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від
13.04.2000 р. N 654 ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
"Про утворення Української
державної інноваційної компанії" на базі Державного інноваційного
фонду та його регіональних відділень, що ліквідуються.
Пунктом 2 Постанови ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
встановлено, що Компанія є
правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за
договорами про надання інноваційних позик, Державного
інноваційного фонду та його регіональних відділень.
Державне підприємство "Українська інноваційна
фінансово-лізингова компанія" ліквідоване розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 04.09.2000 р. N 342-р ( 342-2000-р ) (342-2000-р)
. Згідно
цього ж розпорядження (пункт 4), Українська державна інноваційна
компанія є правонаступником майнових прав і обов'язків за
укладеними договорами ліквідованих державних підприємств у тому
числі Державного підприємства "Українська інноваційна
фінансово-лізингова компанія".
Постанова Кабінету Міністрів України N 654 ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
від
13.04.2000 р. була надрукована в Офіційному віснику України N 16
від 05.05.2000 р., а розпорядження Кабінету Міністрів України від
04.09.2000 р. за N 342-р ( 342-2000-р ) (342-2000-р)
- в Офіційному віснику
України N 36 від 22.09.2000 р.
Про те, що позивач є правонаступником Державного підприємства
"Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія",
повідомлялось відповідачу в претензії N 05-482/2 від 20.11.2001 р.
(а.с. 17). Доказом того, що відповідачу було відомо про цей факт,
свідчить його лист на адресу голови Хмельницького регіонального
відділення Української державної інноваційної компанії N 1155 від
19.12.2001 р. (а.с. 18).
Крім того, у згаданій вище претензії відповідачу також
повідомлялось про нові банківські реквізити позивача.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що посилання
відповідача на те, що він не мав змоги виконати зобов'язання за
укладеними угодами з вини позивача, є безпідставними.
Однак, погодитись з таким висновком апеляційного
господарського суду неможливо, оскільки апеляційний суд повинен
був проаналізувати як зміст так і взаємозв'язок Інноваційного
договору N 98-046 від 25.02.1998 р. та Договору фінансового
лізингу, що є його невід'ємною частиною, та з'ясувати, яким чином
та обставина, що спірна операція фінансового лізингу одночасно
підпадає під регулювання як спеціального інноваційного так і
спеціального лізингового законодавства, впливає на необхідність
застосування певних норм спеціального законодавства при визначені
відповідності вищезазначених договорів вимогам закону.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від
02.03.1998 р. N 243 ( 243-98-п ) (243-98-п)
"Про деякі питання Державного
інноваційного фонду" інноваційний проект оформляється відповідно
до вимог Державного інноваційного фонду у вигляді формалізованого
опису і включає техніко-економічне обґрунтування та бізнес-план.
Фінансування інноваційних проектів здійснюється регіональними
відділеннями Державного інноваційного фонду через установи
уповноважених банків шляхом надання позики, фінансової інвестиції,
лізингу або на підставі договору про сумісну діяльність.
Конкретний механізм фінансування інноваційного проекту
визначається Державним інноваційним фондом з метою забезпечення
ефективного використання виділених коштів.
Термін та порядок повернення коштів за конкретним
інноваційним проектом визначаються Державним інноваційним фондом в
установленому порядку і залежать від особливостей інноваційного
проекту, періоду його окупності.
Одночасно, згідно з ст. 21 Закону України "Про лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
у разі якщо договір лізингу передбачає залучення
державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового
договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає
обов'язковій державній реєстрації у встановленому Кабінетом
Міністрів України порядку. Договори, не зареєстровані у
встановленому порядку, визнаються недійсними.
Поза увагою господарських судів пройшов не тільки аналіз
змісту нової редакції розрахунку лізингової плати, але і
з'ясування повноважень сторін, які підписали спірний Додаток N 2
від 18.08.2000 р.
Так, при всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи,
аналізу змісту зобов'язань сторін, що випливають з Додатку N 2 від
18.08.2000 р., повинно передувати з'ясування повноважень сторін на
підписання вищезазначеного спірного додатку.
Однак, як визначив відповідач та свідчать матеріали справи,
зміст рішення господарського суду Хмельницької області від
06.08.2003 р. та зміст постанови Житомирського апеляційного
господарського суду від 16.12.2004 р. у справи N 7/12/1569
вищенаведена обставина не була з'ясована.
Спірний Додаток N 2 від 18.08.2000 р., на відміну від
Попереднього розрахунку лізингової плати від 20.08.98 р. та всіх
інших документів, що входять до структури Інноваційного договору
N 98-046 від 25.02.1998 р., з боку Відповідача був підписаний не
головою правління ВАТ "Славутський руберойдовий завод", як це
передбачається статутом вищезазначеного підприємства, а його
директором - Пинзарем В.М., який ні за статутом підприємства ні за
трудовим контрактом не мав на таке підписання відповідних
повноважень.
Також, вищезазначеними судами не було досліджено ту
обставину, що згідно положень статуту ВАТ "Славутський
руберойдовий завод", всі укладені договори, сума яких на момент їх
укладення перевищує 1 000 000 (один мільйон) доларів США по курсу
Національного Банку України, повинні проходити відповідну
процедуру їх затвердження загальними зборами акціонерів
товариства.
Таким чином, спірний Додаток N 2 від 18.08.2000 р., що
регулює виплату лізингових платежів на суму більш ніж 1 000 000
(один мільйон) доларів США, а саме на 11019420,61 грн., був
підписаний особою без відповідних повноважень та без наступної
процедури затвердження спірного Додатку N 2 від 18.08.2000 р.
загальними зборами акціонерів товариства.
Крім того, ухвалою від 27.10.2004 р. Житомирського
апеляційного господарського суду було призначено розгляд справи
N 7/12/1569 на 16.12.2004 р. колегією судів у складі: головуючого
судді - Зарудяної Л.О., суді: Іоннікова І.А., Веденяпіна О.А., але
всупереч вищезазначеної ухвали справа розглядалася колегією судів
в складі: головуючого судді - Вечірка І.О., судді: Зарудяної Л.О.,
Ляхевич А.А., яка була сформована за дві години до початку
розгляду справи.
Відповідно до п. 10 Роз'яснення президії Вищого арбітражного
суду України від 10.12.1996 р. N 02-5/422 ( v_422800-96 ) (v_422800-96)
"Про
судове рішення" рішення господарського суду може прийматись тільки
тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі
необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або
додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід
починати спочатку, про що головою господарського суду або його
заступником повинна виноситись ухвала.
Порушення вимог п. 10 вищезазначеного Роз'яснення
( v_422800-96 ) (v_422800-96)
призвело до того, що рішення зі справи судом
прийняте нелегітимною колегією судів, двоє з якої, включаючи
головуючого у засіданні, вперше бачили матеріали справи, члени
колегії судів не володіли всіма фактичними обставинами справи.
За таких умов оскаржувані судові рішення не можна вважати
обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам матеріального і
процесуального права, що є підставою для їх скасування.
Враховуючи вимоги ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, оскаржувані рішення та постанова підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого
господарського суду.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які
регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
16.12.2004 та рішення господарського суду Хмельницької області від
06.08.2003 у справі N 7/12/1569 скасувати, а справу передати на
новий розгляд господарському суду Хмельницької області.