ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2005 Справа N 2-23/11101-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 10.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А., суддів: Савенко Г.В., Грейц К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції в
Автономній Республіці Крим на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 30.11.2004 р. у справі
N 2-23/11101-2003 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал" до
Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції в
Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення та спонукання провести коригування особового
рахунку (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача:
не з'явився, відповідача: Чабан О.В., дов. від 08.01.2004 р.),
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"Універсал" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом до Євпаторійської об'єднаної
державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим
(далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 20.05.2003 р. N 0000282602/0 та
спонукання провести коригування особового рахунку.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.10-10.11.2003 р. позовні вимоги задоволено частково: податкове
повідомлення-рішення Інспекції від 20.05.2003 р. N 0000282602/0
було визнано недійсним, в задоволенні іншої частини позовних
вимог - відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 30.11.2004 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін.
Інспекція звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 30.11.2004 р., в якій просить оскаржену
постанову апеляційного суду і рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 21.10-10.11.2003 р. скасувати та
відмовити Товариству в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої
вимоги тим, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно
застосували пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого податкова
накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань
продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної
надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт,
послуг).
Згідно доводів Інспекції, викладених у касаційній скарзі, той
факт, що у Товариства на момент проведення позапланової податкової
перевірки був відсутній оригінал податкової накладної, який
підтверджував би нарахування (сплату) податку на додану вартість
на загальну суму 88022,40 грн., свідчить про те, що Товариство
необґрунтовано включило до складу податкового кредиту за квітень
2003 р. зазначену суму.
Товариство відзив на касаційну скаргу в порядку ст. 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надіслало, що не перешкоджає перегляду
постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від
30.11.2004 р. N 2-23/11101-2003, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги,
перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції
не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні
спору встановлено, що Товариство, одержавши у квітні 2003 р. від
ППП "Югрыбпоиск" податкову накладну N 723/2002 від 29.12.2002 р.,
включило на її підставі до складу податкового кредиту за квітень
2003 р. суму у розмірі 88022,40 грн., заповнивши відповідним чином
податкову декларацію з податку на додану вартість та подавши її до
Інспекції 20.05.2003 р.
20.05.2003 р. інспекцією було проведено позапланову тематичну
перевірку щодо дотримання Товариством вимог Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за період з
01.04.2003 р. по 30.04.2003 р. та за її результатами складено акт
N 61/26-20 від 20.05.2003 р., у якому відображено порушення,
виявлене у ході перевірки, а саме - порушення пп. 7.4.5 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки на
підтвердження податкового кредиту за квітень 2003 р. на суму
88022,40 грн. Товариством було надано факсову копію, а не оригінал
податкової накладної N 723/2002 від 29.12.2002 р.
На підставі вказаного акта Інспекцією було прийнято податкове
повідомлення-рішення про застосування до Товариства фінансових
санкцій у розмірі 96824,64 грн., у тому числі 88022,40 грн. -
основний платіж та 8802,24 грн. - штрафні санкції, яке є предметом
даного спору.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт
(послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування
коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на
момент перевірки платника податку податковим органом суми податку,
попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються
непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник
податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму податкового
кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Колегія суддів Вищого господарського суду України відмічає ту
обставину, що Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачає відповідальність платника податку за
непідтвердження на момент його перевірки податковим органом суми
податку на додану вартість, попередньо включеної до складу
податкового кредиту, лише у вигляді фінансових санкцій,
нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену
зазначеними у пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону документами,
а не у вигляді сум податку на додану вартість, включених до складу
податкового кредиту та не підтверджених зазначеними у пп. 7.4.5
п. 7.4 ст. 7 цього Закону документами.
Тобто про донарахування самого податкового зобов'язання у
вигляді сум податку на додану вартість, включених до складу
податкового кредиту, за наявності податкової накладної, яка була
відсутня тільки на момент перевірки, а не взагалі, в Законі
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не йдеться.
Натомість Інспекцією в оспорюваному податковому
повідомленні-рішенні це не враховано та окрім фінансових санкцій,
нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену на момент
перевірки податковою накладною, передбачено сплату всієї суми
податку на додану вартість, попередньо включеної до складу
відповідного податкового кредиту.
Судами попередніх судових інстанцій дана правильна юридична
оцінка копіям податкової накладної N 723/2002 від 29.12.2002 р.,
що містяться в матеріалах справи, по господарській операції, за
якою оспорюваним податковим повідомленням-рішенням Товариству
донараховано податок на додану вартість в сумі 88022,40 грн. та
штрафні санкції в сумі 8802,24 грн., і правильно застосовано
пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Що ж стосується доводів Інспекції щодо неприйняття до уваги
господарськими судами попередніх інстанцій пп. 2 п. 15 ст. 4
Декрету Кабінетів Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
та постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення розміру
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу"
( 411-2002-п ) (411-2002-п)
, відповідно до яких податкові інспекції звільнені
від витрат з оплати державного мита та витрат з оплати
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, колегія
суддів Вищого господарського суду України відмічає, що у
зазначених вище правових актах йдеться про звільнення від сплати
вказаних сум лише у випадках звернення податкових інспекцій до
господарського суду з позовними заявами, а не у випадках розподілу
відповідних сум згідно з вимогами частини четвертої ст. 49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у якій вказано, що стороні, на користь якої
відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок
другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від
сплати державного мита.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 30.11.2004 р. ґрунтується на всебічному,
повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають
значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків суду, у зв'язку з чим підстав для її скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної
податкової інспекції в Автономній Республіці Крим від
23.12.2004 р. N 14226/10/10-0 на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 30.11.2004 р. у справі
N 2-23/11101-2003 залишити без задоволення, а зазначену
постанову - без змін.