ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 40/409-44/327
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е., суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за
участю представників: позивача - Менюк С.А., відповідачів -
Федорова Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ЗАТ "Українська міжнародна фондова біржа"
(надалі - ЗАТ "УМФБ") на постанову від 07.12.2004 Київського
апеляційного господарського суду у справі N 40/409-44/327 за
позовом ВАТ "Готельно-діловий комплекс "Слов'янський" до: 1. ЗАТ
"УМФБ", 2. Фонду державного майна України, 3. ЗАТ "Полікомбанк"
про визнання недійсними результатів торгів та про визнання
недійсним біржового контракту в частині стягнення 590772,87 грн.
гарантійного внеску, у зв'язку з хворобою судді-доповідача розгляд
касаційної скарги відкладався з 01.03.2005 до 15.03.2005, про що
сторони повідомлено телеграмами, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.10.2004 (суддя
Коротун О.М.) в порядку застосування наслідків, передбачених ч. 2
ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції від 18.07.63 р.,
постановлено стягнути з ФДМ України (продавця) на користь ЗАТ
"Полікомбанк" (покупця) 531695,55 грн. гарантійного внеску,
отриманих другим відповідачем за умовами біржового контракту від
15.08.2003 N 12/632; ЗК-4/1, який визнано недійсним за рішенням
цього ж суду від 16.09.2003.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
07.12.2004 (судді: Коробенко Г.П., Полянський А.Г.,
Андрієнко В.В.) рішення залишено без змін з тих же підстав.
ЗАТ "Українська міжнародна фондова біржа" у поданій
касаційній скарзі просить рішення змінити, визначивши, що з Фонду
державного майна України підлягає стягненню 590772,82 грн. після
отримання Фондом коштів від повторного продажу 97015 шт. акцій ВАТ
"ЧеЗаРа", посилаючись на отримання другим відповідачем всієї суми
гарантійного внеску від біржі, яка повернула ФДМ України
59077 грн. 27 коп. після визнання недійсним біржового контракту та
після підписання відповідного акта. Окрім того, скаржник
посилається на порушення судом абзацу 3 п. 133 Закону України "Про
Державну програму приватизації на 2000-2002 рр." ( 1723-14 ) (1723-14)
шляхом незазначення в рішенні про повернення покупцеві коштів,
сплачених за об'єкт приватизації, з коштів позабюджетного
Державного фонду приватизації, отриманих від повторного продажу
цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та
апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга -
відхиленню з наступних підстав.
Застосовуючи наслідки недійсності біржового контракту від
15.08.2003, передбачені ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в
редакції від 18.07.63 р., суд першої інстанції виходив з обов'язку
Фонду державного майна України (продавця) повернути
ЗАТ "Полікомбанк" (покупцю) суму фактично отриманого продавцем
гарантійного внеску (531695,55 грн.), перерахування якого біржею
на розрахунковий рахунок другого відповідача підтверджується
платіжним дорученням від 29.08.2003 N 184, яке надіслано ВАТ
"Перший інвестиційний банк" на виконання ухвали господарського
суду м. Києва від 20.09.2004. Водночас судом встановлено обставини
вирахування (вилучення) першим відповідачем із загальної суми
гарантійного внеску (590772,82 грн.) комісійної винагороди біржі в
розмірі 59077,27 грн. Отже, судом зафіксовано факт перерахування
біржею другому відповідачу станом на 29.08.2003 гарантійного
внеску покупця (позивача) в неповному обсязі (за винятком
комісійної винагороди в сумі 59077,27 грн.), що не спростовано
скаржником.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції
від 18.07.63 р., чинній на дату визнання недійсним біржового
контракту від 15.08.2003 (рішення господарського суду м. Києва від
16.09.2003), по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана
повернути другій стороні все одержане за угодою, а при
неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його
вартість в грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не
передбачені законом.
В зв'язку з наведеним колегія відхиляє твердження скаржника
про фактичне отримання Фондом державного майна України всієї суми
гарантійного внеску від біржі після визнання недійсним біржового
контракту та підписання відповідного акта, оскільки згідно
імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду, вирішувати питання про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково
перевіряти наявні у справі докази.
Окрім того, порушені скаржником питання з цього приводу
можуть бути предметом іншого позовного провадження за участю біржі
та ФДМ України, оскільки судом першої інстанції встановлено
відсутність пред'явлення ЗАТ "Полікомбанк" позову до біржі про
стягнення 59077,27 грн., отриманих біржею в якості комісійної
винагороди за контрактом від 15.08.2003, який визнано недійсним у
судовому порядку. Не заслуговують на увагу також твердження
першого відповідача про необхідність зміни рішення шляхом
зазначення в рішенні про повернення покупцеві (позивачу) коштів,
сплачених за об'єкт приватизації, з коштів позабюджетного
Державного фонду приватизації, отриманих від повторного продажу
цього об'єкта у порядку, встановленому ФДМ України, оскільки абзац
3 п. 133 Державної програми приватизації на 2002-2004 рр.
( 1723-14 ) (1723-14)
встановлює інший механізм виконання судових рішень на
відміну від встановленого Законом України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
. Однак на підставі ч. 2 ст. 4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наведений пункт Державної програми приватизації не підлягає
застосуванню до спірних правовідносин як такий, що не відповідає
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст. 115
Господарського процесуального кодексу України, згідно яких рішення
господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на
всій території України і виконуються у порядку, встановленому
Законом України "Про виконавче провадження". Застосування
реституції шляхом повернення сторонами недійсної угоди одна одній
всього одержаного ними за угодою повинно оформлюватися рішенням
господарського суду.
При цьому чинне процесуальне законодавство та Закон України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
не передбачають можливості
зупинення стягнення коштів в порядку реституції на невизначений
термін чи під відкладальною умовою (до повторного продажу об'єкта
приватизації), щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Стаття 83
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
надає
господарському суду право відстрочити виконання рішення, проте в
такому разі в резолютивній частині рішення вказується конкретний
строк сплати грошових сум (абзац 2 ч. 2 ст. 84 цього Кодексу).
Разом з тим з матеріалів справи не вбачається надходження до суду
заяв від сторін про відстрочку виконання рішення у даній справі у
порядку, передбаченому ст. 121 Господарського процесуального
кодексу України. Що стосується тверджень скаржника про
необхідність повернення позивачу коштів на підставі рішення суду
про їх стягнення з позабюджетного державного фонду приватизації,
то такі твердження не можуть бути прийняті до уваги, оскільки
судом першої інстанції в резолютивній частині рішення правомірно
не вказано про стягнення суми боргу з певного рахунка
(позабюджетного чи будь-якого іншого рахунка) ФДМ України як
боржника, оскільки вирішення цих питань відноситься до компетенції
органів державної виконавчої служби.
Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції, приймаючи
рішення про застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 48
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції від 18.07.63 р., до біржового
контракту від 15.08.2003, який визнано недійсним 16.09.2003,
правильно застосував матеріальне та процесуальне право, а тому
підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9 - 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 18.10.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.12.2004 у справі N 40/409-44/327 залишити без змін, а касаційну
скаргу ЗАТ "Українська міжнародна фондова біржа" - без
задоволення.