ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 33/235
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників сторін:
позивача - Драчов Р.М., Кулик А.О.,
відповідачів - Ярмола О.В., Ковальчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
на постанову від 22.12.04 Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 33/235
за позовом ТОВ "Експортно-імпортний професіонал"
до 1. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
2. Відділення державного казначейства у Шевченківському
районі м. Києва
про стягнення 18188841 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ та
визнання недійсними розпоряджень першого відповідача від
20.12.2002 N 129/26 та N 130/26
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.09.2004 (судді:
Хрипун О.О., Морозов С.М., Усатенко І.В.) позов задоволено
повністю - на підставі ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
постановлено стягнути з Державного бюджету
України 18188841 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ та визнано
недійсними оспорювані розпорядження про зменшення позивачу сум
бюджетного відшкодування з ПДВ на 18189000 грн. Рішення мотивоване
тими обставинами, що у позивача відсутні підстави для визначення
повного обсягу заявленого відшкодування ПДВ як експортного з
врахуванням фактів застосування вексельної форми оплати придбаних
позивачем товарів згідно умов договору купівлі-продажу від
04.10.2001 N 4/10-2001 у сумі 18189000 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2004 (судді: Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малетич М.М.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в поданій касаційній
скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове
рішення, яким в позові відмовити, оскільки вважає, що суд,
встановлюючи факт відсутності підстав у позивача для експортного
бюджетного відшкодування, виходить за межі своїх повноважень та в
порушення ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначає, що викладені правовідносини підлягають
врегулюванню відповідно до ст. 7 цього закону, яка визначає
загальні положення щодо бюджетного відшкодування ПДВ. Скаржник
також вказує на те, що позивач відповідно до вимог ст. 8 Закону
України "Про податок на додану вартість" визначив вид бюджетного
відшкодування, подавши до ДПІ розрахунок експортного
відшкодування.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки
судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані
рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд виходив з того,
що оплата придбаних позивачем товарів згідно договору
купівлі-продажу від 04.10.2001 N 4/10-2001 у сумі 18189000 грн.
була здійснена у вексельній формі, а тому у позивача відсутні
підстави для визначення повного обсягу заявленого до відшкодування
ПДВ як експортного, та, як наслідок, спірні правовідносини
підлягають врегулюванню відповідно до ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка визначає загальні
положення щодо бюджетного відшкодування ПДВ.
Однак, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті
обставини, що позивачем пред'явлено позов про стягнення бюджетної
заборгованості з ПДВ по експортному відшкодуванню за жовтень
2001 року та січень 2002 року ПДВ та надано розрахунки такого
відшкодування, як того вимагає ст. 8 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. З матеріалів справи не вбачається зміна позивачем
предмету та підстав позову до прийняття рішення, а в доповненні до
позовної заяви (а.с. 88-93, том. 1) наведено додаткове
обгрунтування вимог про відшкодування ПДВ по здійсненим позивачем
експортним операціям. Проте, зміст оскаржуваного рішення свідчить
про те, що суд фактично розглянув вимоги про відшкодування
від'ємної різниці ПДВ по господарських операціях позивача,
проведених в межах митної території України та на виконання угод з
резидентами, внаслідок чого безпідставно вийшов за межі позовних
вимог. Чинне податкове законодавство розмежовує підстави та умови
експортного відшкодування ПДВ та відшкодування від'ємної різниці
ПДВ по операціях між господарюючими суб'єктами України. Зокрема,
підстави експортного відшкодування ПДВ з бюджету чітко
врегульовано ст. 8 Закону України "Про ПДВ", якою встановлено
обов'язковість підтвердження відповідних вимог платника податку
розрахунком експортного відшкодування, вантажними митними
деклараціями, які засвідчують факт перетину митного кордону
України, копіями завірених банком платіжних доручень та
податковими деклараціями за звітний період. Проте, судом не
досліджувалися та не оцінювалися наведені докази в їх сукупності,
що є підставою для нового розгляду справи у зв'язку з неповним
з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для правильного
вирішення спору.
З огляду на це касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої інстанції при новому розгляді
справи ретельно перевірити доводи скаржника щодо відсутності
підтвердження вимог позивача належними доказами, для чого слід
витребувати у сторін та в разі необхідності і від інших
підприємств, установ, організацій оригінали податкових накладних,
платіжних доручень та вантажних митних декларацій, надати їм
належну правову оцінку і, як наслідок, визначитись щодо
обгрунтованості чи необгрунтованості позовних вимог.
Окрім того, судами не взято до уваги те, що відповідно до
п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає
поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною
сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Задовольняючи позовні вимоги, суди не звернули уваги на те,
що з огляду на застосування позивачем вексельної форми розрахунків
сума ПДВ продавцям при придбанні товару позивачем не сплачена, як
і вартість товарів, отже, не було факту надмірної сплати податку,
а тому не існувало бюджетної заборгованості перед позивачем.
За змістом Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, право на відшкодування
виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого
факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який
платником не оплачений.
До такого висновку слід прийти, застосовуючи аналогію закону
та виходячи з системного аналізу Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема,
абзацу 3 п. 4.8 ст. 4, де передбачено, що векселі отримані, але не
оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником
податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового
кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по
яких такі векселі використовуються.
Такий висновок узгоджується з визначенням "платник податку",
яке вжите в п. 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за яким, зокрема, це особа, яка згідно з цим
Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету
податку, що сплачується покупцем. Оскільки, в даному випадку,
продавцем податок з позивача не утриманий, то у останнього
відсутнє право вимагати бюджетного відшкодування.
Наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд
України при перегляді в касаційному порядку справ даної категорії,
які виникають з податкових відносин (постанова від 11.02.2003 у
справі N А7409/1-03 ( v1-03700-03 ) (v1-03700-03)
).
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції в супереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 16.09.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2004 у справі N 33/235 скасувати з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду м. Києва.