ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 23/239
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за
участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - не
з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Акціонерного банку "Металург" на постанову від 25.11.2004
Запорізького апеляційного господарського суду у справі N 23/239 за
позовом ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя до АБ "Металург" про
спонукання здійснити списання коштів, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
04.10.2004 (суддя Садовий І.В.) позов задоволено частково -
зобов'язано АБ "Металург" прийняти до виконання платіжну вимогу
про стягнення з ПФ "Тувакс" 27 грн. комунального податку, а
позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за порушення
строків зарахування податків, зборів до бюджетів залишено без
розгляду.
Рішення мотивоване тими обставинами, що згідно з п. 10.1.1
ст. 10 та п. п. 19.3.1-19.3.3 ст. 19 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(надалі - Закон N 2181)
податкові органи наділені усіма необхідними та достатніми
повноваженнями для здійснення заходів щодо самостійного
примусового стягнення активів платників податків, в т.ч.
безготівкових коштів на їх рахунках у банках, за наявності
узгодженого податкового зобов'язання (податкового боргу).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
25.11.2004 (судді: Хуторной В.М., Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
АБ "Металург" у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
оскільки вважає, що згідно зі ст.ст. 1, 20 Закону України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
примусове списання коштів з рахунків платників податків ініціюють
стягувачі виключно на підставі виконавчих документів, виданих
судами, а рішення ДПІ про стягнення податкового боргу шляхом
направлення платіжної вимоги не включені до переліку виконавчих
документів. За таких обставин стягнення коштів з рахунку клієнта
банку шляхом направлення податковою інспекцією платіжних вимог не
допускається.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та
апеляційної інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та
постанова - скасуванню в частині задоволення позову про спонукання
відповідача здійснити списання коштів з рахунку ПФ "Тувакс" за
платіжною вимогою позивача з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання банку прийняти
для виконання платіжну вимогу ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя N 183 від 27.05.2004 про стягнення з ПФ "Тувакс"
(клієнта АБ "Металург") 27 грн. комунального податку, суд першої
інстанції виходив з приписів п. 19.6 ст. 19 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, з врахуванням яких цей Закон має пріоритет стосовно
визначення податкових органів органами стягнення щодо податкового
боргу, в зв'язку з чим наділяє позивача усіма достатніми
повноваженнями для здійснення заходів щодо самостійного
примусового стягнення активів платників податків, в тому числі
належних їм безготівкових коштів на банківських рахунках, за
наявності узгодженої суми податкового зобов'язання (податкового
боргу), а відомча Інструкція НБУ N 22 ( z0377-04 ) (z0377-04)
від 21.01.2004
не може суперечити відповідним нормам вказаного Закону.
Залишаючи без змін первісне рішення, апеляційний
господарський суд додатково зазначив про те, що пунктом 10.1.1
ст. 10 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено здійснення стягнення
безготівкових коштів шляхом надіслання банку, обслуговуючому
платника податків, платіжних вимог на суму податкового боргу,
тобто самим Законом визначено спеціальний порядок звернення
стягнення на активи платника податків за узгодженими податковими
зобов'язаннями.
Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій не
можна погодитися з огляду на таке.
Стаття 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює, що
ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право
приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів
права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з
мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку,
встановлених законом, та за умови попереднього і повного
відшкодування їх вартості.
Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку,
визначаються активами платника податків, що належать юридичній чи
фізичній особі на праві власності або повного господарського
відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт
права власності.
Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
порядок
відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним
банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його
функціонування передбачаються в договорі, що укладається між
банком і його клієнтом - власником рахунка.
Таким чином, відносини між клієнтом та банком є
цивільно-правовими.
Правовідносини між клієнтом та державною податковою
інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим
законодавством, яке зобов'язує клієнта сплачувати податки, а
державну податкову інспекцію правом перевіряти правильність їх
сплати та застосовувати санкції при виявленні порушень виконання
таких зобов'язань.
Виходячи з викладеного, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при розгляді
спору щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме
прийняти і виконати платіжні вимоги на списання з рахунку клієнта
банку податкового боргу, слід застосувати нормативні акти, що
регулюють права і обов'язки сторін стосовно відкриття банківських
рахунків та порядок здійснення руху коштів по них.
Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
примусове списання грошей - це списання грошей, що здійснюється
стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом
виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1.40 вищевказаної статті ( 2346-14 ) (2346-14)
стягувачем є особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з
рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених
законом.
Пунктом 20.1 статті 20 цього ж Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
визначено,
що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у
разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при
договірному списанні та в інших випадках, передбачених
законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно
на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках,
передбачених законом.
Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, який відповідно до
його преамбули визначає умови і порядок виконання рішень судів та
інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають
примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному
порядку. Цей перелік є вичерпним і рішення державної податкової
інспекції про стягнення податкового боргу шляхом направлення
платіжної вимоги в цьому переліку, як таке, що підлягає
примусовому виконанню, відсутнє.
Окрім того, згідно із частиною 2 пункту 22.2 статті 22 Закону
Україні "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
платіжна вимога застосовується у випадках, коли
ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному
списанні, отримувач.
За таких обставин стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом
направлення податковою інспекцією платіжних вимог допускається
лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який
укладається між банком та клієнток при відкритті рахунку.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
невірного висновку про те, що позивач мав право ініціювати
примусове списання коштів з рахунків платників податків,
відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, позаяк вказаний Закон є спеціальним законом
з питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
оскільки на підставі цього Закону не виникають відносини
підпорядкування між банком та органом державної податкової служби
щодо клієнта банку.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд
України при перегляді у касаційному порядку рішень у справах даної
категорії за участю органів державної податкової служби та
банківських установ (постанова 05.10.2004 у справі N 11/234).
Виходячи з вищенаведеного оскаржувані рішення та постанова
підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про
спонукання відповідача здійснити списання коштів з рахунку ПФ
"Тувакс" за платіжною вимогою ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя N 183 від 27.05.2004 з прийняттям нового рішення про
відмову в позові в цій частині.
Разом з тим колегія визнає правомірним залишення судом без
розгляду позову в частині вимог про стягнення пені з мотивів
невиконання позивачем вимог ухвали від 02.07.2004 щодо надання
розрахунку зазначеної пені (п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
), оскільки в позовній
заяві не визначався розмір пені, заявленої позивачем до стягнення.
Тим більше, що касаційна скарга не містить жодних заперечень з
цього приводу.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу АБ "Металург" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від
04.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 25.11.2004 у справі N 23/239 скасувати в частині
задоволення позовних вимог про зобов'язання АБ "Металург" прийняти
для виконання платіжну вимогу ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя N 183 від 27.05.2004 про стягнення з ПФ "Тувакс"
27 грн. комунального податку.
Відмовити ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя у задоволенні
позовних вимог про зобов'язання АБ "Металург" прийняти для
виконання платіжну вимогу позивача N 183 від 27.05.2004 про
стягнення з ПФ "Тувакс" 27 грн. комунального податку.
2. В решті рішення та постанову залишити без змін.
3. Стягнути з позивача на користь відповідача 42 грн. 50 коп.
витрат по держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку
касації.
Наказ доручити видати господарському суду Запорізької
області.