ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 17/278
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого у засіданні (доповідач), Панченко Н.П.,
Плахотнюк С.О.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "ОІЛЛ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.11.2004 р.
у справі N 17/278 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛЛ"
до Державного підприємства матеріально-технічного
забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
про розірвання договорів уступки вимоги та повернення
грошових коштів
Касаційну скаргу за участю представників сторін:
від позивача - Волинський О.В. (дов. від 23.12.2004 р.);
від відповідача - Губанкова Ю.М. (дов. від 27.12.2004 р.
N ЦХП - 5539)
В С Т А Н О В И В:
В травні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю
"ОІЛЛ" пред'явило в суді позов до Державного підприємства
матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту
України "Укрзалізничпостач" про розірвання договорів уступки вимог
N ЦХП-11-01302-14 від 26.06.02 р. та N ЦХП-11-01302-15 від
30.07.02 р. та повернення грошових коштів у сумі
1486521,00 гривень.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.09 2004 р.
(суддя Кролевець О.А.) позов був задоволений.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з
обґрунтованості вимог позивача та невиконанням умов договору
відповідачем.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.11.2004 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Карась О.В.)
рішення господарського суду скасовано і прийнято нове рішення,
яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення господарського суду і відмовляючи у
задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того,
що відповідачем виконані умови договорів уступки вимог
N ЦХП-11-01302-14 від 26.06.02 р. та N ЦХП-11-01302-15 від
30.07.02 р.
В касаційній скарзі та в доповненні до неї товариство з
обмеженою відповідальністю "ОІЛЛ", просить постанову апеляційного
господарського суду скасувати та залишити без змін рішення
господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального
та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
повноту встановлених судом обставин та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи між ТОВ
"ОІЛЛ" та ДП МТЗЗТУ "Укрзалізничпостач" було укладено договори
уступки вимог N ЦХП-11-01302-14 від 26.06.02 р. та
N ЦХП-11-01302-15 від 30.07.02 р.
Згідно зі статтею 198 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
(N 1540-06 від
18.07.63 р.) кредитор, який уступив вимогу іншій особі,
зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги.
Відповідно до п. 4 Договорів уступки вимог від 26.06.02 р. та
від 30.07.02 р. Відповідач мав передати копії документів, вказані
в п. 3 Договору, а саме - лише акт звірки N б/н від 01.10.2001 р.
Згідно ст. 153 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
(N 1540-06 від 18.07.63 р.)
договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду. Згідно ст. 198 ЦК України
(N 1540-06 від 18.07.63 р.) кредитор, який уступив вимогу іншій
особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право
вимоги.
Так як п.п. 3 та 4 Договорів передбачена передача лише акту
звірки N б/н від 01.10.2001 р., який не підтверджує та не свідчить
про право вимоги, то договори уступки вимог від 26.06.02 р. та від
30.07.02 р. не відповідають вимогам закону, як і було вірно
встановлено господарським судом м. Києва, тому є недійсними.
Матеріали справи не підтверджують, що Відповідачем взагалі
передавались якісь документи щодо договору на надання послуг,
зв'язаних з організацією перевезення залізорудної сировини N 536а
від 30.12.1998 р. і факт передачі таких документів Відповідач
довести не може, ніяких письмових підтверджень такої передачі не
існує.
Таким чином, Позивач не мав законних підстав вимагати від
кредитора відповідача виплати боргу, і згідно ст. 48 ЦКУ
( 1540-06 ) (1540-06)
(N 1540-06 від 18.07.63 р.) угоди про уступку вимог є
недійсними як такі, що не відповідає вимогам закону.
За договорами уступки вимог від 26.06.02 р. та від
30.07.02 р. Відповідач передавав право вимоги за одним і тим же
договором N 536а від 30.12.1998 р. між Державним підприємством
матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту
України "Укрзалізничпостач" та ВАТ "Південний
гірничо-збагачувальний комбінат", хоча із наведеного Відповідачем
в договорах випливає, що в одному випадку це договір
купівлі-продажу матеріальних цінностей, а в іншому - договір на
надання послуг, зв'язаних з організацією перевезення залізорудної
сировини.
Згідно зі статтею 198 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
(N 1540-06 від
18.07.63 р.) первісний кредитор відповідає перед новим кредитором
за недійсність переданої йому вимоги.
Частиною 4 ст. 72 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що до позовів,
що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і багажу,
застосовуються скорочені строки давності, тобто строк позовної
давності за договором N 536а від 30.12.1998 р. між Відповідачем та
ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" складає 6 (шість)
місяців. Тобто, якщо навіть строк позовної давності обчислювати з
дати складання акту звірки N б/н від 01.10.2001 р., то на момент
укладання договорів уступки вимог від 26.06.02 р. та від
30.07.02 р. строк позовної давності закінчився 01.04.2002 року, а
отже Відповідач передавав Позивачу недійсну вимогу, тому договори
уступки є недійсними.
Крім того, пункт 2 СТАТУТУ залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлює, що вказаний Статут визначає обов'язки, права і
відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій,
установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статутом ( 457-98-п ) (457-98-п)
регламентується порядок укладання
договорів, організація та основні умови перевезення вантажів,
пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення
експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини
залізниць з іншими видами транспорту.
Пункт 3 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
також встановлює, що дія Статуту
поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів,
пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на
перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких
відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм
власності, які не належать до залізничного транспорту загального
користування (залізничні під'їзні колії).
Пунктом 133 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлено, що передача
іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій,
що виникли з приводу залізничних перевезення вантажів, та позовів
не допускається, за винятком випадків передачі такого права
вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем
вантажовідправнику, а також вантажовідправником або
вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка
виступає від їх імені.
Передача права на пред'явлення претензій і позовів
засвідчується переуступним підписом на документі (накладній,
вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи -
довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Стаття 48 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
також встановлює, що угода, що не
відповідає вимогам закону, є недійсною.
Крім того, Стаття 153 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює, що договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, якими є ті
умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для
договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою
однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Отже, з викладеного вище випливає, що Відповідач не мав права
уступати право вимоги за договором на надання послуг, зв'язаних з
організацією перевезення залізорудної сировини N 536а від
30.12.1998 р. між Державним підприємством матеріально-технічного
забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
та ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". Як свідчать
матеріали справи, договір N ЦХП-11-01302-14 уступки вимоги не
відповідає вимогам закону, а саме: ст. 197 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 133 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, тому є
недійсним.
Судом першої інстанції, та самим апеляційним судом в судовому
засіданні були встановлені фактичні обставини справи, а саме те,
що договори уступки вимог не містять положень про передачу всіх
документів, що свідчать про право вимоги, те, що двома різними
договорами N ЦХП-11-01302-14 та N ЦХП-11-01302-15 (або, як
стверджує Відповідач, навіть договором N ЦХП-11-01702-14 від
31.07.02 р.) уступки вимог від 26.06.02 р. та від 30.07.02 р.
Відповідач передавав право вимоги за одним і тим же договором
N 536а від 30.12.1998 р., однак в договорах уступки вимог цей
договір має різні предмети - купівлі-продажу та перевозки. Маючи
такі встановлені та не оспорювані Відповідачем, апеляційний суд
виносить постанову, яка не відповідає нормам матеріального права,
а саме ст.ст. 48, 72, 153, 197 та 198 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
(N 1540-06
від 18.07.63 р.). Такі істотні порушення норм матеріального права
призвело до неправильного судового рішення Апеляційним судом.
Задовольняючи позов, господарський суд м. Києва виходив з
того, що відповідачем не були передані належні документи, які б
підтверджували право вимоги, так як п.п. 3 та 4 договорів уступки
вимог передбачена передача лише акту звірки N б/н від
01.10.2001 р., який не підтверджує та не свідчить про право
вимоги, то договори уступки вимог від 26.06.02 р. та від
30.07.02 р. не відповідають вимогам закону.
Матеріали справи не підтверджують, що Відповідачем
передавались якісь документи щодо договору на надання послуг,
зв'язаних з організацією перевезення залізорудної сировини N 536а
від 30.12.1998 р., ніяких письмових підтверджень такої передачі не
існує.
Позивач не мав законних підстав вимагати від кредитора
відповідача виплати боргу.
Цей висновок господарського суду ґрунтується на обставинах
справи і не спростований відповідачем.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"ОІЛЛ" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.11.2004 р. скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2004 р. у
справі N 17/278 залишити без змін.