ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 8/285
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючого, Козир Т.П., Семчука В.В.
за участю представників сторін:
позивача - Макарова В.С. дов. від 25.08.2004 року N 121,
відповідача - Синельникова О.В. дов. від 12.03.2005 року,
розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Карат"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 20 січня 2005 року
у справі за позовом ТОВ "Нова інтернаціональна корпорація"
до ЗАТ "Карат"
про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року ТОВ "Нова інтернаціональна корпорація"
звернулось до суду з позовом до ТОВ "Карат" про стягнення боргу за
ліцензійним договором N 14/10 від 14 жовтня 2003 року.
Просив стягнути з відповідача 33000 основного боргу,
480 гривень річних і 142 гривні 44 коп. на відшкодування втрат
коштів від інфляції.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області
від 3 листопада 2004 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 20 січня 2005 року рішення суду скасовано.
Позов задоволено.
В касаційній скарзі ЗАТ "Карат" просить скасувати постанову
апеляційного суду, а рішення місцевого господарського суду
залишити без зміни.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 14 жовтня 2003 року між сторонами
укладено ліцензійний договір N 14/10 про надання прав на
використання знаку для товарів і послуг.
За п.п. 1.1, 6.1 цього договору позивач надав відповідачу, за
винагороду, на один календарний рік невиключну ліцензію на право
використання на території України знаку для товарів і послуг
"ПОСОЛЬСКАЯ", свідоцтво N 20818, для позначення своєї продукції.
Згідно п.п. 4.2, 4.3 вказаного договору і додатку N 1 до
нього відповідач зобов'язався за використання знаку виплачувати
позивачу винагороду у вигляді роялті у розмірі 3000 гривень на
місяць, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним,
незалежно від обсягів випуску ліцензійної продукції.
Сторони визначили, що відповідач зобов'язаний здійснювати
платежі протягом усього строку дії цього договору згідно з актом
використання.
Згідно ст. 426 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
умови надання дозволу
(видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної
власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який
укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до ст. 1109 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за ліцензійним
договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні
(ліцензіату)дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної
власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою
сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються... розмір, порядок і
строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної
власності.
Судом встановлено, що ліцензіат не використовував товарний
знак позивача, акти використання не складалися, а відповідач
сплатив роялті позивачу лише за жовтень 2003 року.
За таких фактичних обставин місцевий господарський суд
правильно застосував до спірних правовідносин ст.ст. 154, 157 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 422, 426, 427, 1109 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 16, 21 Закону України "Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ) (3689-12)
і обгрунтовано відмовив в
позові.
Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції прийшов до
висновку, що ліцензійний договір відповідає вимогам закону, а факт
невикористання відповідачем знаку для товару не звільняє його від
сплати передбаченої договором винагороди.
Проте, цей висновок суду не відповідає вимогам ст. 1109
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за якою сторони за взаємною згодою
визначають умови ліцензійного договору. Зокрема, це стосується і
умов виплати роялті за договором.
З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції
визнати законною не можна, тому вона підлягає скасуванню, а
рішення - залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 20 січня 2005 року.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
3 листопада 2004 року залишити без зміни.