15/1615 Про стягнення 662075,10 грн., - Текст документа

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді Плахотнюк С.О.

суддів: Панченко Н.П. ,

Плюшка І.А.,

у справі № 15/1615

за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”

до Малинського орендного підприємства “Тепломережа”

Про стягнення 662075,10 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники :

позивача Забава С.В., Єнік Є.В.,

відповідача не з’явився,

В С Т А Н О В И В :

Дочірня компанія “ГАЗ України НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до орендного підприємства “Тепломережа” про стягнення 662075,10 грн. заборгованості за спожитий природний газ за договором № 10КТ-01-01 від 3.01.2001 року. Справа N 15/1615 призначено до розгляду на 01.07.2003 року.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.07.2003 провадження у справі № 15/1615 зупинено до вирішення справи про банкрутство відповідача ( Справа N 1/101 “б”).

16.07.2004 року ухвалою господарського суду Житомирської області провадження у справі поновлено.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.11.2004 року у справі № 15/1615 у позові відмовлено на підставі того, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, яка виникла після порушення справи про банкрутство. Апеляційна інстанція погодилася з висновком господарського суду і постановою від 17.03.2005 року рішення залишила без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДК “Газ України НАК “Нафтогаз України” просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 17.03.05 та рішення господарського суду Житомирської області від 15.11.04, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій положень ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , оскільки вимоги позивача у даній справі є частково конкурсними, а частково поточними, судами ці обставини не досліджені.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено. На виконання договору № 10-КТ-01-01 від 03.01.2001р. та додатків до нього позивач протягом.01.2001р.-2002р. транспортував відповідачу 6645830 куб.м. (за ціною 231,00 грн. за 1000,0 куб.м. , з 01.02.01 –за ціною 241,50 грн., з 01.03.01 –за ціною 219,60 грн.) на загальну суму 1488395,45 грн., що підтверджується актами приймання- передачі газу за січень 2001р. - грудень 2002р.

Відповідно до п. 5.3 договору відповідач зобов'язався проводити остаточні розрахунки за спожитий газ на підставі акту приймання- передачі до 10-го числа місяця, наступного за звітнім. Свої зобов’язання по оплаті відповідач виконав частково, сплативши позивачу 870730,09 грн. Борг відповідача перед позивачем, згідно розрахунку останнього становить 617665,36 грн.

За порушення термінів оплати, відповідно до п. 6.1. договору відповідачу нараховано пеню в сумі 17528,44 грн.

Згідно ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) відповідачу нараховано 3% річних та інфляційні відповідно становлять 3747,99 грн. та 23133,31 грн.

У письмовому відзиві на позовну заяву № 97 від 23.06.03 та № 67 від 25.10.04 відповідач заперечував проти позову посилаючись на те, що ухвалою від 07.10.02 господарським судом було порушено провадження у справі про банкрутство орендного підприємства “Тепломережа”. 27.12.02 в газеті “Урядовий кур’єр” опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство. Вимоги позивача слід вважати погашеними, згідно ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , вважає суд, оскільки позивач не подав протягом встановленого строку письмову заяву з грошовими вимогами. У письмових поясненнях відповідач вказав, що оплата за природний газ з.10.2002р. по грудень 2002р., тобто з часу порушення провадження у справі про банкрутство та до моменту закінчення постачання природного газу здійснювалась у відповідності до п. 6.1. додаткової угоди від 01.10.01 до договору № Т-01-01 від 03.01.01 (а.с. 46-47), а з 15.10.02 - згідно п. 6.1. додаткової угоди до цього договору від 11.09.02 (а.с. 41-43) та згідно Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) за поточні боргові зобов'язання. Погодившись із запереченням відповідача, господарські суди першої та апеляційної інстанцій відмовили позивачу у задоволенні позовних вимог у повному розмірі з посиланням на те, що відповідач дійсно проводив розрахунки з поточної заборгованості за поставку природного газу в жовтні-грудні 2002 року, про що свідчить розрахунок, а також платіжні доручення, які є в матеріалах справи. У заявленій до стягнення сумі, відсутня заборгованість, яка виникла після порушення провадження у справі про банкрутство.

Вищий господарський суд України вважає висновок судів помилковим та таким, що прийнятий по недосліджених у повному обсязі матеріалах справи, що призвело до неправильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) конкурсні кредитори є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи і пояснень, наданих позивачу в апеляційній скарзі до Житомирського апеляційного господарського суду, договором № 10КТ-01-01 від 03.01.01 та додаткової угоди до нього від 11.09.02 (п. 6.2) передбачено право Постачальника природного газу зараховувати кошти, що надійшли від Покупця як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Кошти, які надійшли від ОП “Тепломережа” по розрахунках за послуги з.10.по грудень 2002р. у розмірі 120058,70 грн., зараховані, як зазначив позивач, в погашення заборгованості за газ поставлений в минулі періоди згідно п. 6.2 вищевказаної додаткової угоди. Отже, вважає позивач, його вимоги про стягнення заборгованості в сумі 261763,86 грн. саме за жовтень- грудень 2002 року обґрунтовані, оскільки ця заборгованість виникла після порушення справи про банкрутство, тобто після 07.10.02 і вони є поточними. Ці обставини судовими інстанціями не досліджувалися належним чином.

Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19.03.2002 р. N 01-8/307 “Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (v_307600-02) - “Вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами, або заявлені ними після закінчення встановленого ст. 14 вказаного Закону (2343-12) місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Спір у даній справі виник з приводу несплати відповідачем наданих йому послуг за договором № 10-КТ-01-01 та додаткової угоди від 11.09.2002р.

Отже, вказаний борг за одержані послуги на підставі договору є грошовим зобов'язанням Підприємства перед Товариством у розумінні статті 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Як свідчить судова практика, відповідно до цієї статті, грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно- правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 214 ЦК УРСР (1540-06) згідно з якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Товариство звернулося до Підприємства у даній справі.

У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями Підприємства перед Товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних як плата за користування коштами підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” на постанову від 17.03.2005 Житомирського апеляційного господарського суду та рішення від 15.11.2004 господарського суду Житомирської області у справі № 15/1615 задовольнити частково.

Постанову від 17.03.2005 Житомирського апеляційного господарського суду та рішення від 15.11.2004 господарського суду Житомирської області у справі № 15/1615 скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.