ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2005 Справа N 25/294
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі
м. Києві
на постанову від 23.11.2004 Київського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 27.09.2004
у справі N 25/294 господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії
Печерського відділення N 3715 м. Києва
до ДПІ у Печерському районі м. Києві
про визнання недійсним рішення за участю представників сторін
від позивача: Требух Ю.М., Мосєйчук Т.Ф., дов.
від відповідача: Басалієва А.В., дов.
В С Т А Н О В И В:
ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії
Печерського відділення N 3715 м. Києва звернувся до господарського
суду м. Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 1782312/0
від 25.11.2003.
Рішенням від 27.09.2004 господарський суд м. Києва (суддя
Морозов С.М.) позов задовольнив, встановивши відсутність порушень,
за які було нараховано штрафні санкції спірним податковим
повідомленням-рішенням.
Постановою від 23.11.2004 Київський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Новікова М.М. - головуючого,
Мартюк А.І., Мачульського Г.М.) рішення залишив без змін,
погодившись з висновками суду першої інстанції.
Ухвалою від 07.02.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою
відповідача, яка мотивована порушенням судом апеляційної інстанції
п. 16 ст. 3, п. 2 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., представників
сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню,
виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, спірне
податкове повідомлення-рішення N 1782312/0 від 25.11.2003 про
застосування до позивача штрафних санкцій в порядку п. 1 ст. 17
Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
рахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
було винесено відповідачем через виявлення згідно
Акту N 000992 від 17.11.2003 порушень ст. 3 вказаного закону та
п.п. 1-4 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, оскільки в період з 01.01.2001 до
31.12.2001 позивач здійснював продаж лотерейних квитків "сімейне
лото" без застосування реєстраторів розрахункових операцій, хоча
вказані операції, на думку відповідача, в цей період не
відносились до банківських операцій за відсутності у позивача
письмового дозволу НБУ на право здійснювати такі операції.
Згідно з п. 1.9 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове повідомлення - це
письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника
податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену
контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Податкове зобов'язання та податковий борг згідно п.п. 1.2,
1.3 ст. 1 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
є зобов'язання платника
податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів
відповідну суму коштів узгоджене самостійно платником податків або
узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене
у встановлений строк, або у порядку та у строки, визначені цим
Законом або іншими законами України.
Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначення
податкового зобов'язання контролюючим органом самостійно
передбачено за вичерпним переліком обставин визначених законом.
Суди встановили, що підставами для видання оспореного
позивачем податкового повідомлення-рішення були не податкові
зобов'язання, податковий борг, засновані на обов'язкових платежах
до бюджетів або державних фондів, а санкції за порушення певних
правил торгівлі, які на момент винесення цих повідомлень-рішень не
було визнано у судовому або адміністративному порядку
обґрунтованими і такими, що підлягають примусовому стягненню, а
також не визнані платником податків.
З встановлених обставин судова колегія дійшла висновку, що
застосовані оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафні
санкції, встановлені Законом України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є податковим зобов'язанням
та не можуть стягуватись за процедурою, передбаченою Законом
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, тому
оспорюване повідомлення-рішення не відповідає встановленому
законодавством порядку притягнення до відповідальності за таке
порушення.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції
встановлена відсутність з боку позивача порушень, за які було
застосовано штрафні санкції спірним податковим
повідомленням-рішенням, врахувавши наступне.
Штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням
було застосовано на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових рахунків у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
(далі - Закон
N 265/95), згідно якого за порушення вимог цього Закону до
суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові
операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів
державної податкової служби України застосовуються фінансові
санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих
послуг), на які виявлено невідповідність, зокрема, у разі
непроведення розрахункових операцій через реєстратори
розрахункових операцій.
Стаття 1 Закону N 265/95 ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
передбачає, що
реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними
особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними
особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими
підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які
здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в
безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних
чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг, а також
уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності,
які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону N 265/95 ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не
застосовуються при виконанні усіх банківських операцій (крім
операцій з купівлі-продажу іноземної валюти).
Тобто вказаним законом ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
передбачено застосування
реєстраторів розрахункових операцій уповноваженими банками лише
щодо операцій купівлі-продажу іноземної валюти.
Перелік банківських операцій, які мають право здійснювати
банки, передбачено ст. 47 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
. Зокрема, ч. 4 передбачені види
банківських операцій, які банки мають право здійснювати за умови
отримання письмового дозволу Національного банку України. До них
згідно з п. 2 цієї частини належать операції зі здійснення
випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої
грошової лотереї.
Таким чином, суди при розгляді справи дійшли правильного
висновку щодо відсутності у позивача обов'язку застосовувати
реєстратор розрахункових операцій при продажу лотерейних квитків,
оскільки такі операції є банківськими.
Доводи відповідача щодо відсутності в період з 01.01.2001 до
31.12.2001 у позивача дозволу на здійснення такої діяльності
правомірно не взяті судами до уваги, оскільки ч. 4 ст. 47 Закону
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
визначає
залежність від наявності у банку відповідного дозволу наявність у
нього права на здіснення певних операцій, а не віднесення цього
виду операцій до банківських операцій.
Тобто доводи відповідача не спростовують віднесення вказаних
операцій до банківських, а штрафні санкції спірним податковим
повідомленням-рішенням були застосовані за незастосування
реєстратора розрахункових операцій, а не за відсутність
відповідного дозволу у позивача.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для
скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної
скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.11.2004 у справі N 25/294 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.