ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2005 Справа N 33/209
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 10.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А., суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних
скарг: 1. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва; 2. ДПА України на
постанову від 30.11.2004 року Київського апеляційного
господарського суду у справі N 33/209 господарського суду міста
Києва за позовом Приватного підприємства "Декор Люкс" до ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва, третя особа, Державна податкова
адміністрація України про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень; в судовому засіданні взяли участь
представники: від позивача: Белько О.В. (довіреність від
10.01.2005 р. б/н); Варшавський К.В. (довіреність від
10.01.2005 р. б/н); від відповідача: Сидоренко Л.В. (довіреність
від 03.08.2004 р. N 6990/9/10-095); від третьої особи:
Баршаєвська Ф.О. (довіреність від 06.10.2004 р. N 10-2216/2595),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Лосєв А.М.) від
19.07.2004 року по справі N 33/209 в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Муравйов О.В., судді - Кот О.В.,
Сотніков С.В.) від 30.11.2004 року рішення господарського суду
м. Києва від 19.07.2004 року по справі N 33/209 скасовано
повністю, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю;
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва N 00000832303/25398133/3 від
16.02.2004 р.; стягнуто з відповідача на користь позивача
42,50 грн. судових витрат за перегляд рішення в апеляційному
порядку та 203 грн. судових витрат за розгляд справи місцевим
судом.
В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду від 30.11.2004 р. по справі N 33/209, а рішення
господарського суду м. Києва від 19.07.2004 р. залишити в силі,
посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального
права, а саме: пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 4-2, ст. 4-3 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
В касаційній скарзі ДПА України просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2004 р. по
справі N 33/209, а рішення господарського суду м. Києва від
19.07.2004 р. залишити в силі, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.4.2 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відзивів на касаційні скарги позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача та третьої особи, які підтримали викладені в
касаційних скаргах доводи, заперечення на касаційні скарги
представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого
господарського суду та постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з
наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим
повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва N 00000832303/25398133/3 від
16.03.2004 р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість в розмірі 75954,00 грн. та застосовано
штрафні (фінансові) санкції в розмірі 37977,00 грн., всього в
розмірі 113931,00 грн.
Податкове повідомлення-рішення N 00000832303/25398133/3 від
16.03.2004 р. прийнято на підставі акта N 78/23-311/25398133 від
15.08.2003 р. "Про результати позапланової перевірки ПП "Декор
Люкс" з питань взаємовідносин з ТОВ "Декор-2000" за період з
01.03.98 р. по 01.09.2001 р. та на підставі рішення про результати
розгляду скарги Державної податкової адміністрації України
N 3378/7/25-1115 від 27.02.2004 р.
В акті перевірки N 78/23-311/25398133 від 15.08.2003 р.
відповідач зазначає, що перевіркою повноти та своєчасності
відображення в обліку та звітності операцій по взаєморозрахунках з
ТОВ "Декор-2000" встановлено наступне.
Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у позивача податковий
період дорівнює календарному місяцю. Декларації з податку на
додану вартість подавались до податкового органу щомісячно.
Позивачем 12.06.2001 р. внесено до статутного фонду
ТОВ "Декор-2000" основні фонди 1 групи (склад N 4, склад N 5,
автовагова за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60) на загальну суму
2450000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -
408333,33 грн. Основні фонди були придбані позивачем у
АТЗТ "Поділ-Реконструкція" через Київську універсальну біржу за
договорами купівлі-продажу нерухомості. Позивачем були оформлені
реєстраційні посвідчення на домоволодіння, які видані Київським
міським бюро технічної інвентаризації. Розрахунки за отримані
основні фонди від АТЗТ "Поділ-Реконструкція" позивач проводив в
безготівковому порядку через розрахунковий рахунок. Зокрема,
позивачем перераховано в квітні 1998 р. 50000,00 грн., в
т.ч. податок на додану вартість - 8333,33 грн., в травні 1998 р. -
110000,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 18333,33 грн.,
в червні 1998 р. - 122955,00 грн., в т.ч. податок на додану
вартість - 20492,49 грн., в липні 1998 р. - 100697,00 грн., в
т.ч. податок на додану вартість - 16936,16 грн., в серпні
1998 р. - 71148,00 грн., в т. ч. податок на додану вартість -
11858,01 грн., всього перераховано 454800,00 грн., в т.ч. податок
на додану вартість - 75953,82 грн. АТЗТ "Поділ-Реконструкція" були
виписані позивачу податкові накладні на суму 454800,00 грн.,
в т.ч. податок на додану вартість - 75953,82 грн.
Основні фонди (нежитлові приміщення) передані позивачу від
АТЗТ "Поділ-Реконструкція" на підставі актів прийому-передачі.
Наказом N 1 по підприємству "Про введення в експлуатацію основних
засобів" від 01.08.98 р. основні фонди групи 1 було введено в
експлуатацію в повному обсязі з 01.08.98 р. Вказані основні засоби
обліковувались у позивача на бухгалтерському рахунку "10" "Основні
засоби" станом на 01.08.2001 р. по балансовій вартості
378916,66 грн.
Згідно з висновками експертів ЗАТ Фонд "Ваш дім" ринкова
вартість нежитлового приміщення за адресою: м. Київ,
вул. Фрунзе, 60 на дату оцінки 10.08.2001 р. складає
2449725,75 грн. Актом прийому-передачі нежитлових приміщень б/н
від 10.09.2001 р. позивач передав ТОВ "Декор-2000" нежитлові
приміщення за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60 як внесок до
статутного фонду відповідно до протоколу зборів учасників N 2 від
12.06.2001 р. на загальну суму 2450000,00 грн., в т.ч. податок на
додану вартість - 408333,33 грн.
В акті перевірки відповідач посилається на ст. 8 Указу
Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" та п. 4.9
ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і зазначає, що в разі коли основні виробничі фонди
або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням
платника податку чи безоплатно передаються особі, як не
зареєстрованій платником податку, так і платнику податку на додану
вартість, а також у разі переведення основних фондів до складу
невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи
переведення, розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких
основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними
цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів
групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової
вартості. На підставі викладеного, відповідач робить висновок, що
позивач повинен був при передачі основних засобів нарахувати на
недоамортизовану балансову вартість основних фондів податкове
зобов'язання по податку на додану вартість за серпень 2001 р. в
сумі 408333,33 грн. та донараховує позивачу податок на додану
вартість в сумі 408333,33 грн.
Рішенням про результати розгляду скарги позивача
N 3378/7/25-1115 від 27.02.2004 р. Державна податкова
адміністрація України визнала правомірним донарахування позивачу
податку на додану вартість в розмірі 75954,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд
виходив із наступного.
Між позивачем та ТОВ "Декор-2000" підписано акт
прийому-передачі нежитлових приміщень від 10.08.2001 р., в якому
зазначено, що позивач передав ТОВ "Декор-2000" нежитлові
приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60,
зокрема, склад N 5 (літера А), придбаний на підставі договору
купівлі-продажу N Е0342/3351 від 24.03.98 р., склад N 4
(літера Б), придбаний на підставі договору купівлі-продажу
N Е0343/3393 від 25.03.98 р., автовагову (літера Б), придбаній на
підставі договору купівлі-продажу N Е0344/3352 від 24.03.98 р.
Передача зазначених нежитлових приміщень здійснювалась на
підставі протоколу N 2 Загальних зборів засновників товариства з
обмеженою відповідальністю "Декор-2000" від 12.06.2001 р. та
Установчого договору ТОВ "Декор-2000".
Згідно з установчим договором ТОВ "Декор-2000" позивач
передав ТОВ "Декор-2000" нежитлові приміщення в якості статутного
фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового
комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права.
Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється позивачем,
вартість придбаних основних фондів становить 454800,00 грн., в
т.ч. податок на додану вартість - 75953,82 грн. Сплачені при
придбанні основних фондів у АТЗТ "Поділ-Реконструкція" суми
податку на додану вартість в розмірі 75954,00 грн. позивач відніс
до податкового кредиту.
Момент придбання ТОВ "Декор Люкс" у АТЗТ
"Поділ-Реконструкції" склад N 5 (літера А), склад N 4 (літера Б),
автовагову (літера Б) та правильність відображення цієї операції в
бухгалтерських документах не оспорюється сторонами.
При цьому, з установчих документів ТОВ "Декор Люкс"
вбачається, що вказані вище об'єкти придбавались не з метою
подальшого продажу, а для використання як основних засобів.
Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податковий орган має
право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника
податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення
1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація
була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо
протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму
податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від
такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації
не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Операція по передачі придбаних позивачем в 1998 році основних
фондів до статутного фонду ТОВ "Декор-2000", яка сама по собі
правильно відображена в бухгалтерських документах ПП "Декор Люкс",
відбувалась після спливу трьох років з моменту придбання.
Податковий орган також поза межами строку, передбаченого ст. 15
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, визначив позивачу податкове зобов'язання по ПДВ по
операціях з придбання основних фондів за 1998 рік, вважаючи
наявними обставини, що тягнуть за собою коригування ПДВ,
сплаченого в ціні придбання основних фондів.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до акту
прийому-передачі нежитлових приміщень б/н від 10.08.2001 р.
ПП "Декор Люкс" було передано ТОВ "Декор-2000" нежитлові
приміщення за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60 як внесок до
статутного фонду, відповідно до протоколу зборів учасників від
12.06.2001 р. N 2 ТОВ "Декор-2000" та ПП "Декор Люкс" на загальну
суму 2450000,00 грн., в тому числі ПДВ - 408333,33 грн.
Апеляційним судом встановлено, що у наведених документах не
зазначено ціни нежитлових приміщень та суми ПДВ.
Апеляційний суд правильно відзначив, що відповідачем
неправомірно застосовано до позивача ст. 8 Указу Президента
України від 07.08.98 р. "Про деякі зміни в оподаткуванні"
( 857/98 ) (857/98)
, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що була
здійснена безоплатна передача до статутного фонду
ТОВ "Декор-2000". Відповідно до установчого договору
ТОВ "Декор-2000" був внесок до статутного фонду підприємства в
обміні на корпоративні права.
Щодо порушення позивачем положень п. 4.9 ст. 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, то апеляційний суд
цілком вірно відзначив, що відповідачем не повністю, а відтак -
некоректно викладено положення даної статті.
Згідно п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якщо основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника
податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій
платником податку, а також у разі переведення основних фондів до
складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи
переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких
основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними
цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів
групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової
вартості, а не як це вказано в акті перевірки, що в разі коли
основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за
самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються
особі як не зареєстрованій платником податку, так і платнику
податку на додану вартість, а також у разі переведення основних
фондів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна
передача чи переведення, розглядаються для цілей оподаткування як
продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за
звичайними цінами, що діють на момент такого продажу, а для
основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх
балансової вартості.
Вищенаведена норма статті не передбачає підстав для
застосування до перевіряємої операції цієї норми.
Згідно з пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом оподаткування
операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду
юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в
обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при
ввезенні основних фондів на митну територію України (крім
підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території
України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника
податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.
Колегія суддів погоджується з тим, що в рішенні суду першої
інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин пп. 7.4.2
п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і, відповідно, зроблено висновок, що суми податку на
додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням зазначених
основних фондів, до податкового кредиту не включаються.
Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у
разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів
(робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом
оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми
податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних
активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до
складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення
вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового
кредиту не включаються.
Колегія суддів відзначає, що наведена норма стосується
відсутності права на формування податкового кредиту у покупця в
господарській операції з продажу йому товарів (робіт, послуг), що
звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно
зі статтями 3 та 5 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Тобто, наведена
норма стосується формування податкового кредиту в податковому
обліку покупця по тій самій господарській операції, по якій у
продавця не виникає податкових зобов'язань, і, відповідно,
відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість покупцю.
Отже, позивач не повинен був в серпні 2001 року знімати з
податкового кредиту ПДВ, виходячи із вартості недоамортизованої
частини основних фондів, придбаних у 1998 році, а тому відсутні і
підстави застосування до нього штрафних санкцій.
Також колегія суддів вважає, що п. 4.5 ст. 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який єдиний в
цьому Законі передбачає перерахування (коригування) податкового
кредиту у зв'язку із зміною бази оподаткування, не вимагає в
даному випадку (при безоплатній передачі основних фондів)
коригувати суму податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки відсутній
критерій "зміна бази оподаткування".
Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного
господарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного
законодавства та фактичним обставинам справи, а касаційна скарга
не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на довільному та
неправильному тлумаченні положень чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від
30.12.2004 р. N 29764/10/10-005 та ДПА України б/н та б/д на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.11.2004 року у справі N 33/209 залишити без задоволення, а
постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.11.2004 року у справі N 33/209 - без змін.