Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф.- головуючий, Козир Т.П. , Чабана В.В. розглянув касаційну скаргу дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Миколаївської області від 17.05.2005 р. у справі № 3/144 за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Миколаївського житлово-комунального підприємства № 12

про стягнення 1 571 508,91 грн. за участю представника позивача –Забави С.В.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.05.2005 р. позов задовольнити частково; стягнути з Миколаївського житлово-комунального підприємства № 12 на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 1 001 410,33 грн. боргу, 70 098,72 грн. штрафу, 269 046,60 грн. інфляційних, 68 484,45 грн. 3 % річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційному порядку зазначене судове рішення не переглядалось.

У касаційній скарзі ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 17.05.2005 р. в частині відмови в задоволенні пені, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм законодавства, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу від Миколаївського житлово- комунального підприємства № 12 до суду не надходив.

Вивчивши справу, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

У квітні 2004 р. ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Миколаївського житлово-комунального підприємства № 12 1 001 410,33 грн. основного боргу по договору № 02/02-1612 від 25.10.2002 р., 162 468,81 грн. пені, 70 098,72 грн. штрафу, 269 046,60 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 68 484,45 грн. 3% річних за несвоєчасні розрахунки.

Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від 29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення” (v0011700-76) роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий суд при вирішенні спору не дотримався наведених роз’яснень Верховного Суду України, не виконав вимог п. 3 ст. 84 ГПК України (1798-12) , та в порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) не забезпечив повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи.

Взаємовідносини сторін та заборгованість відповідача виникли на підставі укладеного ними і ВАТ “Миколаївгаз” договору переводу боргу № 02/02-1612 від 25.10.2002 р. В частині стягнення основного боргу в сумі 1 001 410,33 грн. рішення відповідає матеріалам справи, законодавству і сторонами не оспорюється.

Вирішуючи спір щодо вимог про стягнення пені, штрафу, боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних, а також застосовуючи строк позовної давності суд не обґрунтував підстав та порядку застосування Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 р., Господарського кодексу України (436-15) , які набрали чинності з 01.01.2004 р. Суд не звернув уваги на те, що порядок застосування цих кодексів визначений в Прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного кодексу України (435-15) і розділі дев’ятому Господарського кодексу України (436-15) .

Зокрема, місцевий суд стягнув з відповідача інфляційні та 3% річних за весь 2003 рік з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) , тоді як названа норма набрала чинності з 01.01.2004 р. Жодного обґрунтування цьому в рішенні судом не наведено.

При розгляді позовних вимог про стягнення пені суд виходив з того, що позивачем пропущений передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України (435-15) річний строк позовної давності, однак при стягненні штрафу суд не обговорював питання застосування цього строку.

Крім того, господарський суд Миколаївської області застосував позовну давність до вимог про стягнення пені без заяви сторони у спорі, що є свідченням недотримання судом приписів ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України (435-15) . При цьому судом не з’ясовувались причини пропуску строку позовної давності і в рішенні відсутні будь-які судження з цього приводу.

Отже, рішення суду в частині стягнення санкцій, трьох процентів річних, визначення розміру встановленого індексу інфляції, відмови у стягненні пені не можна вважати законним, тому підлягає скасуванню, а справа –передачі для розгляду місцевому суду.

При новому розгляді справи господарському суду належить врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного, об’єктивного, всебічного з’ясування обставин справи, і залежно від установленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.05.2005 р. в частині відмови в стягненні пені, стягнення штрафу, 3% річних, індексу інфляції скасувати, а справу № 3/144 передати для розгляду господарському суду Миколаївської області. 3. В решті рішення господарського суду Миколаївської області від 17.05.2005 р. у справі № 3/144 залишити без змін.

4. Стягнути з Миколаївського житлово-комунального підприємства № 12 на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 7 858 грн. державного мита.

5. Доручити господарському суду Миколаївської області видати наказ.