ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2005 Справа N 29/300
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А., суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної
скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
м. Києва на постанову від 24.11.2004 року Київського апеляційного
господарського суду у справі N 29/300 господарського суду міста
Києва за позовом Приватного підприємства "Лекс", м. Київ, до ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним рішення в
судовому засіданні взяли участь представники: від позивача:
Макаренко А.М. (довіреність від 20.07.2004 р. б/н);
Пантелєєва О.О. (довіреність від 20.07.2004 р. б/н), від
відповідача: Сидоренко Л.В. (довіреність від 03.08.2004 р.
N 6990/9/10-095), В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Усатенко І.В.)
від 17.09.2004 року, залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Шипко В.В.,
судді - Нечитайло О.М., Дикунська С.Я.) від 24.11.2004 року, по
справі N 29/300 позов задоволено повністю; визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі
м. Києва N 000252307/1 від 07.05.2004 року; стягнуто з відповідача
на користь позивача 203,00 грн. судових витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове
рішення, яким в позові ПП "Лекс" відмовити, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення,
яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на
додану вартість за січень 2004 року у розмірі 158333,00 грн.,
винесене на підставі акту від 13.04.2004 року
N 77/23-0711/21691646, в якому зазначено, що в порушення пп. 7.4.1
п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
ПП "Лекс" віднесено до податкового кредиту суму податку на додану
вартість у розмірі 158333,33 грн. з суми передоплати на адресу
ТОВ "Верес" у січні 2004 року, яка не може бути включена до
валових витрат виробництва та відповідно до податкового кредиту
звітного періоду.
Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено порядок обчислення і сплати податку,
п. 7.4 регулює виникнення права на податковий кредит.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів
(робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Згідно з п. 1.7 податковий кредит - сума, на яку платник
податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного
періоду.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум
податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по силачі податку, що не підтверджені податковими
накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку
органом державної податкової служби суми податку, попередньо
включені до складу податкового кредиту, залишаються
непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник
податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму такого
податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом
документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування
податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я
та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку
на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця
та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце
податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник
податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт,
послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та
відповідну суму податку у цифровому значенні; й) загальну суму
коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (пп. 7.2.1
п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Судами встановлено, що надані позивачу податкові накладні
повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Посилання відповідача на те, що позивачем віднесено до
податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі
158333,33 грн. з суми передоплати на адресу ТОВ "Верес" у січні
2004 року, яка не може бути включена до валових витрат виробництва
у цьому звітному періоді та, відповідно, до податкового кредиту
звітного періоду, правомірно не взято судами до уваги, виходячи з
наступного.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат,
сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з
придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (пп. 5.2.1
п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відповідач не заперечує, що сума передоплати за товар,
сплачена позивачем ТОВ "Верес", взагалі відноситься до складу
валових витрат, але вважає, що оскільки ПП "Лекс" не має права до
моменту отримання товару від ТОВ "Верес" формувати валові витрати
платника податку відповідно до пп. 11.2.3 п. 11.2. ст. 11 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, то
у нього відсутнє і право на податковий кредит в момент здійснення
передоплати. Суди правомірно не погодились з такими доводами
відповідача, враховуючи наступне.
Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не пов'язує формування у податковому обліку податкового кредиту з
одночасним формуванням валових витрат, оскільки не обмежує право
підприємства у віднесенні до складу валових витрат виробництва
(обігу) вартості придбаних товарів виключно звітним періодом, в
якому виникає право платника податку на податковий кредит. Право
на податковий кредит виникає незалежно від того, в якому звітному
періоді віднесена до складу валових витрат вартість придбаного
товару, головне, щоб витрати здійснювались як компенсація вартості
товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у
власній господарській діяльності. Тоді підприємство має повне
право віднести до складу валових витрат вартість придбаних товарів
у наступному звітному періоді.
Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного
господарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного
законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від
07.12.2004 року N 24520/10/10-005 на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 24.11.2004 року у справі
N 29/300 залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 24.11.2004 року у справі
N 29/300 - без змін.