ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2005 Справа N 17/20пд
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий), Харченка В.М., Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників позивача: Коваленко Т.В.,
Ул'янова О.В. та представника відповідача Ходоша В.Ю.
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Теко ЛТД"
на постанову від 25.08.2004 Луганського апеляційного
господарського суду
у справі N 17/20пд господарського суду Луганської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Луга-Сервіс"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Теко ЛТД"
третя особа: Регіональне відділення ФДМУ по Луганській
області
про визнання недійсним договору оренди
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про
час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним
чином.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю
"Луга-Сервіс" звернулося з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "Теко ЛТД" за участю третьої особи -
Регіонального відділення ФДМУ по Луганській області про визнання
недійсним договору оренди державного майна N 000404/09 від
11.07.2000 та виселення відповідача з нежитлового приміщення.
Рішенням господарського суду Луганської області від
07.07.2004 у справі N 17/20пд в частині вимог про визнання
недійсним договору оренди державного майна N 000404/09 від
11.07.2000, укладеного між регіональним відділенням ФДМУ по
Луганській області та ТзОВ "Теко ЛТД" про оренду нежитлового
приміщення за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 65,
провадження у справі припинено. В іншій частині позов задоволено
та виселено ТзОВ "Теко ЛТД" з вбудованого нежитлового приміщення
першого поверху N 60 загальною площею 133 кв. м, розташованого за
адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 65.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від
25.08.2004, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
господарського суду першої інстанції від 07.07.2004, постанову
апеляційного суду від 25.08.2004 та прийняти нове рішення, яким в
задоволенні позовних вимог відмовити. Скарга мотивована тим, що
постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм
матеріального права, зокрема, ст.ст. 210, 334, 640, 657 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 12 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову
апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу
відповідача - без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом
норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 11.07.2000
між регіональним відділенням Фонду державного майна України по
Луганській області та товариством з обмеженою відповідальністю
"Теко ЛТД" був підписаний договір оренди державного майна, згідно
з яким відповідач отримав в строкове платне користування терміном
до 11.07.2001 нежитлове приміщення площею 141 кв. м, яке
знаходилось на балансі ВО "Луганський верстатобудівний завод" і
міститься у будинку N 65 по вул. Совєтській у м. Луганську.
Судами також встановлено, що оскільки сторони не робили заяв
щодо припинення договору за спливом терміну його дії, він
вважається продовженим до 11.07.2004.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції щодо припинення
провадження у справі за вимогами позивача про визнання договору
оренди недійсним, апеляційний суд виходив з того, що при укладанні
договору сторони не визначили яке саме майно є об'єктом орендних
відносин, тобто не дійшли згоди відносно суттєвих його умов, що, в
свою чергу, свідчить про відсутність між сторонами за цією справою
спору про недійсність зазначеної угоди.
У цьому ж зв'язку, оскільки оспорюваний договір не потяг за
собою відповідних правових наслідків, апеляційний суд погодився і
з тією частиною рішення суду першої інстанції, згідно якої
відповідач підлягає виселенню з орендованого приміщення.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки
останній в ході розгляду справи припустився суттєвих помилок у
застосуванні норм як матеріального так і процесуального
законодавства.
Зокрема. Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач,
звернувшись до суду з вищезазначеною позовною заявою, просив,
відповідно до ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, захистити його права
та інтереси у такий спосіб як визнання правочину недійсним,
підставу для чого він вбачав у тому, що при укладанні договору
оренди сторони не узгодили його суттєвої умови, а саме не
визначили те майно, яке мало стати предметом орендних
правовідносин.
У цьому ж зв'язку, тобто вбачаючи підстави для визнання
договору оренди недійсним, позивач заявив і вимоги про виселення
відповідача з орендованого приміщення.
З тих же матеріалів справи випливає, що в ході розгляду
останньої позивач не міняв своїх вимог ні в частині предмету
спору, ні в частині їх правових підстав та наполягав на
задоволенні позову, проти чого заперечував відповідач.
За таких обставин суд повинен був розглянути спір між
сторонами про визнання договору оренди недійсним по суті, а не
припиняти провадження у справі за відсутністю предмету спору,
оскільки для цього у суду не було ніяких правових підстав.
Припинивши провадження у справі в частині визнання договору
оренди недійсним та постановивши рішення про виселення відповідача
з орендованого приміщення у зв'язку з тим, що цей договір не тяг
за собою правових наслідків, суд не тільки фактично не вирішив по
суті запропонований для його розгляду спір, але й самостійно, без
відповідних клопотань зацікавленої у тому сторони, змінив правові
підстави позову щодо виселення відповідача, а тобто вийшов за межі
заявлених по справі позовних вимог, порушивши тим самим ст.ст. 80,
83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Наведене дає підстави для скасування постановлених по справі
судових рішень з передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить врахувати вищенаведені недоліки,
на підставі наданих по справі доказів встановити її фактичні
обставини та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне
рішення, виклавши його згідно з вимогами процесуального
законодавства.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Теко ЛТД" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
25.08.2004, рішення господарського суду Луганської області від
07.07.2004 у справі N 17/20пд скасувати, а справу передати до
господарського Луганської області на новий розгляд в іншому складі
суддів.