ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2005 Справа N 2-25/9288.1-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
<...>,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги Суб'єкта підприємницької діяльності Д.Р.О.,
м. Саки
на постанову від 10.11.2004 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі N 2-25/9288.1-2004
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом СПД Д.Р.О.
до 1. Євпаторійської ОДПІ
2. Управління Державного казначейства України в АР Крим
про стягнення матеріальної шкоди в сумі 9120,00 грн. та
моральної шкоди у сумі 8420,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Попович І.Я. (довіреність від 21.07.2003 р. N Д-1393)
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: не з'явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
19.08.2004 року (суддя <...>) у справі N 2-25/9288.1-2004 позов
задоволено; відшкодовано з Державного бюджету України на користь
позивача матеріальну шкоду в розмірі 15365,93 грн. і моральну
шкоду в розмірі 14165,93 грн.; стягнуто з відповідача-1 на користь
позивача 238,65 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.11.2004 року (судді <...>) рішення Господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.08.2004 року у справі
N 2-25/9288.1-2004 скасовано; прийнято нове рішення; в позові
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.11.2004 року по справі N 2-25/9288.1-2004, а рішення
Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.08.2004 року
у справі N 2-25/9288.1-2004 залишити без змін, посилаючись на
неправильне застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 38, 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ст.ст. 4, 11 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, абзацу 3 п. 1 постанови Пленуму
Верховного Суду України N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.11.1976 року,
пп. 3.2 п. 3 роз'яснення Президії ВАСУ N 02-5/422 ( v_422800-96 ) (v_422800-96)
від 10.12.1996 року "Про деякі питання практики застосування
Арбітражного процесуального кодексу України".
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі не надіслали.
Відповідачі не скористалися наданим процесуальним правом на
участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Апеляційним судом встановлено, що між Об'єднанням
співвласників багатоквартирного будинку "Чайка" і Суб'єктом
підприємницької діяльності Д.Р.О. 04.01.2001 року був укладений
договір оренди нежилого приміщення для експлуатації площею
27,5 кв. м., розташованого за адресою: <...> для надання послуг
(а.с. 12-13, т. 1).
У матеріалах справи міститься наданий позивачем договір схову
від 02.01.2002 року, відповідно до якого К.А.Г. передала на
зберігання комп'ютери в кількості 10 одиниць Д.Р.О., що будуть
знаходитися за адресою: <...> (а.с. 14, т. 1).
Відповідно до норм частини 1 статті 413 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором схову одна сторона (охоронець)
зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і
повернути це майно в цілості.
Згідно статті 416 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
охоронець зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором
або необхідних для збереження майна. Охоронець не вправі
користуватися переданим йому на схов майном, якщо інше не
передбачено договором.
Умовами даного договору схову не передбачено право Д.Р.О.
використовувати комп'ютери, отримані на зберігання. У матеріалах
справи відсутні будь-які докази, що підтверджують перехід до
позивача права власності на комп'ютери в кількості 10 штук від
К.А.Г.
Апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що одержання
комп'ютерів у кількості 10 штук не передбачало їх законне
використання в господарській діяльності і правомірне одержання
прибутку суб'єктом підприємницької діяльності Д.Р.О. в результаті
використання комп'ютерів, що належать іншій особі - К.А.Г.
Євпаторійською об'єднаною державною податковою інспекцією
21.01.2002 року була проведена перевірка дотримання Суб'єктом
підприємницької діяльності Д.Р.О. законодавства про захист
інтелектуальної власності. Відповідно до протоколу огляду місця
події від 21.01.2001 року в ході перевірки були вилучені 9
комплектів комп'ютерного устаткування. У зв'язку з тим, що на
зазначених комп'ютерах були встановлені неліцензійні програми
"WINDOWS-98", у відношенні позивача був складений протокол про
адміністративне правопорушення за статтею 51-2 Кодексу про
адміністративні правопорушення України ( 80731-10 ) (80731-10)
- незаконне
використання об'єкта права інтелектуальної власності.
З матеріалів справи і пояснень позивача вбачається, що він не
заперечує наявність неліцензійних програм "WINDOWS-98" на
вилучених комп'ютерах.
Як зазначає сам Суб'єкт підприємницької діяльності Д.Р.О. у
позовній заяві, комп'ютери знаходилися в орендованому приміщенні,
але не використовувалися за призначенням через відсутність
ліцензійного програмного забезпечення, що на той момент було
замовлено Фірмі "Кант". Таким чином, до вилучення їх відповідачем
комп'ютери не використовувалися позивачем у господарській
діяльності з метою одержання прибутку.
Адміністративний матеріал у відношенні Д.Р.О. за статтею 51-2
Кодексу про адміністративні правопорушення України ( 80731-10 ) (80731-10)
був розглянутий місцевим судом м. Євпаторії, яким прийнята
постанова від 26.03.2002 року - провадження по адміністративній
справі припинено у зв'язку із спливом строку притягнення до
відповідальності (а.с. 28, т. 1, а.с. 116, т. 1).
Д.Р.О. звернувся в суд зі скаргою на неправомірні дії
посадових осіб Євпаторійського відділу державної податкової
міліції. Рішенням місцевого суду м. Саки від 14.03.2002 року
скарга була задоволена, дії посадових осіб Євпаторійського відділу
державної податкової міліції по вилученню комп'ютерів із
приміщення клуба N 38 по вул. Леніна в м. Саки, що мали місце
21.01.2002 року визнані незаконними і такими, що порушують
конституційні права Д.Р.О. Суд поставив за обов'язок Державному
відділу податкової міліції Євпаторійської об'єднаної державної
податкової інспекції повернути Д.Р.О. комп'ютери в кількості
9 штук, зазначені в протоколі огляду місця події від
21.01.2002 року (а.с. 112-114, т. 1). Відповідно до відмітки на
рішенні суду від 14.03.2002 року воно набрало законної сили
30.06.2004 року, що також підтверджується ухвалою місцевого суду
м. Саки від 26.07.2002 року, відповідно до якого апеляційна скарга
начальника Державного відділу податкової міліції Євпаторійської
об'єднаної державної податкової інспекції повернута заявнику.
Відповідно до зазначеного рішення від 14.03.2002 року
комп'ютерне устаткування 28.03.2002 року було повернуто позивачу,
що підтверджується відповідною розпискою.
Відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені судом у даному
рішенні місцевого суду м. Саки від 14.03.2002 року, мають
преюдиціальну силу. З рішення випливає, що судом установлено, що
вилучені комп'ютери належать на праві власності К.А.Ж., що
передала їх Д.Р.А. на відповідальне зберігання відповідно до
договору від 03.01.2002 року. Місцевим судом м. Саки при розгляді
вищевказаної скарги також не установлений факт використання
позивачем вилучених комп'ютерів для надання послуг з одержанням
винагороди.
У матеріалах справи маються копії актів приймання-здачі
ліцензійного програмного забезпечення (операційних систем)
"Windows XP Home Edition" від 26.01.2002 року і від
30.01.2002 року, згідно яким позивачем у комп'ютерному магазині
"Кант" були отримані операційні системи "Windows XP Home Edition"
у кількості 5 штук по першому акту і 5 штук по другому акту
(а.с. 50-51, т. 1).
Уточнені позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності
Д.Р.О. засновані на розрахунках по аудиторському висновку від
21.07.2004 року, копія якого мається в матеріалах справи
(а.с.136-142, т.1). Позивач просить господарський суд відшкодувати
йому матеріальні збитки, що є не отриманим доходом у розмірі
12663,00 гривень і розрахований виходячи з простою з
21.01.2002 року по 28.03.2002 року, всього 67 днів, вартості 1
години послуги на 1 посадочному місці (комп'ютері) - 1,50 гривень,
дев'яти посадочних місць (комп'ютерів), часу роботи - 14 годин.
З урахуванням індексу інфляції розмір не одержаного доходу, на
думку позивача, склав 14165,93 гривень.
Відповідно до норм статті 56 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожний має право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про
те, що позивачу не було заподіяно матеріальної шкоди у вигляді не
отриманого доходу, виходячи з наступного.
Як встановлено апеляційним судом, конфісковані комп'ютери
належали К.А.Г., умови договору схову від 02.01.2002 року не
передбачали наявність у Суб'єкта підприємницької діяльності Д.Р.О.
права використовувати їх у господарській діяльності з метою
одержання прибутку, а також на момент конфіскації комп'ютери
позивачем не використовувалися для надання послуг з одержанням
винагороди.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правомірного
висновку, що відсутні будь-які докази можливості законного
(заснованого на договорі) використання позивачем з 21.01.2002 року
до 28.03.2002 року вилучених комп'ютерів з метою надання послуг і
одержання винагороди, тобто того, що вони могли б бути
використані, а, отже, відсутні будь-які докази можливості
одержання доходу позивачем.
Судова колегія правомірно порахувала заявлені позивачем до
відшкодування суми збитку в розмірі 500,00 гривень і
700,00 гривень, сплачені позивачем за проведення аудита й
економіко-правової експертизи відповідно до норм статті 44
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
такими,
що відносяться до інших витрат, пов'язаних з розглядом справи -
судовими витратами, їх відшкодування залежить від наслідків
розгляду спору.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то
апеляційний суд також правомірно відмовив у позові з наступних
підстав.
В силу ст. 23 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа має право на
відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її
прав.
Моральна шкода полягає:
1. у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї
чи близьких родичів;
3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4. у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи.
За твердженням позивача наявність моральної шкоди
підтверджується тим, що своїми незаконними діями працівники
податкової міліції позбавили його основного джерела доходу, у
зв'язку з чим він не мав можливості продовжувати звичайний спосіб
життя, крім того його моральні страждання обтяжувалися тим, що на
момент здійснення даних дій у нього на утриманні перебувала
малолітня дитина і непрацююча дружина. Усі ці обставини негативно
відображалися і на його здоров'ї, про що, на його думку, свідчать
медичні довідки про тимчасовий розлад здоров'я.
Як випливає з даних обґрунтувань позовних вимог, основні
моральні страждання Суб'єкта підприємницької діяльності Д.Р.О.
пов'язані з неможливістю використання вилучених комп'ютерів і
одержанням у зв'язку з цим доходу.
Однак, як було встановлено апеляційним судом, відсутні
будь-які докази того, що комп'ютери могли б бути використані
позивачем, і можливості одержання ним прибутку. Таким чином вірним
є те, що не знайшли підтвердження моральні страждання позивача з
приводу позбавлення його основного джерела доходу.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства
в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу СПД Д.Р.О. від 06.12.2004 року б/н на
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.11.2004 року у справі N 2-25/9288.1-2004 залишити без
задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 10.11.2004 року у
N 2-25/9288.1-2004 - без змін.