ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2005 Справа N 23/222
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-2000" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня
2004 року у справі N 23/222 господарського суду м. Києва за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-2000",
м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства
"Дослідно-експериментальний механічний завод "ДЕМЗ", м. Київ, про
розірвання договору та стягнення 220964 грн. 00 коп., за участю
представників: позивача - Орда Т.А., Родіна Т.М., Багері А.С. -
директор, відповідача - не з'явився, В С Т А Н О В И В:
У березні 2004 року позивач ТОВ "Альфа-2000" звернувся до
господарського суду з позовом до ВАТ "Дослідно-експериментальний
механічний завод "ДЕМЗ" про стягнення 220964 грн.
Вказував, що між ним та відповідачем 17.07.2001 був укладений
договір N 37 на виготовлення автомата дозування рідких компонентів
АУ-101.
Зазначав, що на виконання умов договору здійснив відповідачу
попередню оплату на загальну суму 83050 грн. та придбав
комплектуючі на суму 10427 грн.
Посилаючись на невиконання відповідачем робіт по виготовленню
автомата та на втрату інтересу до даного обладнання, просив
розірвати договір N 37 від 17.07.2001, стягнути основний борг у
сумі 93477 грн. та неустойку у сумі 127487 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26 травня 2004 року
(суддя Демидова А.М.) позов задоволено частково.
Постановлено розірвати договір N 37 від 17.07.2001, стягнути
з Відкритого акціонерного товариства "Дослідно-експериментальний
механічний завод "ДЕМЗ" на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "Альфа-2000" основний борг в сумі 83050 грн.,
пеню в розмірі 16281 грн. 25 коп., 242 грн. витрат по сплаті
державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
В іншій частині в позові відмовлено.
Рішення мотивовано невиконанням відповідачем своїх
зобов'язань за договором N 37 від 17.07.2001 та втратою інтересу
кредитора до зобов'язання, стягнено неустойку відповідно до
ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з врахуванням строків позовної
давності.
В іншій частині позову відмовлено з підстав недоведеності
позивачем факту придбання комплектуючих для виконання робіт за
договором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27
серпня 2004 року (колегія у складі суддів: Брайко А. - головуючий,
Бившева Л., Розваляєва Т.) рішення господарського суду м. Києва
від 26.05.2004 скасовано, в позові відмовлено повністю з тих
підстав, що прострочення виконання зобов'язання по закінченню
роботи в певний строк з боку відповідача сталося внаслідок
непередачі йому позивачем необхідних для виконання комплектуючих.
Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Альфа-2000":
- на користь відкритого акціонерного товариства
"Дослідно-експериментальний завод "ДЕМЗ" 510 грн. витрат по оплаті
державного мита за подання апеляційної скарги,
- в доход Державного бюджету України 1458 грн. 00 коп.
державного мита за подання позовної заяви.
У касаційній скарзі ТОВ "Альфа-2000" просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.08.2004 та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва
від 26.06.2004, посилаючись на порушення судом норм матеріального
та процесуального права, зокрема ст. ст. 612, 613 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 220 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Заслухавши представників позивача, проаналізувавши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню, а постанова - скасуванню з наступних
підстав.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з
того, що прострочення виконання зобов'язання відповідачем сталося
внаслідок непередачі позивачем необхідних для виконання договору
комплектуючих, зобов'язання відповідача є відстроченими на час
прострочення позивача.
Викладені висновки апеляційного суду не відповідають нормам
матеріального права та обставинам справи.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
17 липня 2001 року між ВАТ "Дослідно-експериментальний механічний
завод "ДЕМЗ" та ТОВ "Альфа-2000" укладено договір N 37, відповідно
до умов якого відповідач зобов'язувався виготовити автомат
дозування рідких компонентів АУ-101 відповідно до технічних
характеристик.
Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт по цьому
договору складає 140250 грн. 00 коп.
Згідно п. 3.1 договору строк виконання робіт встановлюється з
моменту надходження передплати в розмірі 20% від суми договору
60 робочих днів, 2-й етап - 30% від залишкової суми замовник
доплачує по закінченню 30 робочих днів (п. 3.2).
Кінцевий розрахунок замовник здійснює на момент отримання
обладнання зі складу (п. 3.3 договору).
На виконання умов договору за період з 25.07.2001 по
26.02.2003 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові
кошти на загальну суму 83050 грн. 00 коп.
07.10.2003 сторони підписали додаткову угоду N 1 до договору,
відповідно до якої зменшили суму договору до 130250 грн. 00 коп.,
та п. 3 угоди визначили кінцевий термін виконання робіт - 30 днів
з моменту підписання додаткової угоди.
Згідно п. 4 додаткової угоди у випадку порушення строків,
відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі
0,1% від суми договору за кожний день прострочення виконання
зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та
вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо у зобов'язання
встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у
цей термін.
Відповідно до ст. 550 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позивач має право
на неустойку, яке виникає незалежно від наявності у кредитора
збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням
зобов'язання.
В матеріалах справи наявні листи позивача N 13/1 від
24.07.2003 та N 13 від 15.07.2003 до відповідача з вимогами про
належне виконання умов договору, які залишені відповідачем без
відповіді та задоволення.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з
того, на момент укладання додаткової угоди N 1 від 07.10.2003 до
договору N 37 від 17.07.2001 позивачем зобов'язання були виконані
в повному обсязі, сума грошових коштів, перерахованих відповідачу,
перевищує суму передплати, передбачену пп. 3.1, 3.2 договору.
Дані висновки суду відповідають встановленим обставинам
справи і вимогам закону, зокрема ст.ст. 525, 526 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких зобов'язання повинні виконуватись належним
чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від
виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не
допускається.
Відповідно до ст. 612 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо внаслідок
прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для
кредитора, він може відмовитись від виконання зобов'язань і
вимагати відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що
прострочив, якщо він не виконав зобов'язання в строк, встановлений
договором.
З огляду на викладене та матеріали справи, суд першої
інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог
позивача про розірвання договору N 37 від 17.07.2001, стягнення з
відповідача попередньої оплати в сумі 83050 грн. 00 коп., пені в
розмірі 16281 грн. 25 коп. з врахування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог та заперечень.
Задовольняючи вимоги позивача, місцевий суд повно та всебічно
з'ясував всі суттєві обставини справи, що мають значення для
вирішення спору, правильно встановив характер спірних
правовідносин, в тому числі послідовність і строки виконання
сторонами зобов'язань.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення з
відповідача вартості придбаних комплектуючих, місцевий
господарський суд виходив з факту недоведеності придбання ним
вказаних комплектуючих для виконання умов договору N 37 від
17.07.2001.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що законом, зокрема п. 3 ст. 220 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
та п. 2 ст. 613 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, встановлено, що
боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань,
поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора;
якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг
виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути
відстрочене на час прострочення кредитора.
Крім того, прострочення виконання зобов'язання по закінченню
роботи в певний строк з боку відповідача сталося внаслідок
непередачі останньому позивачем необхідних для виконання договору
комплектуючих, зобов'язання відповідача є відстроченими на час
прострочення позивача.
Проте з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись
не можна, оскільки суд дійшов до них без повного з'ясування
обставин справи, що спричинило порушення норм матеріального та
процесуального права.
Даний висновок суду є наслідком неправильного застосування
судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема
ст. 220 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 613 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
незастосування до спірних правовідносин ст.ст. 526, 530, 612
ЦК України.
Строк дії договору був встановлений і обумовлений сторонами в
додатковій угоді від 07.10.2003, а саме - 30 днів з моменту її
підписання.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, що передача
комплектуючих була обов'язковою умовою для строку виконання робіт
відповідачем, є хибними і ґрунтуються на неправильній оцінці
доказів.
З урахуванням викладеного Київський апеляційний господарський
суд необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав до
скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з цим прийнята
ним постанова є такою, що не відповідає вимогам діючого
законодавства і підлягає скасуванню, при цьому рішення суду першої
інстанції слід залишити без змін, як постановлене у відповідності
до вимог закону.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Альфа-2000" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27 серпня 2004 року у справі N 23/222 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 26 травня 2004 року
у справі N 23/222 залишити без змін.