ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2005 Справа N 2/439
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Всеукраїнської спілки автомобілістів
на постанову від 14.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 2/439
за позовом Київської міської організації Всеукраїнської
спілки автомобілістів (надалі - Організація)
до Всеукраїнської спілки автомобілістів (надалі - Спілка)
про звільнення приміщення
за участю представників:
від позивача - Недвиженко В.О., Кострюков В.І.
від відповідача - Грищук В.С., Мусієнко Ю.П., Вороніна Л.М.
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2004 р. Організація звернулась до суду з позовом на
підставі ст. 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
про
зобов'язання Спілки звільнити приміщення, розташовані за адресою
м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2004 р.
(суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р. (судді:
Брайко А.І., Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.), позов задоволено:
виселено Спілку із спірних нежилих приміщень.
Не погоджуючись з постановою, Спілка звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову
в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням
судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, виходячи із наступного.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові
господарських судів.
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Необґрунтовано приймаючи рішення про задоволення позову на
підставі ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, в той
час як позов ґрунтується на положеннях ст. 50 названого закону,
місцевий господарський суд виходив з того, що Організація є
юридичною особою, яка діє на основі самоврядування, наділена
цивільною правоздатністю та дієздатністю, може мати у власності
кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної
діяльності, і не є структурним осередком відповідача. При цьому,
судом належним чином не досліджувалось питання про набуття
позивачем права власності на спірні приміщення, наявність
відповідних правоустановлюючих документів судом не встановлена;
посилання суду на те, що позивач є самостійною юридичною особою,
не є достатньою обставиною для задоволення віндикаційного позову.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд виходив з
того, що Організація є правонаступником Київської міської ради
"Автолюбитель", якій у відповідності до пункту 1 рішення
виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів
N 1-61/18 від 04.09.1978 р. було відведено земельну ділянку
площею 0,4 га по вул. Пархоменка, 8-а в Шевченківському районі під
будівництво автошколи, а реєстраційне посвідчення Київського МБТІ
від 25.09.1995 р. та рішення Шевченківського виконкому N 242 від
30.06.1986 р., які відповідають діючому на той час законодавству,
є правоустановлюючими документами, що посвідчують право власності
Організації на спірні приміщення.
Разом з тим, висновок суду про правонаступництво позивача не
ґрунтується на досліджених в судовому процесі доказах, зокрема на
положеннях установчих документів позивача, а тому є
необґрунтованим та безпідставним. Ототожнення судом реєстраційного
посвідчення на домоволодіння від 25.09.1995 р., яке видано на
підставі акту введення в експлуатацію від 28.06.1986 р. у
відповідності до рішення Шевченківського виконкому N 242 від
30.06.1986 р., із правовстановлюючим документом є юридично
неспроможним. Посилання суду на рішення Шевченківського виконкому
N 242 від 30.06.1986 р., як на підставу набуття позивачем права
власності на спірні приміщення, є необґрунтованим та
безпідставним, оскільки судами не надана цьому рішенню та додатку
N 1 до нього (а.с. 69-70) належна юридична оцінка. В додатку N 1
до названого рішення вказано про покладення експлуатації і
прийняття на баланс автошколи ДТСААФ по вул. Пархоменка, 8-а в
м. Києві на Республіканське добровільне товариство автолюбителів
УРСР. Крім того, поза увагою судів залишилась та обставина, що
Організація була створена та зареєстрована Управлінням юстиції
КМДА лише 29.04.1993 р. При цьому, судами безпідставно відхилені
посилання відповідача на те, що: спірні приміщення споруджувалась
за рахунок членських внесків Спілки; фінансування будівництва
здійснювалось з централізованого фонду відповідача; відповідно до
пункту 6.4 статуту позивача власником майна є Всеукраїнська спілка
автомобілістів вцілому; міська організація Спілки використовує
майно спілки на правах оперативного управління; відповідач
безперешкодно користувався, володів та розпоряджався спірними
приміщеннями, про що свідчить Наказ N 44 від 05.11.1991 р., на час
видачі якого не існувало реєстраційного посвідчення Київського
МБТІ від 25.09.1995 р. та позивача, як юридичної особи; рішенням
виконкому від 30.06.1986 р. N 242 спірне приміщення автошколи по
вул. Пархоменко, 8-а, в м. Києві передано в експлуатацію та на
баланс Республіканському добровільному товариству автолюбителів
УРСР, правонаступником якого є відповідач.
Відповідно до статті 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і
обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а
також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені
законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного
законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі для державних,
кооперативних та інших громадських організацій - з актів
планування;
в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських
пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок
придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без
достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання
цивільно-правових наслідків.
Відповідно до положень ст. 21 Закону України "Про об'єднання
громадян" ( 2460-12 ) (2460-12)
об'єднання громадян може мати у власності
кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної
діяльності.
Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше
майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або
державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване
громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також
на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших
підставах, не заборонених законом.
Громадські організації також мають право на майно та кошти,
придбані в результаті господарської та іншої комерційної
діяльності створених ними госпрозрахункових установ та
організацій, заснованих підприємств.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
власник має право вимагати повернення (віндикації)
свого майна з чужого незаконного володіння.
Таким чином, виключно власник має право на захист своїх
порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів
судом за наслідком звернення до суду із віндикаційним позовом на
підставі ст. 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Задоволення судами позову у даній справі не можна вважати
законним та обґрунтованим, позаяк судами в порушення ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 50 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
належним чином не досліджено питання набуття позивачем
права власності на спірні приміщення, підстави набуття права
власності судами не встановлені. Висновки судів з цього питання не
ґрунтуються на належним чином встановлених обставинах справи і
досліджених доказах та суперечать нормам матеріального права.
Неповне дослідження судами фактичних обставин та неналежне
з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне
застосування матеріального закону, що регулює спірні
правовідносини. Відтак, судами при розгляді справи не були
достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у
справі рішення та постанова не відповідають ст.ст. 84, 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що
приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну
юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно
застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку
з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції
(ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку
доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно
застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Всеукраїнської спілки автомобілістів
задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2004 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.12.2004 р. у справі N 2/439 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.